Любовная лирика украинский и русский языки

CТАН?СЛАВ БУРЯЧЕНКО

РОЗД?Л "КЛЕН МОГО КОХАННЯ"
(л?рика)
З ПОЕТИЧНОГО ЗБ?РНИКА "ЗЕМН? ДОЛОН?"

Дружин? Валентин? –
з любов’ю.
У МР?ЯХ-СНАХ...

У мр?ях – снах
я багатьох ж?нок
кохав,
Та Бог подарував
лише ?дину –
ВАЛЕНТИНУ.
-?-
СВ?ТОТВОРЕННЯ
(диптих)

ДВ? З?РКИ.
Серед м?р?аду з?рок
Дв? з?рки ?снували
Десь окремо
Довгий, довгий,
Дуже довгий час,
Хоча для часу самого
Це й непом?тно,
Для з?рок теж…
Та трапилось, що якось
Ц? з?рки, наблизившись,
Торкнулись одна одно?.
? стався вибух,
Новий виник св?т:
?з тих двох з?рок
Народився.
Звершилось
Та?нство велике
Усього сутнього,
Що породжу? життя,
Що проявля?ться
В малому й титан?чному
До безк?нечност?,
Що в?чне ? безмежне,
Як матер?я,
З яко? виника? все
? поверта?ться
В ?? ж об?йми
У круговерт?
Простору ? часу.
-?-
Я ? ТИ.

Блукали нар?зно
Довго-довго два св?ти:
Я ? ти.
Та в день один
Незнайома тривога
В душ? з’явилась,
В обох поселилась.
То я ? ти
Зустр?лись обличчям,
Й забились незвично
Серця два,
З’?днан? в одне.
Зникли слова,
Щастя земне
Заколосилось…
? народились
Два нових св?ти:
Наш? д?ти.
Продовжилась
Нитка життя,
Майбутн?
З’?днала з минулим.
Твориться
Диво буття,
Серця щоб людей
Не поснули.
-?-
КЛЕН МОГО КОХАННЯ.

Розсипа? клен багряне листя,
Струшу? його в земн? долон?.
Розгубила ос?нь все намисто,
Що вкрашало весну
В дн?, кохання повн?.

Клен мого кохання,
Не лякайся в?тру,
Не лякайся в?тру,
Листя не губи.
Хай завжди весн??
Все, як на св?танн?.
Серце мо?, в?чно,
Молодо люби.

Журавл? у вир?й в?длет?ли.
Поср?блила ос?нь мо? скрон?.
Та жив?, жив? кохання крила.
?м ще рано падать
У земн? долон?.

Клен мого кохання,
Не лякайся в?тру,
Не лякайся в?тру,
Листя не губи.
Хай завжди весн??
Все, як на св?танн?.
Серце мо?, в?чно,
Молодо люби.
-?-
ВЕРБИ.

На небосхил? виграють з?рниц?.
На землю день натомлений прил?г.
Понад р?кою верби – юнь- д?виц?
Стоять, розпл?вши коси аж до н?г.

Пишаються, всм?хаючись до клен?в,
Хлюпочуться у водах р?чкових,
У коси ?х закоханий мр?йливо
Сам м?сяць залиця?ться до них.
-?-
КР?ЗЬ РОКИ…

У ц? дн?, ? сонячн? й затишн?,
Кв?т?в назбираю запашних.
? тоб?, подруго моя н?жна,
З ними зор? подарую веснян?.
З новою весною тебе, мила.
Хай зб?га з роками у Дн?пр? вода,
Та душею ти щоб не стар?ла,
Щоб завжди була красива й молода.
Промайнуть роки, вишневим цв?том
Всю покриють голову твою.
Та у серц? завжди будуть кв?тнуть
Зор? веснян? й дов?чне ?я люблю?.
Житиме воно у наших д?тях,
У внучатах проростатиме, як хм?ль.
Кр?зь роки, незм?рян? стол?ття
Нашо? весни полине зелен-листя
? кохання пелюсткова замет?ль.
-?-
Одягають берези веснян? обнови.
Розпл?та? верба над р?кою косу.
Кожен веч?р чекаю тебе, чорноброва,
Кожен веч?р твою виглядаю красу.

Зорять з неба з?рки, як дзв?ночки конвал?й,
Щось шепочуть здаля, сп?вчувають мен?.
М?сяць, теж сам – один, заховавсь у захмар’?.
В?дсп?вав соловейко вес?льн? п?сн?.

?з яко? планети чекать тебе, мила?
У якому живеш ти далек?м краю?
А чи, може, когось уже ?ншого стр?ла
? для вас соловей сп?ва п?сню свою?
-?-
НЕ СУМУЙ, Д?ВЧИНО.

Не сумуй, д?вчино, що зима надвор?,
Що по?хав милий у далекий край,
Що за с?р? хмари заховались зор?…
Не сумуй, д?вчино, ? облиш в?дчай.

Не сумуй, д?вчино, в?дшумлять в?холи,
В?длетить на п?вн?ч зимн?й в?тродуй.
Знов зазелен?ють ? сади ? поле.
Не сумуй, д?вчино, не сумуй.

Не сумуй, д?вчино, разом ?з весною
Знову забуя? сонцеграй,
Знову буде милий ?з тобою.
Не сумуй, д?вчино, в?р, чекай.

Не сумуй, д?вчино, в пол? неозор?м
Будете збирати разом урожай.
У ясному неб? запалають зор?.
Усм?хнись, д?вчино, кв?тни в серц? май.

Лиш в?р любов? й милого кохай.
-?-
Ф?АЛКОВ? НОЧ?.

Ф?алков? ноч?, черемховий цв?т.
Ой, оч? д?воч?, ви дайте одв?т:
-Чи я дорогий вам, чи, може, чужий
? нин? для вас вже мил?ший другий?

П?сн? про кохання тоб? лиш сп?вав.
?дину у св?т? тебе покохав.
Невже все забуто, не вернеться знов:
Ф?алков? ноч? ? наша любов?

Славутича хвиля на берег спада.
Сл?ди, де ходили, зр?вняла вода.
Лише соловейко, як завжди, сп?ва
Та тихо в?д в?тру шепоче трава.
-?-
ВДРУГЕ ВИШН? ЗАЦВ?ЛИ.

На диво тепл? ? затишн?
Дн? осен? в той р?к були.
Весни не дочекавшись, вишн?
В?д того вдруге зацв?ли.

Неначе синя вись небесна
Лилась тод? з тво?х очей…
? я пов?рив: друг? весни
Бувають також ? в людей.

Тебе зустр?в ? народився
В душ? п’янкий, тривожний май.
Чомусь в?н трохи забарився.
Та не б?да: весну стр?чай.

Люблю тебе, люблю, цар?вно,
Леб?дко н?жная моя.
Яка ти трепетна й чар?вна,
Веч?рня п?сня солов’я.
-?-
Л?ТН? СНИ.

Завмерли яблун? в саду
До ново? весни.
? сняться ?м серед зими
Солодк? л?тн? сни.

Завмерли яблун? в саду,
Завмерли яблун? в саду,
?м сняться л?тн? сни.

Я на побачення ?ду
Кр?зь сн?г рясний.
Для нас обох серед зими
Буя? цв?т весни.

Я на побачення ?ду,
Я на побачення ?ду.
У серпн? хм?ль весни.

Нехай цв?т яблунь облет?в.
Люту? хай зима.
За нас обох серед зими
Щаслив?ших нема.

Нехай цв?т яблунь облет?в,
Нехай цв?т яблунь облет?в.
Для нас зими нема.

Нехай цв?т яблунь облет?в,
Нехай цв?т яблунь облет?в.
За нас щаслив?ших нема.
-?-
ОСТАННЯ ПОДОРОЖ ОД?ССЕЯ.
(з м?фолог?чних сюжет?в)

У Од?ссея була одна ?дея:
Щоб Пенелопа д?ждалась Од?ссея.
? Од?ссей кр?зь ворог?в сум’яття
Д?ждався все ж таки свойого щастя –
додому повернувсь.
Й в?д гн?ву ледь не захлинувсь,
Бо жених?в у Пенелопи
Поб?льше, н?ж в красун? у ?вропи.
Та Од?ссей здолав ?х –
був на це мастак!
Бо Пенелопа – в?рная дружина:
П?сля бо?в помасажу? спину,
П?сля труд?в дорожн?х –
ось гамак.
Отак!
? б?льше мандрувати –
аж н?як!
***
На цьому ? ск?нчилась епопея
Славетного героя Од?ссея.
-?-
ЧОМ СУМУ?Ш ТИ, КОЗАЧЕ?

Чом суму?ш ти, козаче?
? журишся, друже?
Чому з нами не сп?ва?ш:
?Ой, не шуми, луже??

А чи, може, козаченьку,
По дом?вц? тужиш?
Чи медовуха слабенька?
Чом мовчиш ти, друже?

-Я ? ладен би сп?вати,
Та чорн?? брови
Не дають н? жить, н? спати,
Як шум по д?бров?.

Хоч ? ростом невеличка,
Та гарна на вроду.
Коло не? парубоцтва
Забагато бродить.

А якщо такий знайдеться,
Що ?? спокусить
? до шлюбу, як ведеться,
Стати з ним примусить?

-Та кинь, друже, горювати.
Бери ось чарчину.
Якщо д?вчина зрадлива,
Чом за не? гинуть?

А якщо дов?ку в?рна
Й за тобою тужить,
То для чого сумувати
Без причини, друже?

-Нумо, браття,
Наливайте
Та й повн?? чари,
Щоб н?коли пом?ж нами
Не точились чвари.

Щоб д?вчата нас кохали,
Й мат?нка д?ждалась,
Щоб дор?женька стр?лою
Перед нами слалась.

А щоб вражену погану
Наш народ подужав, -
Вип’?м, браття, й засп?ва?м:
?Ой, не шуми, луже?.
-?-
Я НЕ УНЫВАЮ.

Я доверчив, может быть,
может быть,
может быть.
Пусть тобою позабыт,
позабыт,
позабыт.
Но не унываю,
потому что знаю:
будет солнце или град,
или град,
или град,
Вновь влюблюсь я невпопад,
невпопад,
невпопад.
Но не унываю,
потому что знаю:
вновь она уйдет с другим,
вновь с другим,
вновь с другим.
Но не драться, право, с ним,
право, с ним,
право, с ним.
Я не унываю,
потому что знаю:
пролетят и град и вьюга,
град и вьюга,
град и вьюга.
Повстречаю в жизни друга,
в жизни друга,
в жизни друга.
И не унываю.
Твердо это знаю.
Да! Знаю!
-?-
Це диво можна побачити
справа при дороз? на село
Будище, Черкаського району.

ДУБ ? ВЕРБА.

Яка б?да чи рад?сть по?днала
Вербу звичайну ?з могутн?м дубом?
Зрослись вони щ?льн?ше в?д металу.
Одне кор?ння живить ?х, не губить.

Ус?х вража? ?дн?сть ця незвична,
Ця р?дк?сна в природ? дивина.
Тут об?йшлось без рук людей практичних.
Творцем стих?йним стала глушина.

?х водночас знесло на землю в?тром –
Округлий жолудь ? пухнаста с?м’я.
П’ялись разом кр?зь темряву до св?тла.
З’?днало це ?х, як людей дов?р’я.

З м?цного кореня – м?цна й порода:
Верх?вками, бач, п?днеслись над га?м.
Так м?ж людей: вино кохання бродить
У двох серцях, а в д?тях – сонцем гра?.
-?-
ОЙ, НЕ ХОДИ, ГРИЦЮ…
(част?вки на сучасний лад)

Ой, не ходи, Грицю, та й на вечорниц?.
Наречену там з?валтують, а тоб? – по пиц?.
Можуть нав?ть з караб?ну розпанахать груди.
То ж гуртуймося, братове,
бо ще г?рше буде.
Любий друже, дуроломом не скакай у гречку.
Т? ?грайлив?? - не для тебе,
з виду лиш овечки.
З ?х приязн? лиш одержиш ус?ляк? б?ди.
В подарунок наостанку
ще й кавалок СН?ДУ.
Бережися, любий Грицю, не випробуй долю.
Життя вибрик?в не любить, як пташка – неволю.
Хочеш жити ? любитись, як нормальн? люди,
Бережи свою кохану ? щасливим будеш.
-?-
ЛЮБОВ – КАЛИНА.
(з народних мотив?в)

Ран?ш сп?вали: прощай, д?вчино,
?ду я внайми, нав?к загину.
Тепер калина на вол? ся?.
? нас н?хто вже не роз’?дна?.

Ран?ш жили вс? з сльозами й страхом.
Тепер йдемо ми та й в?льним шляхом.
З?йшлися стежки в одну стежину.
Розкв?тла наша любов – калина.

Нас не страха? лихая доля.
У кра? р?дн?м – дов?чна воля.
У св?т? цьому на рад?сть людям,
Як голуби, ми щаслив? будем.

Ой, добр? люди, жив?ть здоров?,
У щаст?, мир? ? у любов?.
Ви пийте щастя з повно? чаш?.
До з?р злетять хай нащадки ваш?.
? там, м?ж з?рок, в трудну хвилину
Хай ся? щастям любов – калина.
-?-
ПОЕМА ПРО ЗАГУБЛЕНЕ КОХАННЯ
або ж
РОМЕО ? ДЖУЛЬ?ТТА
наприк?нц? ХХ-го стор?ччя.
(жарт)

Жал??ться пес Ромео
самочц? Джуль?тт?:
-От начальства розвелося!
? вс? – без кебети.
Т?льки-но концерт влаштую
для тебе, Джуль?тто,
Як вони мен? – намордник.
Нема в них кебети.
А я, люба моя, мила,
так тебе кохаю.
Мр?ю: разом ?з тобою
цуценят зама?м.
Чула, люба моя, сяйна,
як гарно сп?ваю.
А у тих, вже не мохнатих,
голос м?й щеза?.
Я задумав авантюру.
Щоб тебе все ж мати,
Скорчу з себе психа – дурку,
щоб вигнали з хати.
? ми матимем на вол?
досхочу кохання…
Та у в?дпов?дь почулось
лиш г?рке з?тхання:
-Любий, милий, незабутн?й,
соколе м?й ясний.
Я ж не можу, така гарна,
без розкош?в.
Ясно?
Мене холять ? лел?ють.
Кормлять лиш смачним.
Тож розлука лиш нам зр??,
двом нам, необачним.
***
Розлучилися нав?чно
Джуль?тта й Ромео.
Я упевнився в ц?м ?л?чно?:
?здять по Римеях.
По ус?х ?вропах й дал?
в?дм?тки зробили:
-БУВ РОМЕО ТУТ
-ДЖУЛЬ?ТТА.
… А любов…
а – а – а…
любов згубили.
Чи мораль якась тут буде?
Як же без морал??
Та яка мораль,
СОБАЧКИ Й ЛЮДИ?
ЧИМЧИКУЙТЕ ДАЛ?!
-?-
ОЙ, КАЗАЛА БАБА Д?ДУ.
(почуто й записано у 1987 роц?)

Ой, казала баба д?ду: - Я в Америку по?ду,
З Америки у Корею, зоставайся, дуралею.
А д?д бабу вговоря?, в Америку не пуска?.
Баба д?да не слухала, взяла торбу й почухала.
При?жджа? до Греб?нки, аж порвалися бот?нки.
При?хала до Ки?ва, харч? з торби вс? ви?ла.
При?хала до границ?, зосталася без сп?дниц?.
Сюди – туди озирнулась, ? до д?да повернулась.
-Що ж то, д?ду, за куб?да
на печ? сидить роздута?
-Ой, то ж бабка. Не куб?да.
Ой, то ж моя люба – мила.
З Америки придибала,
вареничк?в наварила.
Тепер сидить та й дума?.
Хай господь ?й помага?.
***
Отож, бабки, не каз?ться,
одного д?да держиться.
Вар?ть д?дам вареники,
не шукайте Америки.
-?-

ЗАСТЫЛ КАМЫШ...

Застыл камыш, не шелохнется.
Спокоен он: день вновь грядет.
Века пройдут и так же к хлопцу
Своя любимая придет.

Придет. Он милой скажет что-то,
Быть может, так же, как и мы.
Плетутся жизнью любви соты
Покрепче смерти и тюрьмы.
1955 г.


-?-