Анатолий Крым. Письмо Богу
Анатол?й Крим "Лист Богу"
Чи ? у мене якась улюблена тема в л?тератур??.. Не задумувалася... Колись, можна сказати, читала, що п?д руку попаде ? дочитувала до к?нця все(!), правда, ?нод? по д?агонал?)), а тепер, здеб?льшого, знаходжу тв?р ц?леспрямовано... Наприклад, в?днедавна серед мо?х в?ртуальних друз?в з'явився в?домий письменник Анатол?й Крим (заслужений д?яч мистецтв Укра?ни, письменник, драматург), чим я дуже пишаюся, ? мен? митт?во захот?лося перечитати його "Лист Богу". Не скажу, що тема "маленько? людини" для мене улюблена, але вона... особлива. Найб?льш ц?нним для мене в образах "знедолених" ? те, коли автор не просто змальову? чиюсь безпросв?тну б?дн?сть, вс? складнощ? морального, а ?нод? й ф?зичного стану того, хто опинився на соц?альному дн?, а хоче розкрити нам оч? на те, що поруч така ж людина, як ? вс? ?нш?!.. "Любовь самого последнего нищего ничем не уступает любви благородного вельможи!"– каже герой ?ншого твору А. Крима, комед?? "Женская логика".
Але, зазвичай, ?нш? почуваються, м'яко кажучи, незручно поруч тако? людини, ?? легше наректи божев?льною ? триматися подал?, не ц?кавлячись, що призвело до такого способу життя та пов'язаних з цим вчинк?в. Для мене ще з? школи – ц?лком оптим?стично налаштовано? старшокласниц? – формулою людсько? безвиход?, загнаност? в глухий кут, стала фраза Мармеладова "...молодой человек, случалось вам... испрашивать денег взаймы безнадежно?.. заранее зная, что из сего ничего не выйдет." (Досто?вський) Як це... г?рко (щонайменше!) – св?домо ?ти на те, що приречене на невдачу... Нав?що це робити?.. Напевне, з в?дчаю. Точн?ше, за крок до в?дчаю!.. Бо це крок людини, що не хоче здаватися! ? хай ?? вчинок неадекватний ? виклика? подив, зневагу, насм?шки част?ше за сп?вчуття, але що робити, коли н?чого ?ншого не залишилося?..
Герой траг?ком?чно? ?стор?? "Лист Богу" – с?льський "божев?льний" (з огляду на рац?ональн?сть щодо деталей листа, якщо в?дкинути в?дсутн?сть здорового глузду в сам?й ?де?, я б не квапилася назвати його не сповна розуму)) Янкель Лемарес, продавець голок для примус?в, самотн?й, нещасний, бо пережив жахливу трагед?ю – на його очах н?мц? знищили його с?м'ю, п?сля чого в?н р?к не розмовляв ? перестав в?дчувати удар?в серця, – воно померло... Розум?ючи, що самому не вибратися з? злидн?в, нав?ть не в?дсвяткувати Пейсах, що важливий для нього, насамперед, у в?дношенн? до пок?йних дружини ? д?тей, в?н здоважу?ться просити допомоги (грошей)... ? с?да? писати лист до Бога... Божев?лля?.. "А коли не к кому, коли идти больше некуда!" (Досто?вський).
Лист з незвичною адресою потрапля? до суворого начальника м?л?ц?? Побойн?, який вир?шу? допомогти старому. Виникають питання: сп?вчуття викликано тим, що у кап?тана Побойн? теж фашисти знищили родину, ? чи тод? вчинив би так на його м?сц? той, хто не пройшов через горнило горя? Звичайна людина з Богом у серц?, як ? Янкель? Адже, якщо в?дчай – один з? смертних гр?х?в, то ж чи не ? гр?хом не пом?чати людей ? не подати руки тим, хто за крок до пр?рви? Що чекало Лемариса, якби Побойня не допом?г йому? "Сугубо страдать" (Досто?вський)? Страждання очищають душу, а як бути з людським милосердям? Хто б?льше потребу? милостин?: той, хто да? ??, чи той, хто прийма?? Якому б Богов? хто не молився, але в?н один для вс?х ? отрима?мо Його нагороду лиш на п?дстав? добрих справ... Як кажуть поляки: "Ty mnie nie osаdzaj, Bоg zrobi to lepiej" (Не осуджу? мене, Бог зробить це краще)...
Чи не вперше висловлююся на тему Бога ( назва опов?дання налаштову?), хоча, дуже спов?дую "Не взивай намарно ?м'я Господа", особливо, в соцмережах, в ц?й су?т? су?т... )) Н?би й правильно все сказала... Та т?льки як бути з тим, що Побойня нев?руючий?.. Якби ж було все так просто в житт?... ?нод? поняття "Бог – це сов?сть" не до кожного в?руючого застосу?ш... Бити чолом поклони легше, н?ж витягнути з власно? кишен? грош? ? в?ддати тому, хто б?льше ?х потребу?...
Н?чого не скажу нового, якщо зауважу, що будь-який художн?й тв?р "в?дбувся", якщо в?н заставля? задуматися над в?чними загальнолюдськими ц?нностями. В багатьох театрах впродовж рок?в з усп?хом ?нсцен?зують це опов?дання.
Перечитала також п'?си Анатол?я Крима. Читаються легко, разом з тим, глибок?, ?рон?чн?, актуальн?... Тому багато з них перекладен? на ?нш? мови та поставлен? не т?льки на укра?нських сценах...
Чи ? у мене якась улюблена тема в л?тератур??.. Не задумувалася... Колись, можна сказати, читала, що п?д руку попаде ? дочитувала до к?нця все(!), правда, ?нод? по д?агонал?)), а тепер, здеб?льшого, знаходжу тв?р ц?леспрямовано... Наприклад, в?днедавна серед мо?х в?ртуальних друз?в з'явився в?домий письменник Анатол?й Крим (заслужений д?яч мистецтв Укра?ни, письменник, драматург), чим я дуже пишаюся, ? мен? митт?во захот?лося перечитати його "Лист Богу". Не скажу, що тема "маленько? людини" для мене улюблена, але вона... особлива. Найб?льш ц?нним для мене в образах "знедолених" ? те, коли автор не просто змальову? чиюсь безпросв?тну б?дн?сть, вс? складнощ? морального, а ?нод? й ф?зичного стану того, хто опинився на соц?альному дн?, а хоче розкрити нам оч? на те, що поруч така ж людина, як ? вс? ?нш?!.. "Любовь самого последнего нищего ничем не уступает любви благородного вельможи!"– каже герой ?ншого твору А. Крима, комед?? "Женская логика".
Але, зазвичай, ?нш? почуваються, м'яко кажучи, незручно поруч тако? людини, ?? легше наректи божев?льною ? триматися подал?, не ц?кавлячись, що призвело до такого способу життя та пов'язаних з цим вчинк?в. Для мене ще з? школи – ц?лком оптим?стично налаштовано? старшокласниц? – формулою людсько? безвиход?, загнаност? в глухий кут, стала фраза Мармеладова "...молодой человек, случалось вам... испрашивать денег взаймы безнадежно?.. заранее зная, что из сего ничего не выйдет." (Досто?вський) Як це... г?рко (щонайменше!) – св?домо ?ти на те, що приречене на невдачу... Нав?що це робити?.. Напевне, з в?дчаю. Точн?ше, за крок до в?дчаю!.. Бо це крок людини, що не хоче здаватися! ? хай ?? вчинок неадекватний ? виклика? подив, зневагу, насм?шки част?ше за сп?вчуття, але що робити, коли н?чого ?ншого не залишилося?..
Герой траг?ком?чно? ?стор?? "Лист Богу" – с?льський "божев?льний" (з огляду на рац?ональн?сть щодо деталей листа, якщо в?дкинути в?дсутн?сть здорового глузду в сам?й ?де?, я б не квапилася назвати його не сповна розуму)) Янкель Лемарес, продавець голок для примус?в, самотн?й, нещасний, бо пережив жахливу трагед?ю – на його очах н?мц? знищили його с?м'ю, п?сля чого в?н р?к не розмовляв ? перестав в?дчувати удар?в серця, – воно померло... Розум?ючи, що самому не вибратися з? злидн?в, нав?ть не в?дсвяткувати Пейсах, що важливий для нього, насамперед, у в?дношенн? до пок?йних дружини ? д?тей, в?н здоважу?ться просити допомоги (грошей)... ? с?да? писати лист до Бога... Божев?лля?.. "А коли не к кому, коли идти больше некуда!" (Досто?вський).
Лист з незвичною адресою потрапля? до суворого начальника м?л?ц?? Побойн?, який вир?шу? допомогти старому. Виникають питання: сп?вчуття викликано тим, що у кап?тана Побойн? теж фашисти знищили родину, ? чи тод? вчинив би так на його м?сц? той, хто не пройшов через горнило горя? Звичайна людина з Богом у серц?, як ? Янкель? Адже, якщо в?дчай – один з? смертних гр?х?в, то ж чи не ? гр?хом не пом?чати людей ? не подати руки тим, хто за крок до пр?рви? Що чекало Лемариса, якби Побойня не допом?г йому? "Сугубо страдать" (Досто?вський)? Страждання очищають душу, а як бути з людським милосердям? Хто б?льше потребу? милостин?: той, хто да? ??, чи той, хто прийма?? Якому б Богов? хто не молився, але в?н один для вс?х ? отрима?мо Його нагороду лиш на п?дстав? добрих справ... Як кажуть поляки: "Ty mnie nie osаdzaj, Bоg zrobi to lepiej" (Не осуджу? мене, Бог зробить це краще)...
Чи не вперше висловлююся на тему Бога ( назва опов?дання налаштову?), хоча, дуже спов?дую "Не взивай намарно ?м'я Господа", особливо, в соцмережах, в ц?й су?т? су?т... )) Н?би й правильно все сказала... Та т?льки як бути з тим, що Побойня нев?руючий?.. Якби ж було все так просто в житт?... ?нод? поняття "Бог – це сов?сть" не до кожного в?руючого застосу?ш... Бити чолом поклони легше, н?ж витягнути з власно? кишен? грош? ? в?ддати тому, хто б?льше ?х потребу?...
Н?чого не скажу нового, якщо зауважу, що будь-який художн?й тв?р "в?дбувся", якщо в?н заставля? задуматися над в?чними загальнолюдськими ц?нностями. В багатьох театрах впродовж рок?в з усп?хом ?нсцен?зують це опов?дання.
Перечитала також п'?си Анатол?я Крима. Читаються легко, разом з тим, глибок?, ?рон?чн?, актуальн?... Тому багато з них перекладен? на ?нш? мови та поставлен? не т?льки на укра?нських сценах...
Метки:
