З них кожен скаже...

З них кожен скаже: — Так хот?лось жити!
Хот?лось бачити, як п?дростають д?ти,
дружина об?йма? спозаранку,
старенька вишня стука? в ф?ранку.
Так г?рко залишати св?т живих,
ще ст?льки справ довершити не встиг.
Щось в?дкладав, втрачав, не розум?в.
Я б зараз по ковточку в?к св?й пив
як мед, нектар, наст?й ц?лющих трав.
Я знаю, хто я тут, не в?даю, що там.
В руц? затисну фото найдорожче.
Одне хвилю?, бо не певен точно:
чи буду тут невидимим присутн?м?
Вблагаю янгол?в, п?ду до них п?дручним,
щоб бачити, як п?дростають д?ти,
допомогти дружин? пережити
печаль, тугу, тягар буденних справ.
З ?х пам’яттю я б також воскресав...
Батьки, зника? пом?ж нами грань,
? ск?льки сл?в, ще б?льше запитань.
З собою в путь ? др?б'язку не взяти,
та мр?ю ? любов не в?д?брати.