Скорбота душ невблаганно

I
Вона була прекрасна, як богиня,
? чарували вс?х ?? вуста,
? тая мова, що як п?сня лине.
Але як зовн? не була душа...
Страждання, муки, б?ль, що серце кра?...
Все, що лишала д?ва чар?вна.
Лишали те, що швидко не мина?.
Лишала смуток з келихом вина.
Вино лишала – пам’ять не забути...
Вином були тод? вс? почуття,
Яких старанно в?н хот?в позбутись,
Якими вона вбила сенс життя.
Але життя належить дол? жарт?вниц?,
Бо через роки м?сяц? ? дн?,
Вона надала змогу ?м зустр?тись,
Щоб знову були разом, не одн?.
Йому було цього т?льки ? треба!
Покинув в?н ? д?вчину свою...
Щоб знову п?днестися вище неба,
Щоб знову бути з тою, як в раю.
А як же та, як?й в?н дав над?ю?
Та нащо вона йому? В?н же грав!
Йому не заважала та под?я,
Що в б?дно? дитини спок?й вкрав?
Роками, вона була лиш дитина...
Та серцем вже дорослою була.
Бо знала як вогонь пече у спину...
? знала як говорять: ”Ще мала!!!”
?й боляче було – вона переживала.
Нехай в очах був ? смуток, й печаль...
Бо ж д?вчина в безпам’ятств? кохала,
Людину безсердечную нажаль...
Мала знесе всю б?ль! Я добре ?? знаю.
Пробачить все йому... Бо чесная вона.
Заго?ть в серц? те, що швидко не мина?.
Залишить т?льки смуток ?з келихом вина.
Та знову жарт?вниця-доля забавля?.
Бо пот?шатись любить на людських серцях.
Мала забула те, що швидко не мина?...
Не спалахне вже вогник пристраст? в очах.
В?н кинувся до не?, як дитина.
Почав розпов?дати почуття...
Сказав, що в?н оту давно покинув,
Бо зрадами вбивала сенс життя.
В?н плакався на нещасливу долю.
Благав малу почати все з нуля.
Казав, що не завдасть ?й б?льше болю.
Бо ж д?вчина вона вже – не дитя...
?Ой де ж ти був, м?й хлопчику, ран?ше?
Коли тебе я кликала вноч?.
Коли вс? почуття були прост?ше.
Коли я не дивилась вдалеч?нь!
Подивись навкруги! Ти кр?м себе щось бачиш?
Та не бачиш н?чого! В тебе ж серце нема!
Я тебе вже не люблю, а вона не пробачить!
Й не благай бути разом, все одно все дарма...”
? виросла мала, ? стала, як богиня.
? чарували вс?х ?? вуста.
? тая мова, що як п?сня лине.
? т?ло було гарне...? душа...

II
“Подивись навкруги! Ти кр?м себе щось бачиш?
Та не бачиш н?чого! В тебе ж серце нема!
Я тебе вже не люблю, а вона не пробачить!
Й не благай бути разом, все одно все дарма...”-
Так? слова в?н чутиме щоноч?,
Прокинувшись у сяйв? з?ркового неба…
В?н знову намага?ться зл?пити оч?,
Та спать не може без кохано?-без тебе!
Без не? не життя,а ?снування.
Без не? вих?дн?-це с?р? будн?.
Вноч? без не? у душ? повстання.
Як кап?тан без не?-на пустому судн?.
В?н марить,що колись вона пробачить,
Що знову будуть разом,як хот?лось…
Що т? слова уже н?що не значать,
? що вони н?коли не сварились…
Вона ж у свою чергу зараз з ?ншим.
Не може спати-дума? про нього.
? визна?,що вже не зможе б?льше,
Як його покохати-б?льш н?кого.
Вона з? мною д?литься ночами.
Прийде, в?зьме мене за руку…
? плаче,а я слухаю-я ж ?мама?!
Це ж я ?? створила-?? муку.
А я скажу ?й: ?Плач,дитинко мила!?,
? об?йму,як мати об?йма?-
?В тоб? ? горд?сть, воля ? ? сила,
А що ти плакала,хай б?льш н?хто не зна?!
Ти не кажи н?кому,що коха?ш!
Що т?льки через горд?сть все сказала…
Мовчи!Мовчи! А то себе злама?ш!
Й т?кати будеш,як ? я т?кала…?
Та т?льки доля отакая штука,
Хай ти в?д не? крийся та ховайся…
Вона не дасть тебе до горя в руки-
Ти лиш свого кохання не цурайся!

? ось ?де одна в суботн?й веч?р,
А серце ?й щось каже…в?дчува?…
? зустр?ч ?х-в?н взяв ?? за плеч?-
Вона до нього голову схиля?.
В?н об?ймав ??, ? ц?лував долон?…
Та думки, спогади про б?ль-здригнулась…
Хоч прагнула лишитись у полон?…
Та все ж п?шла…п?шла й не озирнулась.

III
Скажу я вам: ?Рад?йте люди!?-
Частини третьо? не буде! =)))