Сон-351

Живу в комуналц?, закрившись у енн?й к?мнат?,
Живу, прислухаючись - до позаст?нних скандал?в,
Я звикла до тиш?, - безмежних пол?в благодат?,
Тому мен? важко звикати до крик?в вокзалу.

Я звикла до хати, що чу?, як дихають люди,
Й сто?ть соб? мовчки, вдихаючи тюлями в?тер.
В м?ськ?й комунальц? - жильц? ус? разом оглухли,
Й не чують себе - а не те, що сус?дський гармидер.

В сус?дств? у мене - як не алкаш? то злочинц?,
? через одного - наркош?, пропащ? босячки,
Як т?льки бухнуть - гримлять в двер?, аби похмелиться,
Позичить на дозу - забравши останню заначку.

Як би не хот?ла - н?як мен? не обминути -
? не об?йти стороною жильц?в-марг?нал?в.
Вр?заються в память, стараються не забутись -
Й пов?льно в життя пробираються ?з тарганами.

Обдерт?, обриган? - наче бомж? ?з вокзалу,
Вриваютьс в оч?, залазять з? смородом в н?с,
?х наче ?з труб канал?зац?йних прорвало -
Течуть ? воняють - ? просять на бл?стер кол?с.

Не хочу й дивитись - в?двожу заляканий погляд,
Аж до тошноти - вт?каю пустим коридором,
Нарешт? в к?мнат?, можливо, залишать в поко?,
Й не будуть ломитися в двер? - ?з пяним напором.

Я вийду на кухню, коли повернуться мамаш?,
Вони втихомирять небритих й обсцяних бомж?в,
Хтось яйця покрав ? з?в заморожене мясо,
Й кров? захот?в, та схован? вилки ? нож?.

В кутку, за балоном, лежало потаскане т?ло,
В грибках й лишаях, ? слюнях, що з рота течуть,
Я глянула - й ?сти митт?во перехот?ла,
? ледве спинила - тошноту й бридку каламуть.

На днях я з?жджаю з потаскано? комуналки
В к?мнату з хазяйкою, трохи дорожчу - не суть,
Устигнуть втекти б, коли п?д?йде катафалка,
Й погрузить чийсь труп, який розпачав уже тхнуть.