Роздуми про Всесвiт, Бога та твоi очi

Я ввечер? часто прилипаю до в?кна
Щоб подивитися на н?чне небо
Ну, зна?ш, космос, ус? ц? безмежн? простори
Системи, галактики, планети.
?нод? нав?ть не дихаю, як статуя кам'яна.
А пот?м чорна д?ра мо?? горлянки жад?бно засмокту? штори.
Разом з пов?трям, зв?сно.
Як гада?ш, цьому Всесв?ту т?сно?
?накше нав?що в?н пост?йно розрубу? прост?р.
Як гада?ш, св?т справд? зациклений лише на нашому ?снуванн??
Чи його там турбують ?нш? невир?шен? "бож?" справи?
Мен? б хот?лося в?рити,
Що я не дарма зранку застилаю пост?ль.
А вноч? не сумн?ваюся у "завтра".
Мен? б хот?лося в?рити,
Що я в?чно сп?ватиму тоб? п?сень на кухн?.
Про цей самий вищезгаданий св?т всемогутн?й.
Неосяжний, м?нливий, далекий та непередбачуваний.
З жартами про глухого Бога в скафандр?, й вусатого Н?цше.
Менше з тим.
Коли ти посм?хнулася, св?т зненацька звузився
До розм?ру тво?х з?ниць.
? зна?ш, таким в?н подоба?ться мен? набагато б?льше.