Тiльки з любов ю - для дiтей
? сказав ?сус: Також не суд?ть, щоб не суджено й вас; ? не осуджуйте, щоб ? вас не осуджено; прощайте, то простять ? вам. (В?д Луки 6:37)
Хто не любить, той не п?знав Бога , тому що Бог ? любов!
Бог ? любов, ? хто пробува? в любов?, пробува? той в Боз?, ? в н?м Бог пробува?!(Перше Соборне Послання Святого Апостола ?оана Богослова 4: 8, 16)
Я, Я ГОСПОДЬ, ? КР?М МЕНЕ НЕМА? СПАСИТЕЛЯ!(Книга Пророка ?са? 43:11)
Народження Спаса –
Не кульку ср?блясту,
А Кулю Земну
В руки Бож?й Дитин?
Небесний Отець
В?дда? на спас?ння.
На пороз? стояв Андр?йко, з його очей текли сльози.
- Що сталося, синку? – стривожено запитала мати, визираючи з кухн?.
- М?й Роб?к. В?н... В?н його зламав! – т?льки й зм?г промовити Андр?йко, кидаючись до дитячо?.
Роб?к, маленький ?грашковий робот, подарунок малому на Святого Миколая, був найулюблен?шою Андр?йковою забавкою.
- Був... А тепер, що? – роздумував, вертячи в руках Роб?ка, Андр?йко. – Це вже не робот... Це якась непотр?бна лялька. Нав?що в?н це зробив? Той, кого я вважав сво?м найкращим другом!
? тут, перед Андр?йковими очима постала картина, яка переду? сварц? друз?в.
Андр?йко бере Роб?ка, та виходить у дв?р. У двор? на нього чекають однол?тки, й майже кожен трима? в руках якусь ?грашку. Дарунки в?д св. Миколая!
А ось ? Юрко. Побачивши Андр?йка, в?н б?жить йому назустр?ч
- Поглянь, - сяючи з радощ?в, каже Юрко, – Це мен? подарунок в?д св. Миколая. Подоба?ться?
- Не знаю, - в?дпов?да? Андр?йко, кинувши погляд на гарненьке кольорове авто. – Я таким уже не граюся. Це для малюк?в.
- А, чим ти гра?шся? – стороп?вши в?д почутого, запиту? Юрко.
- А отаким! – ? тут Андр?йко показу? Юрков? свого Роб?ка. – Оце вже справжн?й подарунок!
- ? у мене справжн?й, – обража?ться Юрко. – ? зовс?м в?н не для малюк?в. Це мен? в?д св. Миколая. Йому краще знати, що й кому подарувати.
- А от ? несправжн?й! – не вгамову?ться Андр?йко. – Кращого за мого Роб?ка подарунка не бува?. Ти т?льки поглянь, на що в?н здатний, я тоб? зараз покажу, – говорячи це, Андр?йко почина? натискати на як?сь ?удзики, як? мають привести Роб?ка в д?ю. – Зараз... Зараз... Зачекай... Ось, поглянь, в?н уже руку п?дн?ма?... Це тоб? не якесь там безглузде ?грашкове авто.
? тут в?дбува?ться неймов?рне, те, чого Андр?йко взагал? не м?г соб? уявити. Юрко вишарпу? у нього з рук Роб?ка, кида? в сн?г, ? почина? топтати ногами.
- Що ти робиш?! – вола? у в?дчаю Андр?йко, кидаючись до Юрка, та вихоплюючи з-п?д н?г ?грашку. – Що ти робиш?! Ти його, напевно, зламав!
Та, мабуть, Роб?ка зробили все ж таки з дуже як?сного матер?алу, бо зовн? забавка ан?трохи не постраждала. Та щось йому однак таки зашкодило - вс? наступн? спроби привести забавку в д?ю були марн?.
Сльози тоненькими р?вчачками скочувалися по Андр?йкових щоках.
До к?мнати ув?йшла мама. Вона лаг?дно погладила Андр?йка по голов?.
- Заспокойся, синку, - тихо промовила вона. - Усе буде гаразд. Ось татко прийде, й все владна?. А поки що п?шли, я тво?х улюблених пир?жк?в ?з капустою напекла.
- Не хочу пир?жк?в, - похнюпившись, в?дказав Андр?йко. – Хочу спати.
Якщо чесно, то в?н ? спати не хот?в. А так... Сказав, бо взагал? не знав, що в?дпов?сти. ? з чого це мама взяла, що татко все владна??
Тим часом запах глиц? та мерехт?ння р?знобарвних вогник?в на р?здвян?й ялинц? нагадували, що от-от ма? в?дбутися свято.
Прокинувся Андр?йко в?д тихого сп?ву:
- Свята н?ч, тиха н?ч!
Ясн?сть б'? в?д з?рниць,
Дитинонька Пресвята,
Така ясна, мов зоря,
Спочива? в тих?м сн?.
Сп?в линув десь знадвору.
П?дхопившись, Андр?йко п?дб?г до в?кна. На вулиц? було безлюдно. Сн?г, наче б?ле п?р’я, кружляв у пов?тр?.
- Як гарно! – захопився побаченим хлопчик, але враз, наче щось пригадавши, насупився. На оч? знову навернулися сльози.
- Роб?к... ?, хто в цьому винний?! Його найкращий друг!
- Свята н?ч, тиха н?ч!
Ой, утри сльози з в?ч:
Бо Син Божий йде до нас,
Ц?лий св?т любов'ю спас,
Витай нам святе Дитя! –
Знову почувся дивний сп?в.
Андр?йко прислухався. Тепер здавалося, що сп?в линув вже згори. Хлопчик п?дв?в оч?. Пом?ж крих?тних з?рок, якими було рясно ус?яне небо, Андр?йко побачив велику й дуже гарну З?рку. ?? золоте сяйво чимось нагадувало лаг?дне сонячне пром?ння. Хлопчик нав?ть його тепло в?дчув. В?д цього тепла сльози на очах почали висихати, а на душ? стало спок?йно й рад?сно.
- Ц?каво, й хто ж це там так гарно сп?ва?? – промовив до себе Андр?йко, пильно вдивляючись у велику яскраву З?рку.
- Та це ж я, - почулося раптом. - Це я сп?ваю. Р?здвяна З?рка.
- З?рка? – здивувався Андр?йко. – А х?ба з?рки вм?ють сп?вати?
- Авжеж, вм?ють. Особливо в таку н?ч, як сьогодн?. – запевнила велика яскрава З?рка.
- А, яка сьогодн? н?ч? – поц?кавився Андр?йко. – Щоправда, батьки мен? розпов?дали...
- Зв?сно, розпов?дали, - п?дхопила З?рка, - сьогодн? Свята Н?ч. От послухай, - ? З?рка знову засп?вала,
- Свята Н?ч наста?,
Ясний блиск ?з неба б'?,
В людськ?м т?л? Божий Син
Прийшов нин? в Вифле?м,
Щоб спасти ц?лий св?т.
- Так, я пригадав! - пожвав?шав раптом Андр?йко. - Колись я вже чув цю п?сню. А ще ти сп?ва?ш - "...бо Син Божий йде до нас, ц?лий св?т любов'ю спас". Виходить, що Син Божий ? мене любов’ю спас?
- Авжеж, ? тебе, - ствердно промовила З?рка, – й тво?х батьк?в, ? твого друга Юрка. Ус?х-ус?х!
- Юрка? – Андр?йко знову засмутився.
- Ну, от... Знову цей сум, - лаг?дно посм?хнулася З?рка. – Не треба.
- Але ж в?н... В?н зламав мого Роб?ка, мою найкращу ?грашку. А я так ?? любив, - прошепот?в Андр?йко.
- А зараз? Х?ба зараз ти не любиш свою ?грашку, свого Роб?ка? - запитала З?рка.
- Не знаю, - тихо в?дпов?в Андр?йко. – В?н же зламаний.
- Так, зламаний, - погодилася З?рка, - ? тому, як нем?чний, ще б?льше потребу? тво?? любов?. Ти ж, мабуть, хочеш, щоб його направили, щоб тв?й Роб?к одужав, так?
- Дуже! Дуже хочу! – з над??ю в голос? вигукнув Андр?йко.
- Ось, бачиш, - засяяла З?рка. - ? з Юрком, мабуть, хочеш помиритися?
Андр?йко замислився:
- Як можна пробачити тому, хто зробив тоб? таку прикр?сть?
- Можна. Але т?льки з любов’ю, - в?дпов?ла З?рка, н?би прочитавши його думки.
- З любов’ю? – перепитав хлопчик. – Та ж в?н...
- В?н - тв?й найкращий друг, - випередила його З?рка. – Любов не вихваля?ться, не горду?…
? тут Андр?йков? стало соромно.
- Виходить, - подумав в?н, - якби не мо? хвастощ?, н?чого б цього не сталося. ?грашковий Роб?к був би ц?лий, та й Юрко б...
- А ще, - вела дал? З?рка, - любов не заздрить, не шука? свого, не драту?ться, не мислить зла... Любов н?коли не переста?!
“Андр?йко! Хлопчику, прокидайся!” – неспод?вано почув Андр?йко й розплющив оч?.
Б?ля його л?жечка стояли батьки ? ... Юрко.
- З Р?здвом Христовим! – разом прив?тали вони Андр?йка. – Христос народився!
- Слав?мо Його! – весело в?дпов?в Андр?йко й поглянув уб?к Юрка.
Той простягав Андр?йков? величезну плитку шоколаду.
А п?д Р?здвяною ялинкою, бадьоро розмахуючи руками, пританцьовував Роб?к.
Хто не любить, той не п?знав Бога , тому що Бог ? любов!
Бог ? любов, ? хто пробува? в любов?, пробува? той в Боз?, ? в н?м Бог пробува?!(Перше Соборне Послання Святого Апостола ?оана Богослова 4: 8, 16)
Я, Я ГОСПОДЬ, ? КР?М МЕНЕ НЕМА? СПАСИТЕЛЯ!(Книга Пророка ?са? 43:11)
Народження Спаса –
Не кульку ср?блясту,
А Кулю Земну
В руки Бож?й Дитин?
Небесний Отець
В?дда? на спас?ння.
На пороз? стояв Андр?йко, з його очей текли сльози.
- Що сталося, синку? – стривожено запитала мати, визираючи з кухн?.
- М?й Роб?к. В?н... В?н його зламав! – т?льки й зм?г промовити Андр?йко, кидаючись до дитячо?.
Роб?к, маленький ?грашковий робот, подарунок малому на Святого Миколая, був найулюблен?шою Андр?йковою забавкою.
- Був... А тепер, що? – роздумував, вертячи в руках Роб?ка, Андр?йко. – Це вже не робот... Це якась непотр?бна лялька. Нав?що в?н це зробив? Той, кого я вважав сво?м найкращим другом!
? тут, перед Андр?йковими очима постала картина, яка переду? сварц? друз?в.
Андр?йко бере Роб?ка, та виходить у дв?р. У двор? на нього чекають однол?тки, й майже кожен трима? в руках якусь ?грашку. Дарунки в?д св. Миколая!
А ось ? Юрко. Побачивши Андр?йка, в?н б?жить йому назустр?ч
- Поглянь, - сяючи з радощ?в, каже Юрко, – Це мен? подарунок в?д св. Миколая. Подоба?ться?
- Не знаю, - в?дпов?да? Андр?йко, кинувши погляд на гарненьке кольорове авто. – Я таким уже не граюся. Це для малюк?в.
- А, чим ти гра?шся? – стороп?вши в?д почутого, запиту? Юрко.
- А отаким! – ? тут Андр?йко показу? Юрков? свого Роб?ка. – Оце вже справжн?й подарунок!
- ? у мене справжн?й, – обража?ться Юрко. – ? зовс?м в?н не для малюк?в. Це мен? в?д св. Миколая. Йому краще знати, що й кому подарувати.
- А от ? несправжн?й! – не вгамову?ться Андр?йко. – Кращого за мого Роб?ка подарунка не бува?. Ти т?льки поглянь, на що в?н здатний, я тоб? зараз покажу, – говорячи це, Андр?йко почина? натискати на як?сь ?удзики, як? мають привести Роб?ка в д?ю. – Зараз... Зараз... Зачекай... Ось, поглянь, в?н уже руку п?дн?ма?... Це тоб? не якесь там безглузде ?грашкове авто.
? тут в?дбува?ться неймов?рне, те, чого Андр?йко взагал? не м?г соб? уявити. Юрко вишарпу? у нього з рук Роб?ка, кида? в сн?г, ? почина? топтати ногами.
- Що ти робиш?! – вола? у в?дчаю Андр?йко, кидаючись до Юрка, та вихоплюючи з-п?д н?г ?грашку. – Що ти робиш?! Ти його, напевно, зламав!
Та, мабуть, Роб?ка зробили все ж таки з дуже як?сного матер?алу, бо зовн? забавка ан?трохи не постраждала. Та щось йому однак таки зашкодило - вс? наступн? спроби привести забавку в д?ю були марн?.
Сльози тоненькими р?вчачками скочувалися по Андр?йкових щоках.
До к?мнати ув?йшла мама. Вона лаг?дно погладила Андр?йка по голов?.
- Заспокойся, синку, - тихо промовила вона. - Усе буде гаразд. Ось татко прийде, й все владна?. А поки що п?шли, я тво?х улюблених пир?жк?в ?з капустою напекла.
- Не хочу пир?жк?в, - похнюпившись, в?дказав Андр?йко. – Хочу спати.
Якщо чесно, то в?н ? спати не хот?в. А так... Сказав, бо взагал? не знав, що в?дпов?сти. ? з чого це мама взяла, що татко все владна??
Тим часом запах глиц? та мерехт?ння р?знобарвних вогник?в на р?здвян?й ялинц? нагадували, що от-от ма? в?дбутися свято.
Прокинувся Андр?йко в?д тихого сп?ву:
- Свята н?ч, тиха н?ч!
Ясн?сть б'? в?д з?рниць,
Дитинонька Пресвята,
Така ясна, мов зоря,
Спочива? в тих?м сн?.
Сп?в линув десь знадвору.
П?дхопившись, Андр?йко п?дб?г до в?кна. На вулиц? було безлюдно. Сн?г, наче б?ле п?р’я, кружляв у пов?тр?.
- Як гарно! – захопився побаченим хлопчик, але враз, наче щось пригадавши, насупився. На оч? знову навернулися сльози.
- Роб?к... ?, хто в цьому винний?! Його найкращий друг!
- Свята н?ч, тиха н?ч!
Ой, утри сльози з в?ч:
Бо Син Божий йде до нас,
Ц?лий св?т любов'ю спас,
Витай нам святе Дитя! –
Знову почувся дивний сп?в.
Андр?йко прислухався. Тепер здавалося, що сп?в линув вже згори. Хлопчик п?дв?в оч?. Пом?ж крих?тних з?рок, якими було рясно ус?яне небо, Андр?йко побачив велику й дуже гарну З?рку. ?? золоте сяйво чимось нагадувало лаг?дне сонячне пром?ння. Хлопчик нав?ть його тепло в?дчув. В?д цього тепла сльози на очах почали висихати, а на душ? стало спок?йно й рад?сно.
- Ц?каво, й хто ж це там так гарно сп?ва?? – промовив до себе Андр?йко, пильно вдивляючись у велику яскраву З?рку.
- Та це ж я, - почулося раптом. - Це я сп?ваю. Р?здвяна З?рка.
- З?рка? – здивувався Андр?йко. – А х?ба з?рки вм?ють сп?вати?
- Авжеж, вм?ють. Особливо в таку н?ч, як сьогодн?. – запевнила велика яскрава З?рка.
- А, яка сьогодн? н?ч? – поц?кавився Андр?йко. – Щоправда, батьки мен? розпов?дали...
- Зв?сно, розпов?дали, - п?дхопила З?рка, - сьогодн? Свята Н?ч. От послухай, - ? З?рка знову засп?вала,
- Свята Н?ч наста?,
Ясний блиск ?з неба б'?,
В людськ?м т?л? Божий Син
Прийшов нин? в Вифле?м,
Щоб спасти ц?лий св?т.
- Так, я пригадав! - пожвав?шав раптом Андр?йко. - Колись я вже чув цю п?сню. А ще ти сп?ва?ш - "...бо Син Божий йде до нас, ц?лий св?т любов'ю спас". Виходить, що Син Божий ? мене любов’ю спас?
- Авжеж, ? тебе, - ствердно промовила З?рка, – й тво?х батьк?в, ? твого друга Юрка. Ус?х-ус?х!
- Юрка? – Андр?йко знову засмутився.
- Ну, от... Знову цей сум, - лаг?дно посм?хнулася З?рка. – Не треба.
- Але ж в?н... В?н зламав мого Роб?ка, мою найкращу ?грашку. А я так ?? любив, - прошепот?в Андр?йко.
- А зараз? Х?ба зараз ти не любиш свою ?грашку, свого Роб?ка? - запитала З?рка.
- Не знаю, - тихо в?дпов?в Андр?йко. – В?н же зламаний.
- Так, зламаний, - погодилася З?рка, - ? тому, як нем?чний, ще б?льше потребу? тво?? любов?. Ти ж, мабуть, хочеш, щоб його направили, щоб тв?й Роб?к одужав, так?
- Дуже! Дуже хочу! – з над??ю в голос? вигукнув Андр?йко.
- Ось, бачиш, - засяяла З?рка. - ? з Юрком, мабуть, хочеш помиритися?
Андр?йко замислився:
- Як можна пробачити тому, хто зробив тоб? таку прикр?сть?
- Можна. Але т?льки з любов’ю, - в?дпов?ла З?рка, н?би прочитавши його думки.
- З любов’ю? – перепитав хлопчик. – Та ж в?н...
- В?н - тв?й найкращий друг, - випередила його З?рка. – Любов не вихваля?ться, не горду?…
? тут Андр?йков? стало соромно.
- Виходить, - подумав в?н, - якби не мо? хвастощ?, н?чого б цього не сталося. ?грашковий Роб?к був би ц?лий, та й Юрко б...
- А ще, - вела дал? З?рка, - любов не заздрить, не шука? свого, не драту?ться, не мислить зла... Любов н?коли не переста?!
“Андр?йко! Хлопчику, прокидайся!” – неспод?вано почув Андр?йко й розплющив оч?.
Б?ля його л?жечка стояли батьки ? ... Юрко.
- З Р?здвом Христовим! – разом прив?тали вони Андр?йка. – Христос народився!
- Слав?мо Його! – весело в?дпов?в Андр?йко й поглянув уб?к Юрка.
Той простягав Андр?йков? величезну плитку шоколаду.
А п?д Р?здвяною ялинкою, бадьоро розмахуючи руками, пританцьовував Роб?к.
Метки:
