Сон-308

Давай втечем в?д св?ту на авт?вц?,
На швидкостях - як? зривають дах,
Махнем рукою на р?зницю в в?ц?,
На н?яков?сть доторк?в ? страх.

Ми будемо в торканнях дарувати -
Тепло ? надчутт?ву насолоду,
Й коханням у густому концентрат?
Впиватися за внутр?шньо? згоди.

Погаснуть у ц?лунках суперечки,
? зникне у об?ймах дикий оп?р,
? роз?лл?ться т?лом п?зн?й веч?р,
? стихне в голов? безумний рок?т.

Як солодко коханню в?ддаватись,
Як тепло засинати у об?ймах,
Н?кого ? н? в ч?м не винуватить,
Й губитися назавжди й безнад?йно.

Ти промовчиш, ? я змовчу, де треба,
Нав?що переходить на слова,
Коли по т?лу розда?ться тремор,
? пада? безсило голова.

Ми звяжемо в замок ледь тепл? руки,
Заплутавши пом?ж собою пальц?,
? будем прислухатися до стуку -
Сердець, - посланц?в двох цив?л?зац?й.

Ми будемо кохатись - безборонно,
Боззбройно, дов?ряючи чуттям,
? будемо спл?тати безсоромно -
В одне - сво? п?тн?юч? т?ла.

Ми будемо - беззахисн? ? гол?
Ловить припливи п?нного кохання,
Не кажучи сво?м чуттям - довол?,
Кохаючи до самозабування.

Аж поки, як у ф?льм? про Титан?к,
Не зявиться на п?тн?м скл? рука,
Ми зрозум??м, що ми не у спальн?,
На задньому сид?нн? у авта.

Авт?вка на центральн?й маг?страл?,
Лет?тиме у н?ч на швидкостях,
Й невидимий вод?й - кермо тримаючи,
Везтиме нас у безв?сть пустиря.