Роздуми

А хто сказав, що буде легко
Пройти тернистий, Божий шлях.
Н?, то не легко, дуже тяжко,
А сатана да? нам страх.

Ми бо?мось прийняти Бога
На завжди, в сво? серце.
Бо бачимо сво? гр?хи,
Мов дивимось в люстерце.

Ми бачимо сво? гр?хи.
То що будем робити?
Жити подоба?ться нам
В св?т?, як вс? гр?шити.

Ми зна?мо, вс? помремо,
Й куди дорога наша йде.
Тож страшно помирати,
Бо зна?мо, що нас там жде.

Ми зна?мо, лише Христос
Зв?льнити може, та спасти.
Що треба нам покаятись
? Йому серце принести.

А кум говорить: ?Наливай,
Не минувати, чому буть.
Кради, бреши, жери, та пий,
На тому св?т? не дадуть?.

Але ти зна?ш, то не так.
Сто?ш ти на розпутт?.
Сто?ш немов отой болван,
Який не зна? сут?.

Та щось тоб? п?дказу?,
Що треба в церкву йти.
Прийнять спас?ння в Господ?,
? щастя там знайти.

А другий голос каже так:
?Як же ти будеш жити,
Не лаючись, не крадучи,
Та ще й не можна пити??…

? два сов?тника тоб?,
Послухай сво? серце.
Тож рило в тебе, чи лице,
Поглянь мерщ?й в люстерце.
*****