Тече вода

В?ктор Матюк

Тиче вода

Тиче вода, тече швидко, ?з-за в?кна луна? чудова укра?нська п?сня,
Холодн?й ? поривчастий в?тер жбурля? в шибки р?знобарвне листя,
Ця п?сня взята ?з буденного життя, вона про дивне свято ? зам?жжя,
Про нього молод?й ж?нц? нагаду? мале дитя в новенько? колисц?,
?? гойда? чар?вна мати, яка вже зак?нчила свою дитину годувати,
Але вона почала ще дужче кричати, тому що не хоче б?льше спати!
На двор? в?тер лютий, за в?кном нужда ? смута, нема? св?тло? минути,
Щоб скиглення натовпу не б?ло чути, передм?стя старовинного м?ста не спить,
Всеб?чна журба над ним три дн? висить, прийдеться все спочатку починати,
Щоб з кол?н встати, а так можна в розпач впасти ? попасти за зал?зн? грати !
Час в?дпочивати, але як сумн? думки наодинц? молод?й ж?нц? здолати?
Б?ля старо? хати грязь та багно, навкруги гни? болото, тиче вода мимо хати,
Дитина бажа? з мат?р’ю гратись, баз?кати ? см?ятись, ? тяжко? дол? не цуратись!
Дощ ль?, як ?з в?дра з раннього ранку, оркестр гра? марш ?Прощання слов’янки?,
Ж?нка залишили вс? сво? забаганки на мокрому ганку, п?сля легкого сн?данку
?? чолов?к посп?хом зник у напрямку старовинного м?ста, зв?дти в?н прин?с ж?нц? намисто
?з кв?т?в ? листя, воно було з великим внутр?шн?м зм?стом, жалоба в грудях клекоче,
Ж?нка по хазяйству клопоче, вона наодинц? залишитись не хоче ? молить Бога
Перед далекою дорогою: ?Отче, допоможи не т?льки мен?, а й мо?й родин?,
Ми в?днин? вс? ?дин?, в?д батька до доньки ? сина! Господи, ми вдячн? тоб?
За прощенн? гр?хи, за щастя ? вт?ху!? Дощ жбурля? безл?ч води на стр?ху,
В цьому роду вс? п?знали голод, холод та нужду, мати сумно пов?тря вдиха?,
Вона повне право ма?, щоб дякувати Бога за духовн? перемоги в буденному житт?,
Гр?шн? ми вс?, людськ? гр?хи ходять навкруги старенько? хати, ?м молод? душ? не здолати!
Раптова п?тьма миттю накрила занедбан? дома покривалом з барвистого рядна,
Хтось в?д того стражда?, але Господь з терп?нням чека?,
Коли кожний з нас перепони буття стр?мко подола?!
Н?хто не зна? свого шляху, ж?нка в?рить в долю ? судьбу,
Сонце зненацька погасло, водою покрилося ж?ноче чоло,
У пот? чола свого ж?нка продовжу? благати Бога свого!
Не будимо м? роздирати на шматки його нутро, все,
Що на думку прийшло, хутко зникло, т?льки сонце за обр?й зайшло!
У кожного доля своя, хтось в?дходить в?д Хреста, хтось не роззявля? вуста,
Т?льки молодь одна вноч? ?стину в дик?м пол? шука?, але вона н?коли не зна?,
Чи подола? острах в очах перед тим, як тл?н ? прах зникне посеред життя,
А вс? людськ? набуття пом’яне в сво?х молитвах Небесний Вчитель ? Суддя!
У кожного м?с?я своя, лютий диявол всесв?т обезславив, наодинц? людей залишив,
?хн? буття н?чим не пол?пшив! Тиче вода, тиче життя, час життя мина? швидко,
Кожна наша помилка потребу? прощення, без великого жалю гр?х ?нод? прославляю,
Але оп?сля знаходжу так? слова, щоб сива голова знову думати почала, а сво? почуття
Збер?гала для небесного Отця, йому належать наш? душ? ? серця! Су?та су?т – все су?та!
Життя не прожите дарма, коли навкруги ду? в?тер ? з людей знуща?ться сумна пурга,
Сн?г навкруги л?та?, бог добра малим и стрим людям бажа? ? за кожного стражда?!
В?ра в грудях людей, вона запорука в?д грабеж?в, сн?г б?лим килимом землю вкрив,
Залишив ?? без крил ? в?трил, зате ж?ноче чоло смутком вкрив, не залишив з здобутком тих,
Хто сво? величч? достиг не за коротку мить свого життя, тече вода мимо занедбаного житла,
Доля сумна на зм?ну радощам прийшла, дзвенить г?тарна струна, гримлять коло кола,
З двору виб?га? все, що наш?й дол? дор?ка?, той дзв?н людей надиха? на пристойне життя,
З рання приходить до ж?нки натхнення, вона бере на руки маля ? ц?лу? його в вуста,
Густа роса траву рясним килимом накрива?, ? н?хто ?й не дор?ка? н? в ч?м,
Вона просочу?ться нав?ть в д?м, блима? блискавка, гримить гр?м,
Тремтить ж?ноча рука, п?сля земного життя вона вс? сво? набуття
Передасть в руки дитин? т?й, що робить мерщ?й те, що самотньо бреде
Посеред безкрайн?х степ?в, де не можна почути нав?ть голос св?й,
В?н зника? мерщ?й посеред глибокого яру, там колись люди пасли сво? стада ? отари!
Там до с?х п?р с полонин ? г?р тече дощова ? тала вода, св?тла, як ж?ноча сльоза зрання!
Н?куди б?гти зв?дси, поган? в?ст? надходять с околиць м?ста, судьба, як коромисло,
Розпов?да? про ж?ночу долю стисло, г?ркота и нудота в?двол?кають ж?нку в?д роботи,
Вона в?дпочити не проти, ? не чинить спротив н? св?тлу, н? темряв?,
Сама живе, як у п?тьм?, над головою нависли стел? одн?,
Горе розум надломило, голову сивиною покрило, гр?шне т?ло сп?тн?ло,
Глибокими зморшками покрилось з роками ж?ноче чоло, немовби до ручки д?йшло!
?шли думки не т?льки п?шки, а й пливли через кущ?, комиш? та чагарники,
Доки тиху заводь посеред р?чно? води непом?тно для себе знайшли,
Т? страшн? ? безмежн? часи ледь-ледь пройшли, посеред стр?мко? теч??
Стар? спогади глибоко в душ? на поверхню сплили, рядом полум’я тл?ло,
Нем?чне т?ло з останн?х сил гуд?ло, воно в?д холоду тремт?ло, вс? несли св?й хрест
П?д акомпанемент дощу, сн?гу та граду, н?хто тод? не думав про нагороду,
Ця думка десь блукала ? зависала збоку, люди стр?мко збирали толоку!
Не вс? йшли в ноги, як в далек? часи, коли м? жили, немовби байстрюки
Посеред безд?тно? ? тенд?тно? кра?ни, жили в занедбан?й хатин?,
У кожн?й родин? б?ли сво? стародавн? святин?, в?днин? вс? з?знавались в гр?хах!
Всьому – св?й час! Дехто з нас в церкв? на кол?на встав ? рука клав за золотий олтар,
В?д огарка св?чки до неба зд?ймалось полум’я ново? п’ятир?чки, догорали св?чки,
Зупинялись б?ля олтаря молод? ж?нки, мимо проходили др?бн? чолов?ки,
Ледь-ледь доходили вони до Господнього хреста, головна б?ль була неспроста,
Закрит? вуска на замок, всьому – св?й час, всьому – св?й строк!
Н?хто не застрахований в?д помилок, перед тим, як померти
В?д земно? круговерт?, перераховували грош? в конверт?,
Стояли в ноч? б?ля паперт?, молились в?д душ? за гр?хи сво?!
Буденне життя сковза? по слизько? стежин?, в?днин? вс? святин?,
Як? прад?ди ховали в ру?нах старих буд?вель, де п?д ?ржавим зал?зом
Ховали ?кони ? хрести, тепер вс? спробували в православний храм разом знести!
Ми – не ми, у нас проблеми сво?, але нема? свято? душ?, в голов? м?раж?,
Оч? нап?всл?п? до стежини д?йти так ? не змогли, ?м допомогли люди смиренн?,
Як? жили в тайз?, м?сця глух? пустували там завжди, як не суди, як не ряди,
Треба дал? йти, щоб кращу долю знайти для себе та сво?? родини,
Гарн? картини були навкруги, н? диби, н? петл?, ?гри та веселощ? в гр?шн?й души,
Листя шумить, т?ло тремтить, в?тер свистить, сонце св?тить, стезя блистить в?д дощу,
Я ж по т?й стез? ледь-ледь бреду, куди йду? Дружину люблю, але самотньо живу,
Чому? Ходжу в парт?йн?й кепц?, мо? спадко?мц? складають дрова в штабел?,
Живемо без вза?мно? любов?, знову ? знову затискаю долоню, б?жать ворон? кон?
Шляхом кам’янистим ? бугристим, кон? б’ють копитами об шлях тернистий,
Почуття та?мне ? чисте стиска? груди, те ще буде, коли св?тло тво?? з?рки
Осв?тить душу, серце ? нирки, вони завширшки, як березов? бруньки,
Легк? ? начебто пов?льн?, далек? в?д б?готн?, але ?хн? дн? буття п?дходять до к?нця!
На все ? воля Творця, Йому належать наш? душ? ? серця, а також вс? набуття в к?нц? життя!
Тиче вода, тече пов?льно, доходить до струмка ? роздвою?ться його стезя, без не? нема життя,
В?тер в?дносить слова бог зна? куди, напевно до тво?? з?рки, яка ся? завжди,
Минуле поглинув вогонь, життя пройшло, як чар?вний та незабутн?й сон!
Оч? смутн? рахують ноч? ? дн?, коли радощ? буяли навкруги, ати жив для боротьби,
Ось ? ти д?йшов до п?дн?жжя г?рських засн?жених вершин, ти прийшов сюди один,
Т? – не слуга ? не пан сво?? дол? та судьби, не все тут належить тоб?, доки вогонь
Горить в душ?, живи в самот?,в смут? ? лют?, не забувай ц? тяжк? минути! П?в стол?ття
Йшло буремне життя, твоя доля н?кчемною була, родина як кв?тка цв?ла,
Дитина, як степова перлина в догляд? росла, нема? худа без добра!
Зненацька т?ло стало п?тним, той чолов?к був любо допитливим, але соромливим,
Що могла йому прислати буремна смуга людського життя, посеред дороги йшла висока кол?я,
По н?й колись пройшла Золота Орда, нема? у людей сп?вчуття н? до люди, н? до коня!
Догора? багаття б?ля струмка, а ж?нка на вигляд молода для сво?? дитини п?сню сп?ва?,
Деяк? слова плута?, ?х вона вже не пам’ята?, всяко в житт? бува?,
Кв?тка раз в житт? розцв?та?! Життя ледь текло, його в?д людей в?дд?ляло скло,
Все пройшло, залишилось лише проросле зерно, в земл? гни? воно!
Ж?нки кв?ти стрижуть, мужики вино п’ють ? спокою сво?м ж?нкам не дають!
Тече вода, тиче швидко, при?мна кв?тка пишним цв?том розцв?ла,
?й в цьому весна допо?ла, дощ лив тод?, як ?з в?дра, а мати молода колихала дитя,
З роками воно п?дросло ? в?д родина на сво? хл?ба п?шло, родинне полум’я тл?ло,
Доки все не перегор?ло, знев?рене долею т?ло сп?тн?ло,
В?н ледве ноги по земл? волоче, спати з дружиною не хоче,
Але вона чолов?ков? голову морочить, щось хоче, але мовчить,
Надвор? дощ мрячить, н?чого наше життя на земл? не значить!
Тут трава завжди росте, вона воду з струмка пост?йно п’?,
Н?де спокою нема, ж?нка поруч з чолов?ком др?ма?,
Але по всьому видно, що вона його завжди коха?
? душ? в ньому не ча?! В?н ?й н?чого не об?ця?,
За дорослою дитиною пригляда?, знайомих в?та?,
Долу прис?да? ? жада? одного, щоб Божество сили знайшло
Для т?ла гр?шного, воно тяжкий шлях стр?мко пройшло,
Добро осталось в далеч?н?, т?льки думки сумн? воно залишило мен?!

м. Ржищ?в
1 червня 2021р.
23:31