тяжелая наука

Я стара уже бабуся
сама з собою не мирюся
думки хлинуть на ходу...
а я ?ду ?ду ?ду...
То чорнющ? як та хмара
То як небо син?
? поряд пара.
М?й коханий ? лучистий ? любов ?з нами чиста.
А де д?ва?ться нечиста?
Щось Не все тут зрозум?ло живу любя
Та неум?ло...

Втримати любов неможу
Вона кида? мене сама
на те похоже.

Метки:
Предыдущий: Я от бессилия горько плачу
Следующий: В небеса ей вослед у причала...