Поклик

Душа поета спати не повинна,
А проявлятись сонячним дощем.
Для блага ВС?Х ? КОЖНО? людини,
Пробуджуючи людян?сть та щем...

Щоб випари добра долали горе,
Та кожен м?г в?дчути: це - мо?,
Народжена любов зд?ймала гори,
Щоб всяк в?дчув: НАД?Я-таки - ?!!!

Або покиньте в?рш?, - д?дько з ними...
В мовчанн? чесн?м - менше, все ж, гр?ха.
Забудьте краще строфи, стил?, рими...
Щоб з в?ршик?в не сипалась труха.

Нашкрябан? рядки без прац? й гадки,
Враз виметуть занедбаний талант,
? не оц?нять творчий дар нащадки:
Художник ви, поет, чи музикант...

То ж не сп?ш?ть, зачн?ть писати знову,
Зад?йте хист та ТВОРЧ? в?дчуття,
Щоб повнилась любов у кожн?м слов?...
А в?рш? були, наче вишиття.