Де ти ДОЛЯ

Де ти ДОЛЕ була, кому сонцем св?тила
? дороги стелила дощем пелюстк?в?
Об'?днала два серця ?дина могила
та чека в?д гранати — обручка бог?в.

ЮН?СТЬ мила, чому така вдача скорботна?
Чи це лихо наклало фатальне тавро…
Так? св?тл? обо?, з них писати б полотна,
по?днати дв? дол? на життя, на добро.

Де ви, ЯНГОЛИ р?дн?, може десь в?длет?ли?
Залишили на мить — розминулись нав?к.
М?ж св?тами полярними й зор? зомл?ли,
в?д жалю ? печал? не створено л?к.

Де ти ЧАСЕ завис, стороп?в, ущ?льнився?
Все ф?льму?ш на пл?вку минулих под?й,
у зворотному напрям? ще не навчився?
Тож ус?м покажи, розкажи — т?льки д?й!

О, ЛЮБОВЕ всевладна, де була твоя сила?
Як же так передчасно молод? в?д?йшли,
як дозволили ми, аби тем?нь скосила
наш? паростки чист? й в?драду душ?.

СВ?ТЛ? СИЛИ небесн?, стр?чайте причетних
в сво? лоно до сонму геро?в-бог?в.
В них на двох одна п?сня птах?в перел?тних
? весь св?т п?д крилами б?л?ше сн?г?в.