До Днiстра
До Дн?стра. Ем?р Рибак.
При по?здц? ?з м?ста Хмельницька,
По трас?, через м?сто Ярмолинц?,
Дорога до Дн?стра то не близька,
? дал? на п?вдень, через Дуна?вц? -
Це чудов? Под?льськ? м?стечка.
По лану в’?ться в’юнка стежечка,
Що тягне до людини й гн?здечка,
? тут дозр?ва? п’янка гречечка.
Могилки у л?сочку стоять п?дряд,
А в них то вбит? невинн? ?вре?,
Що мовчки лежать вс? ряд, в ряд,
Катована нац?я Батьк?вщини мо??,
А в яру розкинулись Миньк?вц?,
? дал? буде приваблива Нова Ушиця,
По обоч? пасуться кози ? в?вц?,
А з хат смачно пахне птиця, ушиця,
? вип?ка?ться смачна паляниця,
Колосяться хл?ба, росте полуниця,
А на печ? вмива?ться киця -
Сметанку мала киця, в?д Гриця.
А як? ростуть всюди чудов? сади,
Як? тут живуть прив?тлив? люди,
Стр?ча?ш ?х, як при?деш сюди,
? тоб? радо усм?хаються всюди.
А по ярах з багатством л?си,
Ск?льки тут яг?д, та р?зн? гриби,
? б?гають кабани, зайц?, лиси…
Не про?жджай дал?, зупинку зроби!
Ф?лян?вка, де йшли бо? не квол?,
? лежала груда зн?вечено? збро?,
П?д обел?ском лежать згибл? геро?.
В?чна ?м пам’ять, спочиньте в поко?!
Внизу прича?вся Трих?вський яр,
Де вир?зан? з дерева казка-ф?гури –
Це казкове л?сове царство ? цар, -
Вироби м?сцевого мистецтва, культури!
Оц? м?сця – схили Под?льських Товтр!
Дорога, що веде до Куч?, проста –
Це пейзаж? вкрит? барвист?стю ковдр,
А в пол? колоситься нива золота.
Я на св?т? м?сця л?пшого не знаю,
Де завдяки людським мозолистим рукам
Де поля дають ?м доброго урожаю!
Честь ? хвала за це вс?м хл?боробам!
Дал? тут буде лаг?дне село Куча,
Там кути: Садки, Завад?вка, Буван,
? ясно видно, стать села, могуча,
Де живе, не один кучанський ?ван.
Дал?, ?з цього милого села Куч?,
Де ? ? с?льрада, ? пошта, ? школа,
Попада?мо на Куражинськ? круч?,
Де безм?р'я дом?в виросло довкола.
Ось величавий Дн?стер, водосховище,
? стелиться незр?внянно - чудо кра?вид,
Енерг?? для ГЕС тут, ц?ле родовище!
Такий це природно – дивовижний вид!
Це ж та?мничо - чаруючий Дн?стер!
Ф?льм про нього зн?ма?, режисер.
В?дпочива? тут молодичка - Естер,
За нею увива?ться з Альб?ону сер.
Як чудово тут вс?м в?дпочивати,
Засмагати, купатись, ловити сом?в,
Сво? здоров'я треба поправляти.
Забутьте про все, хоч на пару дн?в,
Та зд?йсн?ть св?й чудовий план,
? з висоти орлиного польоту,
Коли летить тв?й чудо-дельтаплан,
То зн?майте цю красу ?з льоту.
Строкат?, неповторн? кра?види,
Неймов?рно, закохано чарують вас!
Ви зимою споминайте вс? ц? види,
З насолодою смакуючи св?й квас.
Б?ля Дн?стра - Под?льська височина,
Дн?стровське водосховище - озеро,
На т?м берез? - кв?тчаста Буковина –
Це Укра?ни ?? багатство й добро!
Тут Новодн?стровська ГЕС працю?,
? струм потужн?й вона виготовля?.
Людина, держава в?д цього вигра?,
Бо Укра?на такий ц?нний скарб ма?.
Це по?здка до норовистого Дн?стра,
Де вс?м буде: шмат сала ? чарка,
? при?жджаючим вс?м сюди - "Ура"!
В?дпочинете вс? - пан, ? поштарка,
Та затанцюють тут козацького гопака,
Чи ж бо може - жвавого краков’яка,
Слухайте ар?? солов’я, може ? шпака…
Природ? ? людям за це - щира дяка!
Литва. 2008. 07. 25.
Легенда про Кучу ? Слоб?дку – мальовнич? села
Пов?даю вельми давню легенду,
Про яку знати треба щоденно:
Про Слоб?дку – мальовниче село,
Опишу, як появилось, як це було,
Тод?, коли пращур?в докупи звело,
? в?тром др?моти у вир не здуло.
Бабуся Тетяна, легенду розпов?ла,
Т?льки брат м?й, про усе те чув.
Легенду слухав я, ? сестра сид?ла,
А я малий, тод? це - ж певно був.
Так ось, що я в той день почув:
- Один вельможа на п?вдн? царював,
Н?хто не зна? як туди в?н прибув,
Як в наб?гах людей ловив ? грабував.
Було це давно, в глибоку старину,
Коли пани ?ли св?жину, солонину
? в?дкормлювали не свинину смачну,
А поневоленого сус?да - людину...
Все це, розум гн?вно не сприйма?,
А на св?т?, й не таке, явно бува?.
? там, де вище стр?хи, синь гра?,
Росли грецьк? гор?хи, ?х всяк зна?.
Ми не зна?м, чим ?х годували,
Але для ситност? ? для ваги,
Вс?м рабам гор?хи ?сти давали,
Так веселились, тод? вороги.
Там в прислуз? д?вчина робила,
Де один юнак став ?й до вподоби,
? красуня вс?м серцем полюбила
Легеня, що як писанка, в?д вроди.
Як спалахнула та ?скра кохання,
? це шанс сп?льному щастю давало,
То милувались вони, аж до рання,
Сяюче полум'я любов? ?х з?гр?вало.
В палац? свято, чимдуж наступа?,
? у коляра лезо сяйвом виграва?,
А юнак ? красуня, зв?дт?ля т?ка?,
Що буде ?з ними, н? один не зна?.
Ут?кач? на п?вн?ч, у густ? л?си,
Т?кають, як можуть ? через силу,
Не убачаючи то? яскраво? краси,
Не маючи, н? коня, а н? кобилу.
Вони б?жать через пр?рви, хащ?,
На ?хн?й дороз? – р?чка широка.
А м?сця т? були дик? ? пропащ?
? р?ка струмка, ? дуже глибока
Пересл?дувач? коханих здоганяють,
Т? кидаються в р?чку, й пливуть,
А вороги, як здогонять, то вб'ють,
Так вороги на них завзято полюють.
Чи стовбур дерева ?х врятував,
Ми не зна?мо достов?рно тепер…
Мабуть Бог, на сво?м настояв,
? р?кою т??ю був наш Дн?стер!
Вони усп?шно до берега добрались,
Ховались в чагарниках ? по урвищам.
Ось так вчасно вони врятувались -
Кохан?, то по шкреп?ттю ? по кущам,
В наших - дуже др?мучих л?сах,
Що буйно колись там розрослись,
По глибоких ? непрох?дних ярах,
З? втоми на берез? р?ки розляглись.
Халабуду, а дал? хатину зл?пить,
?з куч? г?лля, як на шалашик,
Вдалось ?м! ? стали вони там жить
Полюючи зв?ра соб? на шашлик.
Друз?, - це село на мил?й круч?,
? в?д кут?в Бувана, аж до Садк?в,
Получило тод? назву села Куч?,
? як? хорош? люди живуть в н?м.
Не зна?мо ск?льки часу пройшло,
? в?рог?дно не зна? явно н?хто,
Ск?льки води, в?дтод? стекло!
Коли ж це було? Хто зна, хто?
В сел? вс?ляк? пани правили тод?,
? селяни всяко? панщини зазнали.
Зв?рено не зна?м, як люди в ярм?,
Важко на пан?в тод? - бо працювали.
В?д г?рко? дол?, люди повставали.
Бо достатку не мали, ?х били п?д дих.
Панськ? слуги, з людьми бо не грали,
Та буйних юнак?в - бунтар?в отих,
За р?чку, на слободу, у д?брову,
Закласти слободу, щоб була, панська.
Руб?ть дуби, ? тримайте корову.
Так заснувалась Слобода Кучанська.
Так появилась Куцька Слоб?дка,
Вс?м нам В?тчизна ? р?дна т?тка!
Така легенда про Кучу ? Слоб?дка!
? це д?йсно легенда, а не пл?тка!
О, люди, це дуже гарний край!
? земл? добр?, плодоносн? ? л?си…
Про це, молодь, добре пам'ятай!
Вс?м - не описати под?бно? краси!
Цю легенду треба знати, пам'ятати.
Гордись ц??ю легендою й р?дним селом!
Не забудь нащадкам – це розпов?дати!
Будь патр?отом, а не неотесаним стовпом!
Литва. 2009. 07. 03.
Л?тня пригода.
Блакить на неб? чиста на вроду,
Та сонце пекло ? св?тило народу.
Тод? нам у л?тню, сонячну погоду
Коли спекотне, хочеться у воду.
Або ж може було тод? ось так,
Лиш би не поколов мене будяк:
У нас безхмарне небо голуб?ло,
Як то бува? в сонячну погоду
? сонце пекло, ? десь сверб?ло,
Було спекотно, хот?лося у воду.
Жайворонки в небокра? затинались,
В?д сво?х завзятих ? дзв?нких п?сень,
Що чимдуж у п?дхмар’я гнались
Це так тод? було в той божий день.
Трактори в полях дружно гули,
Додому пастухи корови гнали,
В?три не дули, а корови не рули,
Люди с?но до стодоли збирали,
А джи?унц? в трав? стрибали,
Дерева вс?м вклонялись до земл?,
Бджоли гули, бо дари збирали,
Не в?дступали ?м оси ? джмел?.
? в цю, таку чудову л?тню пору,
З?брались ми - сус?ди, учетвером,
Корови загнавши на свою обору,
Я, з ?ваном, ? братом В?ктором,
Та ще з сус?дом Вовком Козаком,
Радуючись ц?й погод?, як н?хто.
На став йшли з кулею, не з сачком,
А настр?й був в нас ого – го!
? ось ми вже на польовому стан?,
Накачали камеру в?д ,,Б?лоруса”,
Бо ж були в розбурхан?м стан? –
?з заднього колеса куля – спокуса!
Та б?гли поп?д гор?хи, б?ля шляху,
Ми з ?ваном були менш?, в?дста?мо.
Та до Хреста ми дал?, дали маху,
П?т котиться, а воду ми не п’?мо.
В?тя з Вовком, обох нас почекали.
- Цього човна спихнемо на Полянках! –
Ось те, що ми в?д них познали,
Та чимдуж дал? чесали по ланах.
Тод? була уже одинадцята година,
В ставку сонце промен? купало,
Нам не зустр?лась н? одна людина,
? лише в?длуння в?д л?су гукало.
З горба до ставка камера лет?ла,
Ми ж б?гли, аж в вухах свист?ло!
В?д наших н?г, аж курява киш?ла!
Так було гаряче, що т?ло сп?тн?ло!
З кринички з холодним джерелом,
Ми води смачно? там напились.
Та й дал? вс? ми б?гли напролом,
? на берез? стр?мк?м спинились.
Швидко скинувши сво? штани,
Ми зняли з них шк?рян? пояски,
Камеру зв’язали ? стали як пани,
Це був човен з гуми - ми моряки.
Його г?дно на воду опустили,
Вовка Козак, ус?вся як гетьман.
Ми зверху с?ли, щоб ноги мили,
Перед? мною с?в, як бриль, ?ван.
? менший, що прис?в, був я,
Останн?м вс?вся брат В?тя.
Сонячний день важив на п?вдня
Середини двадцятого стол?ття…
Сонце в неб? п?днялось високо,
На ставку - штиль ? було тихо.
Вода нагр?лась, як парне молоко,
Н?що не спов?щало, що буде лихо.
Ось к?лька змах?в дитячих рук,
Човен опинився вже на середин?,
Та появився ?едзь тут, як тут,
? вс?вся на худ?й ?ванов?й спин?,
? м?ж лопатками став кусати,
Та ?едзя треба якось прогнати,
То ?ван став руками махати –
Не легко гада з? спини з?гнати.
В?д коливань човен переверта?ться,
Камера в?д води стала слизька,
Хто на кул? був, у вод? опиня?ться,
? дорога до берега нам не близька,
Це камера знов кулепод?бна стала.
Ми з ?ваном мал?, плавати, не вм?ли,
? тут скрутна мить для нас настала,
Зрозум?ли це, як з камери злет?ли.
Я зразу п?шов на замулене дно,
? поки на сп?д плавно опускався,
Вода темно-зелена, брр... холодно,
То гидко? вдоволь наковтався.
Тод? появилась в мене така гадка:
- Я буду бульки на поверхню пускати,
Щоб найти мене, ?м буде позначка,
? де я, ви хлопц?, вже будете знати.
Я тод? ось таку соб?, думу гадав,
А ?ван то в плаванн? хисту не мав,
Бо в?н за один край камери брав,
А другий, йому по лоб? влучно давав.
Тут ? см?шно, ? що правда - гр?шно,
Як у т?й комед??, чи в пот?шн?м к?но.
Старшим хлопцям було – Ой! Не см?шно,
Бо ?ван м?г теж, п?ти з? мною на дно.
Я не знаю як це ймов?рно було,
Що хлопц? для спас?ння робили,
? ск?льки часу на це в них п?шло,
А ?вана на камеру все ж посадили.
Холодно внизу, а хлопц? п?рнають,
Де я, н?хто з них толком не зна?.
Мають над?ю, що мене в?дшукають,
Там, де на дн? карась спочива?...
Хлопц?, ви мен?, не пов?рите,
Вх?д в рай найшов, не в Тартар!
Рад?сть зазнав, ? лоб не бол?тиме,
Охолоджуючи св?й сонячний загар:
- Добре, що я родився на Спаса,
? смутно пам’ятаю що бачив, чув.
Життя п?дкине мен? викрутаса,
? почую якийсь дивовижний гул.
Кажу, в перший раз, його не чув.
При?мним став для мене - намул!
Я може був малий, ? гул забув,
Але жарт?влив?сть, тод? я здобув.
Я зр?в, летячи жерлом воронки:
Що по бокам було безпросв?тно,
? кольоров? малюнки ворожки…
попереду видн?лось якесь св?тло...
Мен? ж було, як н?коли - при?мно!
Хлопц? в цей час обсл?дували дно,
Я ж лет?в, ? мен? було все одно.
Було тепло ? зовс?м не холодно.
Старш? хлопц? ? п?рнали, ? шукали,
Майже в сам?м центр? ставка,
Сили тратили - дно руками ч?пали,
Та й там була велика глибина.
Та йшла п;ята чи сьома хвилина,
? вже “кл?н?чна ” з? мною загравала,
Бо дуже славна, ця ?й дитина.
Старша, б?ля нас, з косою стояла.
Що попрощаюсь, н? одна не знала.
Цим сестри, явно ж помилились.
Мен? музику, н? одна, не найняла…
Хлопц? в?д зусиль явно стомились,
Бо на ?рунт, не раз спустились.
Дал? д?ло зв?сно було ж так,
Я пов?даю, як в потугах грузились:
- ? знову п?рнув Вовка Козак,
Брат тод? за ним ? Слава Богу,
Зачепив не Вовку, а його труси,
Вовка зачепив мене за ногу,
Я мовчав й не казав: - Пусти!
Ось так витягли мене з води.
? так воду з мене викачували,
Ноги, згинали на груди, до пори,
Що оч? мен? ледь не вилазили.
Небо знову-таки блакитне було,
З животом вже все пройшло,
В голов? двигуном вже не гуло,
Лише тинню в?д мене несло.
Я отямився ? п?знав б?лий св?т!
Ясно св?тило золотисте сонце,
Що ось зазирнуло у мо? в?конце,
Так зак?нчився незбутн?й пол?т.
? побачив я Красуню блискучу,
- Ось де ти Бабка вертка,
Чом мене з води, не спасла?
Н?с я дурницю ? явно гримучу.
Як тут хлопц? вс? розсм?ялись,
Що см?шинки скр?зь розс?ялись.
Ми так розв?ялись – роз?грались,
Остудились - на зле не над?ялись.
Труси тим часом п?дсушились,
Ми од?лись, та причепурились.
Язики в?д спраги потупились,
Р?зн? думи, як шавки вч?пились.
Я глядь, а пояска мого не нема?.
Пригадав: - Це його забрала вода,
? ще добре, що Бог мен? сприя?.
Рад, що спасла Планида золота!
А на ?вана трохи покричали,
Стусана йому доброго дали,
? назад, як могли, почвалали.
Дал?, говорить таке сказали:
- Так, ви нас не бачили п?вдня.
? це була лише то одна брехня.
Цього чисто - сонячного дня,
Коли розцв?ла днина спекотна.
- Що ? як, ми вже вм??мо тепер,
? завтра ж з’?здим на Дн?стер!
Хлопц? реготали, а я ледь не вмер,
Бо мозоль на язику соб? натер.
Така пригода ско?лась з? мною,
1965 року, л?тньою порою!
Було це тод? н?би – то грою,
За яку б сплатили вищою ц?ною.
То такий - то човен Хейердала,
Що його гума по лоб? нам дала!
Л?пше дома з’?сти кусок сала,
? Смерть за ноги б не хапала.
Все це - правда, а не вит?вка,
Я знаю, що вс? св?дки ? жив?,
? не просто слоб?дська пл?тка,
Св?дки вс? п?дтвердять мен?.
Не знаючи у вод?, як? глибини -
Не охолоджуйтесь, без причини!
Т?льки в скрутну на вод? хвилину,
Добре плаваючи, спаси ти людину!
? вс? будуть т?льки дуже рад?,
Так?й щаслив?й ?хн?й пригод?.
? ти - на гор? Слави, в шоколад?,
Будеш при люб?й земн?й погод?.
Я щиро дякую сус?ду В. Козаку,
Як ? р?дному брату В?ктору,
За те, що не злякались, без спору,
Д?яли р?шуче - спасли д?твору!
Дай же Бог Вам здоров’я ? щастя в житт?,
Веселого настрою. Бо в спас?нн?, Ви - митц?!!!
Литва. 2009. 07. 03.
Зноски - сноски:
- Джи?унц? – цв?ркуни - кузнечики
- Хрест – перехрестя (перетинок) дор?г.
- Красуню блискучу ? бабка вертка - попрыгунья стрекоза
и один из её видов "Красуня блискуча"
Небилиц?.
Я родився сьогодн? рано – вранц?,
Мати захот?ла рак?в у сметанц?,
Поки годувала мене на лежанц?,
Я ж - смалив у пологов?м танц?.
Ранок усм?хався мен? сонячний,
З перлинами роси, в?н - чар?вний!
В?терець л?тав лише боязний,
Та досить м?цний, та - гн?вний.
Чим нам до р?чки добратись?
За який потяг ми б зац?пились,
? по дороз? нам не заплутатись,
Та на воз? з мамою розм?стились.
Що мугикав я тод?, то х?ба знаю.
? упряж? на коней я ж не маю!
Мати слуха? - я п?сню нову сп?ваю,
Та з воза наш? кон? поганяю.
Де т? кон? були ? куди скакали?
Ми були слаб?, ? сили не мали,
Я ? мати, тод? ?х ? не запрягали,
Щоб не кон?, довго б ми чвалали.
Ми, через поле ? березовий гай,
Добре, що т? кон? сп?ткались,
З в?тром лет?ли, нас не ч?пай,
? до р?чки не швидко д?брались.
Неня на п?двод? лежить, засмага?,
А н? маски, а н? зябер, я - п?рнаю,
Мати д?ло сво?, добре соб? зна?,
А у р?чку я ще ? не потрапляю.
Планерую я тод?, з берега, ?з краю,
Теч?я струмка, що робить не знаю!
Ось карась, я за хв?ст його хапаю,
? на дно р?чки, зразу ж попадаю!
Ходжу я тод? сухий по дну,
Н?, м?ркую, мабуть що лажу.
Рак?в н?де на дн? я не найду,
Думаю соб?: як нести поклажу.
Що це диво видно тут таке?
Я такий малий, що не зм?ркую,
Бо то диво усате, панцирне -
Морських краб?в носом чую.
? поява краб?в - Бог би ?х зна?!
Руку п?д берег сую, а за не? в?ть,
Ще якась ?стота за ноги хапа?!
Чур, хижаки, ви ж мене не рв?ть!
Я ж здоровий був тод? козак,
? згадав тод?: - Грабл? ж маю!
Тож нагр?б соб? я ц?лий сак,
?нш? краби - просто розкидаю.
По драбин? л?зу я ? знемагаю.
Як мен? п?дняти краб?в вс?х?
Але краб?в тих, якось я тримаю,
? соп?в, мов - ковальський м?х.
Мати дума:- Де це ?? мала дитина?
? чисту сльозу ?з очей пустила.
А з води стирчить лише - драбина,
Неня мить, як я зник, пропустила.
Я весь мокрий ? в зелен?м тинн?…
Бути таким, не бажав би я дитин?!
Тягну краб?в повний сак на спин?,
? оч? в?д радост? не червон? - син?.
Глядь:- Щодуху по драбин? л?зу я,
То кида? мен? гарбузове бадилля,
А воно таке м?цне, як то зал?ззя,
Що зам?ни з кишен? - дубове г?лля.
Ну а теч?я така струмка, несе,
Що тягне вже ж нашу п?дводу.
Лишенько, нас обох же знесе!
Нема? бажання попасти у воду.
Нас ? так ц? мандри зморили,
То клишоногих додому в?двезли,
? в велик?м казан?, ?х зварили,
Та й дал? панцирник?в повезли,
Я в л?карню, а мама в село,
Цих варених краб?в роздали.
? в?д цього стало нам весело!
Чого ж люди ?х зразу не брали?
А люди краб?в, довго жують,
Неня дуже рада, ? я теж,
Бо вони ?х миттю з’?дають!
Фантаз?я в нас не ма? меж!
Чи ж то було, чи ж то н?,
Чи пов?рять, вс?й оц?й брехн?,
Розбиратись з цим, не нин?,
? не мен?, ц?й мал?й дитин?…
Литва. 2009. 07. 07.
Для понимания братского славянского - украинского языка
- зноски - сноски:
- годувала – кормила;
- В пологов?м жвав? – в роддоме быстрые;
- Ранок – утро; мугикав – аукал;
- потяг – поезд; чвалали – шли, шаркали;
- не ч?пай – не цепляйся; швидко – быстро;
- загоря? – загорает; Зябер – жабры;
- потрапляю – попадаю; поклажу – багаж;
- зм?ркую – скумекаю, соображу; чую – чувствую;
- в?ть – зацепить; ?стота – существо;
- хапа? – хватает; Хижаки – хищники;
- згадав – вспомнил; По драбин? – лестнице;
- знемагаю - обессиливаю; тримаю – держу;
- наче ковальський м?х - будто кузнечный мех;
- зникла – исчезла; сторчить – торчит;
- г?лля – п?дм?на – ветки заменяет; кишеня – карман;
- теч?я – течение; струмка – быстро проточная;
- Лишенько – бедкаться, причитать;
- Нема? бажання – без охоты, желания;
- пригоди зморили – приключения ослабили; л?карню – больницу;
- миттю – мгновенно; меж – рубеж, граница; не нин? – не теперь.
Мо? коломийки!
Ц? коломийки вас в?тають,
Настр?й, та рад?сть несуть.
Гумор, жарти вони – мають,
? певне в нас не пропадуть.
Жарт?влив? мо? коломийки,
В?д вас добре бажання настане.
Сп?ваймо ?х - добр? родинки,
? в?драда зросте разом з нами!
З репом я вже попрощався,
Друг? – хай його складуть.
З ритмом, римою, уладнався,
? ц? строки бадьор?сть дадуть.
*
Ой, сп?вали д?вчиноньки,
Зачарован? чудним л?сом,
Де л?тали б?л? голубоньки,
Приручен? старим б?сом.
*
Зл? люди грош? хапали, оздоби –
Р?зали смереки, граби й дуби,
Р?чкам це стало не до вподоби –
Людей пов?нню вони прокляли,
Не т?льки тих, хто кошти крав,
На дорогах, дамбах ? мостах,
Без сорому, зневаживши страх –
? Бог за це вс?м пов?нь послав.
*
Чимало людей за це
буйно поплатились,
не Богу – долару, еге,
й гривн? молились...
*
Гой – я, на висок?й полонин?,
Б?л? в?вц? – пасуться по плаю!
? вес?лля, як не буде нин?,
То я з д?вами, ще погуляю.
*
Ой, сид?в орел на косогор?,
Мен? з милою жарко у пол?.
Той орел в'? гн?здо на гор?,
А я милу кохаю в стодол?.
*
Сонце п?днялося високо,
На неб? хмар нема? н?де
Що за вуйка там видно - то?
Це ?гнат косити вже йде.
Ой ? людяний наш - то ?гнат,
Покоси ранков? ще не стоять.
Випити чарку - це в?н мастак,
Оч? в?д цього так ? блистять.
Об?цянки любить роздавати,
Що не виштовхнеш ?з хати!
? загадку легше в?дгадати,
Чим ?з ?гнатом справи мати.
Скромний ?гнат, неначе г?сть,
Хоч тепер ? рел?г?йний п?ст,
Шмат сала в ком?рчин? ?сть,
? як тато взна? – вирве хв?ст.
? хто взна? колись цього ?гната,
Не бер?ть у друз? цього брата!
*
Дмитро добре носом чу?,
Що на кухн? там шкварчить.
Миттю верзуни тод? взу?,
? на шкварки – приб?жить.
*
От ? сонце сходить, ? палить,
Гриць – дос? гор?лиць лежить,
Галя милому варенички варить,
А в?н слова т?льки вм?? стелить.
Чу? чолов?к – кукурудза тр?щить,
Там хтось – смагл?? гор?лиць,
? на сонц? – кум?в зад блистить,
Ой, поб'? ?х добре – Гриць.
От йшов Гриць – з вечорниць,
Чу?, хтось стогне, щось скрипить
Ц? звуки було чути з теплиць,
Кум кум? прийшов розсаду полить.
*
Кума – кума так вдома чекала,
Смачно? ?ж?, й пити наладнала,
? диванчик вчасно роз?слала,
Що старий проснеться – не знала.
Ой, лишенько, що то гуркотить,
Разом з в?драми униз летить,
Хто – то кума з ?анку котить,
Той – ногами хутко тупотить.
*
В л?с? довго ми гриби збирали,
Скр?зь, ? п?д всякими кущами,
Та кожний гриб руками брали,
Панянки – не тиняйтеся корчами.
На вес?лл? я так танцювала,
Що втоми назавше не знала.
?з Варшави я нин? зав?тала,
Мати хоче пом?ч, я баю – устала.
Я до кума нин? – не ходила,
Най би його траст? взяла
Вареники – милому варила,
Бо з кумом гр?х би мала.
*
Коломийки що з’явились у мене,
Сп?вають не т?льки у Львов?,
Який будували ?з нами в?рмени,
Бо ?х сп?вають на р?дн?й мов?.
Литва. 2009. 04. 18
Зноски до коломийок:
- В?тають – приветствуют;
- Гумор, жарти мають – юмор, шутки имеют;
- бажання настане – желание наступит;
- гуцули - живут в гористой местности.
- Бойки – так называют людей живущих в Тернопольской обл., переселенных из Холмского воеводства, Польша, во время пресловутой операции ?Висла? Польским правительством в 1947 году.
- Нехай тод? наша в?драда росте – пусть тогда наша радость растёт
- З римою уладнався – с рифмой уладил.
- Бадьор?сть – бодрость; Чудним – дивным.
- Приручен? б?сом – прирученные бесом
- Грош? – деньги; Не до вподоби – не понравилось
- Пов?нню – половодье, паводок
- Зневаживши – пренебрегать, презирать
- Чимало – без счёта
- на полонин? – на высокогорном пастбище в Карпатах.
- по плаю – по дорожке
- в'? – вьет; в стодол? – в сарае
- хмар не ма? н?де – туч нет нигде
- ранков? – утренние; Об?цянки – обещания
- не виштовхнеш – не вытолкнешь
- справи мати – дело иметь; неначе – будто – бы
- В ком?рчин? шмат – в кладовке кусок; - верзуни – постоли(Ы.)
- Шкварки – кусочки жаренного сала, мяса
- Взна? – узнает; Гор?лиць – лицом вверх
- За дзи?арем не стежить – за часами не следит
- Чекала – ждала; Наладнала – приготовила
- з ?анку – с крыльца; хутко – быстро
- втоми назавше – усталость вовеки
При по?здц? ?з м?ста Хмельницька,
По трас?, через м?сто Ярмолинц?,
Дорога до Дн?стра то не близька,
? дал? на п?вдень, через Дуна?вц? -
Це чудов? Под?льськ? м?стечка.
По лану в’?ться в’юнка стежечка,
Що тягне до людини й гн?здечка,
? тут дозр?ва? п’янка гречечка.
Могилки у л?сочку стоять п?дряд,
А в них то вбит? невинн? ?вре?,
Що мовчки лежать вс? ряд, в ряд,
Катована нац?я Батьк?вщини мо??,
А в яру розкинулись Миньк?вц?,
? дал? буде приваблива Нова Ушиця,
По обоч? пасуться кози ? в?вц?,
А з хат смачно пахне птиця, ушиця,
? вип?ка?ться смачна паляниця,
Колосяться хл?ба, росте полуниця,
А на печ? вмива?ться киця -
Сметанку мала киця, в?д Гриця.
А як? ростуть всюди чудов? сади,
Як? тут живуть прив?тлив? люди,
Стр?ча?ш ?х, як при?деш сюди,
? тоб? радо усм?хаються всюди.
А по ярах з багатством л?си,
Ск?льки тут яг?д, та р?зн? гриби,
? б?гають кабани, зайц?, лиси…
Не про?жджай дал?, зупинку зроби!
Ф?лян?вка, де йшли бо? не квол?,
? лежала груда зн?вечено? збро?,
П?д обел?ском лежать згибл? геро?.
В?чна ?м пам’ять, спочиньте в поко?!
Внизу прича?вся Трих?вський яр,
Де вир?зан? з дерева казка-ф?гури –
Це казкове л?сове царство ? цар, -
Вироби м?сцевого мистецтва, культури!
Оц? м?сця – схили Под?льських Товтр!
Дорога, що веде до Куч?, проста –
Це пейзаж? вкрит? барвист?стю ковдр,
А в пол? колоситься нива золота.
Я на св?т? м?сця л?пшого не знаю,
Де завдяки людським мозолистим рукам
Де поля дають ?м доброго урожаю!
Честь ? хвала за це вс?м хл?боробам!
Дал? тут буде лаг?дне село Куча,
Там кути: Садки, Завад?вка, Буван,
? ясно видно, стать села, могуча,
Де живе, не один кучанський ?ван.
Дал?, ?з цього милого села Куч?,
Де ? ? с?льрада, ? пошта, ? школа,
Попада?мо на Куражинськ? круч?,
Де безм?р'я дом?в виросло довкола.
Ось величавий Дн?стер, водосховище,
? стелиться незр?внянно - чудо кра?вид,
Енерг?? для ГЕС тут, ц?ле родовище!
Такий це природно – дивовижний вид!
Це ж та?мничо - чаруючий Дн?стер!
Ф?льм про нього зн?ма?, режисер.
В?дпочива? тут молодичка - Естер,
За нею увива?ться з Альб?ону сер.
Як чудово тут вс?м в?дпочивати,
Засмагати, купатись, ловити сом?в,
Сво? здоров'я треба поправляти.
Забутьте про все, хоч на пару дн?в,
Та зд?йсн?ть св?й чудовий план,
? з висоти орлиного польоту,
Коли летить тв?й чудо-дельтаплан,
То зн?майте цю красу ?з льоту.
Строкат?, неповторн? кра?види,
Неймов?рно, закохано чарують вас!
Ви зимою споминайте вс? ц? види,
З насолодою смакуючи св?й квас.
Б?ля Дн?стра - Под?льська височина,
Дн?стровське водосховище - озеро,
На т?м берез? - кв?тчаста Буковина –
Це Укра?ни ?? багатство й добро!
Тут Новодн?стровська ГЕС працю?,
? струм потужн?й вона виготовля?.
Людина, держава в?д цього вигра?,
Бо Укра?на такий ц?нний скарб ма?.
Це по?здка до норовистого Дн?стра,
Де вс?м буде: шмат сала ? чарка,
? при?жджаючим вс?м сюди - "Ура"!
В?дпочинете вс? - пан, ? поштарка,
Та затанцюють тут козацького гопака,
Чи ж бо може - жвавого краков’яка,
Слухайте ар?? солов’я, може ? шпака…
Природ? ? людям за це - щира дяка!
Литва. 2008. 07. 25.
Легенда про Кучу ? Слоб?дку – мальовнич? села
Пов?даю вельми давню легенду,
Про яку знати треба щоденно:
Про Слоб?дку – мальовниче село,
Опишу, як появилось, як це було,
Тод?, коли пращур?в докупи звело,
? в?тром др?моти у вир не здуло.
Бабуся Тетяна, легенду розпов?ла,
Т?льки брат м?й, про усе те чув.
Легенду слухав я, ? сестра сид?ла,
А я малий, тод? це - ж певно був.
Так ось, що я в той день почув:
- Один вельможа на п?вдн? царював,
Н?хто не зна? як туди в?н прибув,
Як в наб?гах людей ловив ? грабував.
Було це давно, в глибоку старину,
Коли пани ?ли св?жину, солонину
? в?дкормлювали не свинину смачну,
А поневоленого сус?да - людину...
Все це, розум гн?вно не сприйма?,
А на св?т?, й не таке, явно бува?.
? там, де вище стр?хи, синь гра?,
Росли грецьк? гор?хи, ?х всяк зна?.
Ми не зна?м, чим ?х годували,
Але для ситност? ? для ваги,
Вс?м рабам гор?хи ?сти давали,
Так веселились, тод? вороги.
Там в прислуз? д?вчина робила,
Де один юнак став ?й до вподоби,
? красуня вс?м серцем полюбила
Легеня, що як писанка, в?д вроди.
Як спалахнула та ?скра кохання,
? це шанс сп?льному щастю давало,
То милувались вони, аж до рання,
Сяюче полум'я любов? ?х з?гр?вало.
В палац? свято, чимдуж наступа?,
? у коляра лезо сяйвом виграва?,
А юнак ? красуня, зв?дт?ля т?ка?,
Що буде ?з ними, н? один не зна?.
Ут?кач? на п?вн?ч, у густ? л?си,
Т?кають, як можуть ? через силу,
Не убачаючи то? яскраво? краси,
Не маючи, н? коня, а н? кобилу.
Вони б?жать через пр?рви, хащ?,
На ?хн?й дороз? – р?чка широка.
А м?сця т? були дик? ? пропащ?
? р?ка струмка, ? дуже глибока
Пересл?дувач? коханих здоганяють,
Т? кидаються в р?чку, й пливуть,
А вороги, як здогонять, то вб'ють,
Так вороги на них завзято полюють.
Чи стовбур дерева ?х врятував,
Ми не зна?мо достов?рно тепер…
Мабуть Бог, на сво?м настояв,
? р?кою т??ю був наш Дн?стер!
Вони усп?шно до берега добрались,
Ховались в чагарниках ? по урвищам.
Ось так вчасно вони врятувались -
Кохан?, то по шкреп?ттю ? по кущам,
В наших - дуже др?мучих л?сах,
Що буйно колись там розрослись,
По глибоких ? непрох?дних ярах,
З? втоми на берез? р?ки розляглись.
Халабуду, а дал? хатину зл?пить,
?з куч? г?лля, як на шалашик,
Вдалось ?м! ? стали вони там жить
Полюючи зв?ра соб? на шашлик.
Друз?, - це село на мил?й круч?,
? в?д кут?в Бувана, аж до Садк?в,
Получило тод? назву села Куч?,
? як? хорош? люди живуть в н?м.
Не зна?мо ск?льки часу пройшло,
? в?рог?дно не зна? явно н?хто,
Ск?льки води, в?дтод? стекло!
Коли ж це було? Хто зна, хто?
В сел? вс?ляк? пани правили тод?,
? селяни всяко? панщини зазнали.
Зв?рено не зна?м, як люди в ярм?,
Важко на пан?в тод? - бо працювали.
В?д г?рко? дол?, люди повставали.
Бо достатку не мали, ?х били п?д дих.
Панськ? слуги, з людьми бо не грали,
Та буйних юнак?в - бунтар?в отих,
За р?чку, на слободу, у д?брову,
Закласти слободу, щоб була, панська.
Руб?ть дуби, ? тримайте корову.
Так заснувалась Слобода Кучанська.
Так появилась Куцька Слоб?дка,
Вс?м нам В?тчизна ? р?дна т?тка!
Така легенда про Кучу ? Слоб?дка!
? це д?йсно легенда, а не пл?тка!
О, люди, це дуже гарний край!
? земл? добр?, плодоносн? ? л?си…
Про це, молодь, добре пам'ятай!
Вс?м - не описати под?бно? краси!
Цю легенду треба знати, пам'ятати.
Гордись ц??ю легендою й р?дним селом!
Не забудь нащадкам – це розпов?дати!
Будь патр?отом, а не неотесаним стовпом!
Литва. 2009. 07. 03.
Л?тня пригода.
Блакить на неб? чиста на вроду,
Та сонце пекло ? св?тило народу.
Тод? нам у л?тню, сонячну погоду
Коли спекотне, хочеться у воду.
Або ж може було тод? ось так,
Лиш би не поколов мене будяк:
У нас безхмарне небо голуб?ло,
Як то бува? в сонячну погоду
? сонце пекло, ? десь сверб?ло,
Було спекотно, хот?лося у воду.
Жайворонки в небокра? затинались,
В?д сво?х завзятих ? дзв?нких п?сень,
Що чимдуж у п?дхмар’я гнались
Це так тод? було в той божий день.
Трактори в полях дружно гули,
Додому пастухи корови гнали,
В?три не дули, а корови не рули,
Люди с?но до стодоли збирали,
А джи?унц? в трав? стрибали,
Дерева вс?м вклонялись до земл?,
Бджоли гули, бо дари збирали,
Не в?дступали ?м оси ? джмел?.
? в цю, таку чудову л?тню пору,
З?брались ми - сус?ди, учетвером,
Корови загнавши на свою обору,
Я, з ?ваном, ? братом В?ктором,
Та ще з сус?дом Вовком Козаком,
Радуючись ц?й погод?, як н?хто.
На став йшли з кулею, не з сачком,
А настр?й був в нас ого – го!
? ось ми вже на польовому стан?,
Накачали камеру в?д ,,Б?лоруса”,
Бо ж були в розбурхан?м стан? –
?з заднього колеса куля – спокуса!
Та б?гли поп?д гор?хи, б?ля шляху,
Ми з ?ваном були менш?, в?дста?мо.
Та до Хреста ми дал?, дали маху,
П?т котиться, а воду ми не п’?мо.
В?тя з Вовком, обох нас почекали.
- Цього човна спихнемо на Полянках! –
Ось те, що ми в?д них познали,
Та чимдуж дал? чесали по ланах.
Тод? була уже одинадцята година,
В ставку сонце промен? купало,
Нам не зустр?лась н? одна людина,
? лише в?длуння в?д л?су гукало.
З горба до ставка камера лет?ла,
Ми ж б?гли, аж в вухах свист?ло!
В?д наших н?г, аж курява киш?ла!
Так було гаряче, що т?ло сп?тн?ло!
З кринички з холодним джерелом,
Ми води смачно? там напились.
Та й дал? вс? ми б?гли напролом,
? на берез? стр?мк?м спинились.
Швидко скинувши сво? штани,
Ми зняли з них шк?рян? пояски,
Камеру зв’язали ? стали як пани,
Це був човен з гуми - ми моряки.
Його г?дно на воду опустили,
Вовка Козак, ус?вся як гетьман.
Ми зверху с?ли, щоб ноги мили,
Перед? мною с?в, як бриль, ?ван.
? менший, що прис?в, був я,
Останн?м вс?вся брат В?тя.
Сонячний день важив на п?вдня
Середини двадцятого стол?ття…
Сонце в неб? п?днялось високо,
На ставку - штиль ? було тихо.
Вода нагр?лась, як парне молоко,
Н?що не спов?щало, що буде лихо.
Ось к?лька змах?в дитячих рук,
Човен опинився вже на середин?,
Та появився ?едзь тут, як тут,
? вс?вся на худ?й ?ванов?й спин?,
? м?ж лопатками став кусати,
Та ?едзя треба якось прогнати,
То ?ван став руками махати –
Не легко гада з? спини з?гнати.
В?д коливань човен переверта?ться,
Камера в?д води стала слизька,
Хто на кул? був, у вод? опиня?ться,
? дорога до берега нам не близька,
Це камера знов кулепод?бна стала.
Ми з ?ваном мал?, плавати, не вм?ли,
? тут скрутна мить для нас настала,
Зрозум?ли це, як з камери злет?ли.
Я зразу п?шов на замулене дно,
? поки на сп?д плавно опускався,
Вода темно-зелена, брр... холодно,
То гидко? вдоволь наковтався.
Тод? появилась в мене така гадка:
- Я буду бульки на поверхню пускати,
Щоб найти мене, ?м буде позначка,
? де я, ви хлопц?, вже будете знати.
Я тод? ось таку соб?, думу гадав,
А ?ван то в плаванн? хисту не мав,
Бо в?н за один край камери брав,
А другий, йому по лоб? влучно давав.
Тут ? см?шно, ? що правда - гр?шно,
Як у т?й комед??, чи в пот?шн?м к?но.
Старшим хлопцям було – Ой! Не см?шно,
Бо ?ван м?г теж, п?ти з? мною на дно.
Я не знаю як це ймов?рно було,
Що хлопц? для спас?ння робили,
? ск?льки часу на це в них п?шло,
А ?вана на камеру все ж посадили.
Холодно внизу, а хлопц? п?рнають,
Де я, н?хто з них толком не зна?.
Мають над?ю, що мене в?дшукають,
Там, де на дн? карась спочива?...
Хлопц?, ви мен?, не пов?рите,
Вх?д в рай найшов, не в Тартар!
Рад?сть зазнав, ? лоб не бол?тиме,
Охолоджуючи св?й сонячний загар:
- Добре, що я родився на Спаса,
? смутно пам’ятаю що бачив, чув.
Життя п?дкине мен? викрутаса,
? почую якийсь дивовижний гул.
Кажу, в перший раз, його не чув.
При?мним став для мене - намул!
Я може був малий, ? гул забув,
Але жарт?влив?сть, тод? я здобув.
Я зр?в, летячи жерлом воронки:
Що по бокам було безпросв?тно,
? кольоров? малюнки ворожки…
попереду видн?лось якесь св?тло...
Мен? ж було, як н?коли - при?мно!
Хлопц? в цей час обсл?дували дно,
Я ж лет?в, ? мен? було все одно.
Було тепло ? зовс?м не холодно.
Старш? хлопц? ? п?рнали, ? шукали,
Майже в сам?м центр? ставка,
Сили тратили - дно руками ч?пали,
Та й там була велика глибина.
Та йшла п;ята чи сьома хвилина,
? вже “кл?н?чна ” з? мною загравала,
Бо дуже славна, ця ?й дитина.
Старша, б?ля нас, з косою стояла.
Що попрощаюсь, н? одна не знала.
Цим сестри, явно ж помилились.
Мен? музику, н? одна, не найняла…
Хлопц? в?д зусиль явно стомились,
Бо на ?рунт, не раз спустились.
Дал? д?ло зв?сно було ж так,
Я пов?даю, як в потугах грузились:
- ? знову п?рнув Вовка Козак,
Брат тод? за ним ? Слава Богу,
Зачепив не Вовку, а його труси,
Вовка зачепив мене за ногу,
Я мовчав й не казав: - Пусти!
Ось так витягли мене з води.
? так воду з мене викачували,
Ноги, згинали на груди, до пори,
Що оч? мен? ледь не вилазили.
Небо знову-таки блакитне було,
З животом вже все пройшло,
В голов? двигуном вже не гуло,
Лише тинню в?д мене несло.
Я отямився ? п?знав б?лий св?т!
Ясно св?тило золотисте сонце,
Що ось зазирнуло у мо? в?конце,
Так зак?нчився незбутн?й пол?т.
? побачив я Красуню блискучу,
- Ось де ти Бабка вертка,
Чом мене з води, не спасла?
Н?с я дурницю ? явно гримучу.
Як тут хлопц? вс? розсм?ялись,
Що см?шинки скр?зь розс?ялись.
Ми так розв?ялись – роз?грались,
Остудились - на зле не над?ялись.
Труси тим часом п?дсушились,
Ми од?лись, та причепурились.
Язики в?д спраги потупились,
Р?зн? думи, як шавки вч?пились.
Я глядь, а пояска мого не нема?.
Пригадав: - Це його забрала вода,
? ще добре, що Бог мен? сприя?.
Рад, що спасла Планида золота!
А на ?вана трохи покричали,
Стусана йому доброго дали,
? назад, як могли, почвалали.
Дал?, говорить таке сказали:
- Так, ви нас не бачили п?вдня.
? це була лише то одна брехня.
Цього чисто - сонячного дня,
Коли розцв?ла днина спекотна.
- Що ? як, ми вже вм??мо тепер,
? завтра ж з’?здим на Дн?стер!
Хлопц? реготали, а я ледь не вмер,
Бо мозоль на язику соб? натер.
Така пригода ско?лась з? мною,
1965 року, л?тньою порою!
Було це тод? н?би – то грою,
За яку б сплатили вищою ц?ною.
То такий - то човен Хейердала,
Що його гума по лоб? нам дала!
Л?пше дома з’?сти кусок сала,
? Смерть за ноги б не хапала.
Все це - правда, а не вит?вка,
Я знаю, що вс? св?дки ? жив?,
? не просто слоб?дська пл?тка,
Св?дки вс? п?дтвердять мен?.
Не знаючи у вод?, як? глибини -
Не охолоджуйтесь, без причини!
Т?льки в скрутну на вод? хвилину,
Добре плаваючи, спаси ти людину!
? вс? будуть т?льки дуже рад?,
Так?й щаслив?й ?хн?й пригод?.
? ти - на гор? Слави, в шоколад?,
Будеш при люб?й земн?й погод?.
Я щиро дякую сус?ду В. Козаку,
Як ? р?дному брату В?ктору,
За те, що не злякались, без спору,
Д?яли р?шуче - спасли д?твору!
Дай же Бог Вам здоров’я ? щастя в житт?,
Веселого настрою. Бо в спас?нн?, Ви - митц?!!!
Литва. 2009. 07. 03.
Зноски - сноски:
- Джи?унц? – цв?ркуни - кузнечики
- Хрест – перехрестя (перетинок) дор?г.
- Красуню блискучу ? бабка вертка - попрыгунья стрекоза
и один из её видов "Красуня блискуча"
Небилиц?.
Я родився сьогодн? рано – вранц?,
Мати захот?ла рак?в у сметанц?,
Поки годувала мене на лежанц?,
Я ж - смалив у пологов?м танц?.
Ранок усм?хався мен? сонячний,
З перлинами роси, в?н - чар?вний!
В?терець л?тав лише боязний,
Та досить м?цний, та - гн?вний.
Чим нам до р?чки добратись?
За який потяг ми б зац?пились,
? по дороз? нам не заплутатись,
Та на воз? з мамою розм?стились.
Що мугикав я тод?, то х?ба знаю.
? упряж? на коней я ж не маю!
Мати слуха? - я п?сню нову сп?ваю,
Та з воза наш? кон? поганяю.
Де т? кон? були ? куди скакали?
Ми були слаб?, ? сили не мали,
Я ? мати, тод? ?х ? не запрягали,
Щоб не кон?, довго б ми чвалали.
Ми, через поле ? березовий гай,
Добре, що т? кон? сп?ткались,
З в?тром лет?ли, нас не ч?пай,
? до р?чки не швидко д?брались.
Неня на п?двод? лежить, засмага?,
А н? маски, а н? зябер, я - п?рнаю,
Мати д?ло сво?, добре соб? зна?,
А у р?чку я ще ? не потрапляю.
Планерую я тод?, з берега, ?з краю,
Теч?я струмка, що робить не знаю!
Ось карась, я за хв?ст його хапаю,
? на дно р?чки, зразу ж попадаю!
Ходжу я тод? сухий по дну,
Н?, м?ркую, мабуть що лажу.
Рак?в н?де на дн? я не найду,
Думаю соб?: як нести поклажу.
Що це диво видно тут таке?
Я такий малий, що не зм?ркую,
Бо то диво усате, панцирне -
Морських краб?в носом чую.
? поява краб?в - Бог би ?х зна?!
Руку п?д берег сую, а за не? в?ть,
Ще якась ?стота за ноги хапа?!
Чур, хижаки, ви ж мене не рв?ть!
Я ж здоровий був тод? козак,
? згадав тод?: - Грабл? ж маю!
Тож нагр?б соб? я ц?лий сак,
?нш? краби - просто розкидаю.
По драбин? л?зу я ? знемагаю.
Як мен? п?дняти краб?в вс?х?
Але краб?в тих, якось я тримаю,
? соп?в, мов - ковальський м?х.
Мати дума:- Де це ?? мала дитина?
? чисту сльозу ?з очей пустила.
А з води стирчить лише - драбина,
Неня мить, як я зник, пропустила.
Я весь мокрий ? в зелен?м тинн?…
Бути таким, не бажав би я дитин?!
Тягну краб?в повний сак на спин?,
? оч? в?д радост? не червон? - син?.
Глядь:- Щодуху по драбин? л?зу я,
То кида? мен? гарбузове бадилля,
А воно таке м?цне, як то зал?ззя,
Що зам?ни з кишен? - дубове г?лля.
Ну а теч?я така струмка, несе,
Що тягне вже ж нашу п?дводу.
Лишенько, нас обох же знесе!
Нема? бажання попасти у воду.
Нас ? так ц? мандри зморили,
То клишоногих додому в?двезли,
? в велик?м казан?, ?х зварили,
Та й дал? панцирник?в повезли,
Я в л?карню, а мама в село,
Цих варених краб?в роздали.
? в?д цього стало нам весело!
Чого ж люди ?х зразу не брали?
А люди краб?в, довго жують,
Неня дуже рада, ? я теж,
Бо вони ?х миттю з’?дають!
Фантаз?я в нас не ма? меж!
Чи ж то було, чи ж то н?,
Чи пов?рять, вс?й оц?й брехн?,
Розбиратись з цим, не нин?,
? не мен?, ц?й мал?й дитин?…
Литва. 2009. 07. 07.
Для понимания братского славянского - украинского языка
- зноски - сноски:
- годувала – кормила;
- В пологов?м жвав? – в роддоме быстрые;
- Ранок – утро; мугикав – аукал;
- потяг – поезд; чвалали – шли, шаркали;
- не ч?пай – не цепляйся; швидко – быстро;
- загоря? – загорает; Зябер – жабры;
- потрапляю – попадаю; поклажу – багаж;
- зм?ркую – скумекаю, соображу; чую – чувствую;
- в?ть – зацепить; ?стота – существо;
- хапа? – хватает; Хижаки – хищники;
- згадав – вспомнил; По драбин? – лестнице;
- знемагаю - обессиливаю; тримаю – держу;
- наче ковальський м?х - будто кузнечный мех;
- зникла – исчезла; сторчить – торчит;
- г?лля – п?дм?на – ветки заменяет; кишеня – карман;
- теч?я – течение; струмка – быстро проточная;
- Лишенько – бедкаться, причитать;
- Нема? бажання – без охоты, желания;
- пригоди зморили – приключения ослабили; л?карню – больницу;
- миттю – мгновенно; меж – рубеж, граница; не нин? – не теперь.
Мо? коломийки!
Ц? коломийки вас в?тають,
Настр?й, та рад?сть несуть.
Гумор, жарти вони – мають,
? певне в нас не пропадуть.
Жарт?влив? мо? коломийки,
В?д вас добре бажання настане.
Сп?ваймо ?х - добр? родинки,
? в?драда зросте разом з нами!
З репом я вже попрощався,
Друг? – хай його складуть.
З ритмом, римою, уладнався,
? ц? строки бадьор?сть дадуть.
*
Ой, сп?вали д?вчиноньки,
Зачарован? чудним л?сом,
Де л?тали б?л? голубоньки,
Приручен? старим б?сом.
*
Зл? люди грош? хапали, оздоби –
Р?зали смереки, граби й дуби,
Р?чкам це стало не до вподоби –
Людей пов?нню вони прокляли,
Не т?льки тих, хто кошти крав,
На дорогах, дамбах ? мостах,
Без сорому, зневаживши страх –
? Бог за це вс?м пов?нь послав.
*
Чимало людей за це
буйно поплатились,
не Богу – долару, еге,
й гривн? молились...
*
Гой – я, на висок?й полонин?,
Б?л? в?вц? – пасуться по плаю!
? вес?лля, як не буде нин?,
То я з д?вами, ще погуляю.
*
Ой, сид?в орел на косогор?,
Мен? з милою жарко у пол?.
Той орел в'? гн?здо на гор?,
А я милу кохаю в стодол?.
*
Сонце п?днялося високо,
На неб? хмар нема? н?де
Що за вуйка там видно - то?
Це ?гнат косити вже йде.
Ой ? людяний наш - то ?гнат,
Покоси ранков? ще не стоять.
Випити чарку - це в?н мастак,
Оч? в?д цього так ? блистять.
Об?цянки любить роздавати,
Що не виштовхнеш ?з хати!
? загадку легше в?дгадати,
Чим ?з ?гнатом справи мати.
Скромний ?гнат, неначе г?сть,
Хоч тепер ? рел?г?йний п?ст,
Шмат сала в ком?рчин? ?сть,
? як тато взна? – вирве хв?ст.
? хто взна? колись цього ?гната,
Не бер?ть у друз? цього брата!
*
Дмитро добре носом чу?,
Що на кухн? там шкварчить.
Миттю верзуни тод? взу?,
? на шкварки – приб?жить.
*
От ? сонце сходить, ? палить,
Гриць – дос? гор?лиць лежить,
Галя милому варенички варить,
А в?н слова т?льки вм?? стелить.
Чу? чолов?к – кукурудза тр?щить,
Там хтось – смагл?? гор?лиць,
? на сонц? – кум?в зад блистить,
Ой, поб'? ?х добре – Гриць.
От йшов Гриць – з вечорниць,
Чу?, хтось стогне, щось скрипить
Ц? звуки було чути з теплиць,
Кум кум? прийшов розсаду полить.
*
Кума – кума так вдома чекала,
Смачно? ?ж?, й пити наладнала,
? диванчик вчасно роз?слала,
Що старий проснеться – не знала.
Ой, лишенько, що то гуркотить,
Разом з в?драми униз летить,
Хто – то кума з ?анку котить,
Той – ногами хутко тупотить.
*
В л?с? довго ми гриби збирали,
Скр?зь, ? п?д всякими кущами,
Та кожний гриб руками брали,
Панянки – не тиняйтеся корчами.
На вес?лл? я так танцювала,
Що втоми назавше не знала.
?з Варшави я нин? зав?тала,
Мати хоче пом?ч, я баю – устала.
Я до кума нин? – не ходила,
Най би його траст? взяла
Вареники – милому варила,
Бо з кумом гр?х би мала.
*
Коломийки що з’явились у мене,
Сп?вають не т?льки у Львов?,
Який будували ?з нами в?рмени,
Бо ?х сп?вають на р?дн?й мов?.
Литва. 2009. 04. 18
Зноски до коломийок:
- В?тають – приветствуют;
- Гумор, жарти мають – юмор, шутки имеют;
- бажання настане – желание наступит;
- гуцули - живут в гористой местности.
- Бойки – так называют людей живущих в Тернопольской обл., переселенных из Холмского воеводства, Польша, во время пресловутой операции ?Висла? Польским правительством в 1947 году.
- Нехай тод? наша в?драда росте – пусть тогда наша радость растёт
- З римою уладнався – с рифмой уладил.
- Бадьор?сть – бодрость; Чудним – дивным.
- Приручен? б?сом – прирученные бесом
- Грош? – деньги; Не до вподоби – не понравилось
- Пов?нню – половодье, паводок
- Зневаживши – пренебрегать, презирать
- Чимало – без счёта
- на полонин? – на высокогорном пастбище в Карпатах.
- по плаю – по дорожке
- в'? – вьет; в стодол? – в сарае
- хмар не ма? н?де – туч нет нигде
- ранков? – утренние; Об?цянки – обещания
- не виштовхнеш – не вытолкнешь
- справи мати – дело иметь; неначе – будто – бы
- В ком?рчин? шмат – в кладовке кусок; - верзуни – постоли(Ы.)
- Шкварки – кусочки жаренного сала, мяса
- Взна? – узнает; Гор?лиць – лицом вверх
- За дзи?арем не стежить – за часами не следит
- Чекала – ждала; Наладнала – приготовила
- з ?анку – с крыльца; хутко – быстро
- втоми назавше – усталость вовеки
Метки:
