Ганна-панна

(казка)
ЖилА соб? д?вчина
? звали ?? Ганна.
Служила у родин?
В як?й була зла панна.

Та панна вередлива
? заздр?сна й ледача,
сама ж бо невродлива,
лукаву мала вдачу.

Щоб Ганна не робила
т?й крал? все не йметься.
- Не так ,-каже помила
п?длогу, - ? см??ться.

-Не так переш ? ши?ш
? вариш все не так,
? посуд не так ми?ш.
Поганий ма?ш смак.

Розплакалась д?вчина
бо н?де правди д?ти,-
всяк кривдить сиротину
? н?кому жал?ти.

Як ляжуть спати в дом?,
д?вча п?де до р?чки.
на берез? крутому
розкаже все вербичкам.

Одна ?з них , як мати,
а ?нш?, мов сестрички.
Сьогодн? буде спати
уткнувшись в листя личком.


Тут добре.Вс? вербички
Ганнусю колисали
? листячком зеленим
?й слози утирали.

-Не плач, моя дитино,-
найстарша ?й сказала.-
Поспи ?ди з годину,
я хочу щоб ти знала-

У тебе серце дивне.
Не плач ? не журися.
Почу?ш трет? п?вн?
до мене повернися.


Озвешся : ?Вербо мила,
до мене доторкнись,
Чар?вна твоя сила.
Ганнус? в?дчинись.”

Послухала Ганнуся-
мерщ?й поб?гла в хату
- А що, як не проснуся?
Не буду я лягати...

За думами сумними
зб?га? швидко час.
Згадала як малою
блукала в л?с? раз...

Аж раптом трет? п?вн?
за клунею зап?ли-
згадать слова чар?вн?
д?вчинонц? вел?ли.

Схопилася й хутенько
до р?чечки помчала.
Приб?гла ? легенько
вербиченьку обняла.

Озвалась:"Вербо , мила
до мене доторкнись.
Чар?вна твоя сила.
Ганнус? в?дчинись."


? т?льки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала,
й промовила ш?сть раз:
- В?дкриються ц? двер?,
см?ливо в них зайди.
В?зьми все до вечер?,
мерщ?й в?дт?ль ?ди.
? ось Верба в?дкрила
?й двер? до скарб?в.
Ганнуся там уздр?ла
с?м р?зблених стол?в.
А на столах достоту!
Аж ся? все й блищить
прикрас з? ср?бла й злота
л?чить – не пол?чить.
Там сукн? й покривала
? шуби й килими.
Зозуля ?й кувала:
- КУ-ку! усе в?зьми!

Та Ганна пам’ятала:
коли в?дкрились двер?,
Верба тод? сказала
брать те що до вечер?.

Ось кухоль золотистий
? гарна ср?бна чаша,
на скатертин? чист?й
у мисц? смачна каша.

? хл?б св?женький б?лий
Вареники у кринц?
лежить кавунчик стиглий
ковбаска у торбинц?.

Взяла тод? Ганнуся
вареник?в ?з кринки,
б?лесеньку хл?бину,
ковбаску ?з торбинки.

Тай винесла за двер?
сво? маленьк? клунки:
- Х?ба ж я заслужила,
Вербичко, ц? дарунки?

Верба лиш загойдалась,
враз двер? зачинила,
до Ганни об?звалась:
- Ти правильно вчинила!

Тепер коли захочеш,
до мене зав?та?ш,
прийму тебе охоче.
Слова чар?вн? зна?ш.

Бери всього по - трошку,
в усьому м?ру знай.
В?зьми й чар?вну ложку –
Про б?дних т?льки дбай!

З тих п?р Ганнуся наша
не знала вже б?ди.
Була у не? й каша
? одяг хоч куди.

?й д?м купить звел?ла
матусенька Верба.
Жилось там любо - мило,
покинула журба.

А злую тую панну
вже заздрощ? беруть.
Сл?дить р?шила Ганну,
бо сумн?ви згризуть.

Не може ?сти й пити,
бурчить все та бурчить.
Все ж Ганну п?дсл?дити
вдалося й аж сичить:

- Тепер слова чар?вн?
п?ду скажу Верб?,
й скарби ус? т? дивн?
я заберу соб?.

Аж раптом трет? п?вн?
зухвало засп?вали,
згадать слова чар?вн?
зл?й панн? об?цяли.

Схопилася й щодуху
до р?чки полет?ла.
Приб?гла ? вербу ту
руками обхопила:
- О, вербо, щоб ти згнила,
до мене доторкнись.
Чар?вна твоя сила,
Я, Ганна, в?дчинись!
? т?льки це сказала,
то диво стало враз.
Верба з дверима стала
й промовила ш?сть раз:
- В?дкриються ц? двер?,
см?ливо в них зайди.
В?зьми все до вечер?
й мерщ?й в?дт?ль ?ди.
Коли Верба в?дкрила
?й двер? до скарб?в,
то панна там уздр?ла
с?м р?зблених стол?в.
А на столах достоту!
Аж ся? все й блищить.
Прикрас з? ср?бла й злота
л?чить не пол?чить
Там сукн? й покривала
? шуби й килими.
Зозуленька кувала:
- Ку - ку! Усе в?зьми!
Цить! – панна закричала, -
бо вкину в гаманець,
тод? вважай: пропало,
настав тоб? к?нець!
Так панна ? вчинила,
запхала все в м?шок
? хл?б св?женький б?лий
золочений рожок.
Та ще ср?блясту чашу,
шерстян? килими.
Смачну гречану кашу,
стр?чки з в?ночками.
Старанно набивала
м?шки вона соб?,
та все п?д н?с бурчала:
Гей, Вербо, п?дсоби!
Враз двер? зачинились,
зненацька, як завжди:
- Недобре ти вчинила,
Лишайсь тут назавжди.-
Сказала те ? впала
вербичка у р?ц?.
Ганнусеньку позвала
сказала так дочц?:
Ганнусю, як побачиш,
сестриченьку- вербу,
коли суму?ш,плачеш-
в?ддай ?й всю журбу.
Запам'ятай, дитино-
дерева ц? зелен?
земл? окраса дивна,
а ще ?? леген?.
А будеш шанувати
природу ти завжди,
то ма?ш, доню,знати-
не матимеш б?ди!


Мене ж не забувай!
Бувай, бувай, бувай...
***************
Таку оcь казку дивну
розпов?ла старенька,
цю казочку чар?вну
я чула ще маленька.
Я в казку закохалась
?з самого початку
ото ж ? записала
й дарую вам на згадку.