Осiннiй вiнок

I
У ЩАСЛИВ? ПОРИНУТИ МР??
Я б хот?в, але ще до св?танку
Так далеко ? дощик ос?нн?й
Ц?луватиме в?кна до ранку.
Тиха н?ч ця холодна без тебе,
А в душ? знов ос?нн? мотиви…
Чу?ш музика лине ?з неба? –
То кохання мо? незрадливе…

Знаю, я що розлука недовга
? до завтра роз?йдуться хмари,
Ми торкнемося н?жно устами…
Вже у серц? солодка тривога
? над?я мене окриля?,
Т?льки н?ч все н?як не пуска?…

II

Я ГОТОВИЙ НАВ?КИ З ТОБОЮ
Все життя до к?нця розд?лити,
Зачарований щиро красою
? ус?м, чим м?г Бог над?лити.
Ти прийшла у той час, коли треба,
Коли мучився я в?д безсилля,
Коли сипав прокльони на небо
За сво? безнад?йн? зусилля.

? побачив в тоб? я богиню
Ту, що здатна весь св?т повернути
До життя. А кохання забуте
Спалахнуло ? линуло в вир?й,
В небеса, до з?рок… Повернулось
Та над св?том ц?лим простягнулось.

III


? МОЛЮСЯ У ЩИР?Й НАД??,
Що молитва та буде почута,
Що жахлив? минул? под??
Стануть сном ? в?длунням забутим.
Упадуть у безодню з гр?хами,
Ус?ма що назвав я ?х пристрасть,
Хитрував, як хот?в з дураками,
Т?льки в чому ж була моя хитр?сть?..

Ой, не знаю, та й мабуть не варто
Те старе ворушити минуле,
П?дн?мати давно затонуле,
Щоби знову назвати це жартом…
Я молюся, проходить знемога,
Хоч ран?ше не в?рив у Бога…

IV

ЩО НАЗАВЖДИ ПРОЩАЮСЬ З ЖУРБОЮ –
Ось на це маю сильну над?ю…
Правда, було кохання й до того,
Т?льки зараз либонь розум?ю…
Та ?стор?я була театром,
Де писали сам? кожен п’?су,
Запалившись шаленим азартом,
Жалюг?дний актор ? актриса.

Тут не треба вже ген??м бути,
Щоб вгадати, чим все зак?нчилось:
За фальшиву ми гру розплатились
?, забувши лиш маски вдягнути,
Роз?йшлися страждати окремо,
Як тод? не здавалось даремно…

V

ТИ – МО? ВСЕОСЯЖНЕ НАТХНЕННЯ,
Яке вт?люю я у сонет?,
Забуваючи про сьогодення
? про ?нше, що ? на планет?…
Неважливою також ? ос?нь,
Нав?ть холод ? мряка байдуж?…
Про буденне не думаю зовс?м,
Вс? проблеми мен? осоружн?,

Бо ж в?д них все одно не сховаюсь –
Так для чого лиш час марнувати
Та як?сь дивн? плани снувати? -
Ними й так я навряд скористаюсь…
А лиш хочу тепер т?льки жити,
Н? про що не жал?ти й любити…

VI

ТИ ДАЛА МЕН? ВОЛЮ В?ДЧУТИ,
Ти навчила мене знов л?тати.
Н?жне слово, давно вже не чуте,
Змусить серце на мить завмирати.
Пам’ятаю побачив уперше
Я тебе… То було незабутньо…
Думав блискавка небо розкреше
? злий гр?м залуна? могутньо…

Але н?, об?йшлося, не сталось,
Через мить я стояв в он?м?нн?,
Билось серце в грудях в нетерп?нн?,
Коли здалеку ти посм?халась.
? н?чого. Один т?льки спок?й…
Лиш завмерли дерева висок?.

VII

НАПИШУ Я СОНЕТ-ОДКРОВЕННЯ,
Присвячу тоб? щирим з?знанням.
Зак?нчилось нудне с?родення,
Розпочалось велике кохання…
Вже не знаю чи сон, чи реальн?сть.
За заслуги як? т? блаженство?..
Може, все це звучить як банальн?сть,
Та в мен? все ж пульсу? шаленство.

Я п’ян?ю в?д дотику наче,
Чистий ангел до мене торкнувся,
На страждання мо? в?дгукнувся.
Поц?лунок дару?ш гарячий,
В?д якого сн?ги в душ? тануть,
? морози кудись в?дступають.

VIII

ДЕ СКАЖУ, ЯК СТРАЖДАННЯ ЗАБУТИ –
Там н?хто ж бо мен? не пов?рить,
Легше оч? та вуха заткнути,
Щоб н?чого не чуть, ? не в?дать…
Був же час, коли я ус?м заздрив,
А тепер поглядають на мене
Трохи скоса. Чекають, щоб вдарив
У грязюку обличчям. – Даремне.

Думка лине, як хвиля по хвил?.
Все ще н?ч, та вже ближче до ранку…
Спод?ватимусь все ж до останку,
Що недаром терп?в холод син?й.
? хто зна?, що там, в перспектив? –
Може знов в?рш в ос?нн?м мотив?…


IX

ТА БОЮСЯ НАЙБ?ЛЬШЕ ОДНОГО,
Що розтанеш в ранков?м туман?,
Наче в?дблиск чогось неземного –
Так побачу тебе я востанн?…
Отод? то ? ос?нь вже прийде,
У дом?вку мою зав?та?,
Журавл? закурличуть ? т?льки
Жовтим листям на землю упаде.

Замовчать лиш дерева в скорбот?
? заплаче дощем небо с?ре,
Не озветься вже б?льше нещире
Так до мене… ? знову турботи…
Буду йти по самотн?й але?,
Та на цей раз один я без НЕ?…

X

Я БОЮСЯ, ЩО ВСЕ ЦЕ НЕСПРАВЖН?
Я боюся, що скажеш ?Не треба,
Це була лиш помилка, як завжди.?
Що на?вн?сть – це моя проблема…
Хоча, може, боятись не варто,
Просто я вже втомивсь в?д чекання.
Важко дол? коритися, важко.
? на тебе лиш вс? спод?вання.

Дай мен? знов забутись в об?ймах,
Дай в?дчути тепло свого т?ла,
Та пов?дай про все набол?ле.
Як же важко у вс?х оцих в?йнах.
Що життя нам завжди посила?.
Н?би вороном чорним кружля?….

XI

А ЛИШЕ СПОД?ВАННЯ ПОРОЖН?
Нас надал? в житт? не з?гр??.
Ми ? так тут лише подорожн?,
Неважливо, хто там про що мр??.
Та ми разом пройдемо незгоди,
? проблеми, що ? подола?м.
Нам н?хто не завадить н?коли,
Якщо щиро ? н?жно коха?м.


Хай там люди дивуються й чешуть
Все, що хочуть про нас язиками
Засипають пустими словами.
Знай одне т?льки, вс? вони брешуть.
Бо така вже нас смертних природа –
Комусь сором, комусь – нагорода…

XII


СЕРЦЯ МОГО В НАД?? ЖИВОГО
Не розбий, як тар?лку на щастя!
Я весь тв?й ? мене молодого
Вбережи в?д страшного причастя.
Ми з тобою уже не в театр?
? це зовс?м н?яка не п’?са.
Не браку? палкого азарту,
Але ми не актор та актриса.

…Ось ? дощ вже цей клятий вщуха?
?ще трохи та й з’явиться сонце,
Пром?нь тихо вв?йде незнайомцем
У в?кно. Св?тлий день засп?ва?…
?ще трохи… ?ще зовс?м трохи…
Зав?тають його скоморохи

XIII

Я БОЮСЬ, МОЯ МИЛА, ЗА ТЕБЕ,
Ту, що дала зор? доторкнутись,
Як з?йшла ?з високого неба,
Щоби б?льше назад не вернутись.
Ти мен? дарувала натхнення,
Його викладу щиро в букет?.
Може, в цьому обох нас спасення…
Подарую любов у сонет?…

Знов згадаю ? тихо заплачу,
Щоб не бачив н?хто й не д?знався,
Як ?з долею в карти змагався,
Але виграв. Вхопив я удачу.
Та без тебе цього би не було,
Так н?кчемо життя б промайнуло.

XIV

? ЩОДЕННО МОЛИТИМУ НЕБО,
Щоб любов? назад не забрало,
Чим завгодно карало, як треба,
Але т?льки щоб серце кохало…

…Ось ? ранок… Його не пом?тив
За сонетом, де виклав всю душу.
Як н?коли, любов’ю з?гр?тий,
Наче човен, який бачить сушу
П?сля довгого понев?ряння.
В?рю, знаю, усе буде добре.
На годинник поглянувши вкотре,
Вчую врешт? легеньке з?тхання…


Лиш тоб? цей букет подарую!
Завжди тв?й, знай! Люблю ? ц?лую!

**************

У щаслив? поринути мр??
Я готовий нав?ки з тобою
? молюся у щир?й над??,
Що назавжди прощаюсь з журбою.

Ти – мо? всеосяжне натхнення.
Ти дала мен? волю в?дчути.
Напишу я сонет-одкровення ,
Де скажу, як страждання забути.

Та боюся найб?льше одного –
Я боюся, що все це несправжн?,
А лише спод?вання порожн?
Серця мого в над?? живого…

Я боюсь, моя мила, за тебе
? щоденно молитиму небо…

сентябрь 2012г.