Потяг до Пирятина

Напевно, найкраще, що було у мо?му житт? це потяг до Пирятина... Шум в?тру за в?кном... Степ, поля, густ? соковит? л?си. Передчуття запаху абрикос?в ? шовковиц?, волоських гор?х?в ? стиглих яблук, як? пахли у нашому саду, та й зараз пахнуть, т?льки сад вже не наш...

Самий добрий ? щедрий тато на св?т? - кап?тан Липа, молодий, житт?рад?сний, веселий... ? маленька укра?ночка, Оля, поверталися у серц? роду:



В серц? роду, калиновим вереснем,

Там веселка торкнулась земл?.

? червоними, жовтими листтями,

Прикрашали доми солов'?.



Пром?нь сонечка гра? з березами,

Знову раду? серце руно.

Ти милу?шся давн?ми липами,

Св?чка нам з?гр?ва? в?кно.



В серц? роду, калиновим вереснем,

П?д землею звенили струмки.

? веселим руб?новим в?янням,

Задзвен?ли святков? чарки.



Ти сп?вай нам, кобзар, хай Пирятин цв?те,

Щастя ти розливай по Душ? ? полям.

Запах меда в?ддав терпкий смак шашликам,

Д?м вишневою г?лкою в п?чц? росте.



Стоянка по?зда дв? хвилини... ? ось ми вже в об?ймах прив?тного, доброзичливого вокзалу, дуже р?дних ? дорогих серцю людей! ? сонце, воно тут особливе, н?би об?йма? з ус?х бок?в, обличчя, волосся, зап'ястя, сандал? ? серце! Це пов?тря, небо, р?дн? - робили мене такою сильною, н?би кожен д?лився частинкою сво?? Душ?! А н?чне, з?ркове небо вкривало ковдрою рад?сних, щасливих сн?в... Коли перший пром?нчик укра?нського сонця будив запахом св?жих сад?в, козячого молока, вареник?в з вишнями, картоплею, печ?нкою... ? абрикосовим компотом, ? любов'ю.



Ясн`i пирятинськ? зiрки,



О, Боже милий, якi ясн`i!



Де ? ?ще такi зiрки?



Над серцем старо? сосн`и.







Вони над хатами ? степом,



Летять алмазним цепом,



Серця тут тихо завмирають…



А степовi зiрки так сяють!







Ледь н?ч з’явля?ться, i м?сто,



Зiрок освiтить хоровод,



Та хвилi укра?нських вод,



Вони, красули i невicти.







Букет поср?блених зiрок



Як я`сний сонячний вiнок,



Завжди осв?тять шлях,



Кохання у тво?х очах!







Руками мр??ш дотягнутись,



Намилувавшись вдосталь знову



Пiд покривалом зорь заснути.



I вiтра слухати розмову.







Бабуся, моя улюблена, гарна бабуся Марфа, яку я дуже рано втратила... Жива, щаслива, найкраща у св?т?. У не? було таке неосяжне серце, що у ньому знаходили любов ? з?гр?вались теплом, вс? люди на св?т?! А я була ?? повторенням, я стала ?? в?дображенням, яке я й дос? бачу у дзеркал?. Я знаю, вона завжди поруч, ? трима? мене за руку, под?бно Янголу, вона ? ? м?й Янгол. Я розум?ла, що багато людей мене люблять, але бабуся навчила в?дчувати любов, вона була першою людиною, чию любов я саме в?дчула, под?бно подиху в?тру або пахощ?в укра?нських сад?в. З тих п?р, я в?дчуваю любов ? ненависть ?нших людей до себе, ? до добрих почутт?в я вза?мна... Але ненавид?ти не вм?ю, просто оминаю таких людей стороною. ?нод? мене запитують: ?Чому ти так любиш Укра?ну?? ?Тому що вона любить мене?! А д?дусь, милий д?дусь, його серце було таке велике ? добре з яким можна т?льки народиться, вт?люючись в?д чесних предк?в, нехай Благословить ?х Св?тл? Душ? Господь!

Не знаю чому, але у дитинств? я дуже боялася плавати на човн?, нав?ть у р?дн?й р?чц? Удай. А д?дусь Альоша любив сп?вати мен? п?сню, яку я н?коли не забуду:



Оля на човн? каталась,

Оля воды не лякалась.



А р?чка ? зараз найулюблен?ша, ? я б?льше не боюся плавати по н?й на човн?... Д?дусева п?сня допомогла перетворити страх у любов.



Ск?льки було любов?... ск?льки щастя... якими ж були благословенними т? часи! Та вс? часи благословенн?, виросли нов? покол?ння... Як? дали життя наступним покол?нням... ? ми пам'ята?мо зв?дки родом. Вшанову?мо пам'ять предк?в ? зна?мо, що вс? ми велика родина, пам'ята?мо ? шану?мо засновника Роду. Але це вже зовс?м ?нша розпов?дь!