Гени

Народилось у Ганнус? немовля гарненьке.
Носик, вушка як у батька, оч? як у неньки.
Дуже хлопчик симпатичний, розумний н?вроку.
Позб?гались вс? бабус? та й дають уроки:

-Ось так треба годувати, а так колисати,
Головн?ше над усе – вчися сповивати.
Щоби н?женьки були струнк?, як в Миколи,
? змогли його в?ддати на балет до школи.

Ти, Ганнусенько, придбай стр?чку широченьку
? малого сповивай старанно, тугенько,
Пот?м стр?чкою зв’яжи н?жки ти дитин?.
Уважнесенько дивись, щоб не стали син?.

Цицкар?дзе так танцю?, перша з?рка в св?т?.
Пот?м його точно зм?нить наш маленький В?тя.
Мр?яли все так бабус?, бавлячись з онуком,
А для нього тая стр?чка – ой, нестерпна мука.

Ц?лий р?к його в’язали, що ж було робити,
Поки воно б?днесеньке почало ходити.
Ходить хлопчик, шкутильга?, маленький, гарненький,
Т?льки ноги у дитини все одно кривеньк?.

Не витримав старий д?д, та й сказав до бабц?в:
-Роду свого не зна?те, дурн?, як т? капц?.
Наш? пращури здавна пр?звище вс? мали –
Косолапенки в сел? люди нас прозвали.

Задарма ви ц?лий р?к над малим знущались,
Були н?жки в нього крив?, так? ? зостались.
Цицкар?дзе у театр?, мабуть, дуже тужить.
Гени пальцем не розчавить н?хто, не задушить.