Ангел с Небесной Сотни
В гуртожитку незвична тиша:
Н? музики, н? голос?в.
? звуки крок?в ще лунк?ш?
Пом?ж к?мнат ? санвузл?в.
У коменданта серце ни?
В ст?йк?м передчутт? б?ди.
Що сталося – не розум??,
Заметушивсь – туди-сюди:
У блоках – порожньо, на кухн?,
На диво, також н? душ?.
Вже мозок в?д припущень ?пухне?:
?Що знов втяли ?товариш???
Студенти – братство невгамовне,
Ще й невиправне, чорт в?зьми!
Проблем ?з ними завжди повно:
За руку зловиш – ?Це не ми!?
Пост?йно з ними в?н вою?,
А на в?йн?, як на в?йн?:
В?н всюди й скр?зь,
Все бачить й чу?,
Чату? нав?ть ув? сн?.
? тут – прокол! Зловив в?н гаву:
Де вс? под?лись – не збагне.
?Я бачу, на п?дсудних лаву
Ц? хлопц? заженуть мене!?
Та раптом полохливе вухо
Вловило ледве чутний звук –
Умить завмер ? довго слухав:
Дзижчить, дзижчить, неначе жук.
?Мабуть, в к?мнат? в?дпочинку?, –
Безпомилково встановив.
Був п?д дверима за хвилинку,
Але вриватись не сп?шив.
В?н вухом до дверей приклався,
Щоб все тихенько з*ясувать –
Лиш телев?зор надривався.
?Якщо там хто ? ? – мовчать?.
А двер? в цей момент шарпнули
? коменданту – прямо в лоб –
З очей аж ?скри сипонули,
А з вуст з?рвалося: ?А щоб…!?
Беркицьнувся назад на спину
? ноги догори задрав.
– Це ж хто тут у лиху годину? –
Назар в розгуб? запитав.
Коли углед?в чолов?ка,
Умить, мов рак, почервон?в.
– Я бачу, вкоротити в?ку
Мен?, Войтович, захот?в?
– Петровичу, я ненавмисно.
– Дай хутко руку, баламут, –
На юнака очима блиснув. –
То чим займа?тесь ви тут? –
На ноги хвацько п?д?рвався.
В к?мнату т?льки ув?йшов,
Рентгеном у присутн?х вп*явся.
Хоч ?компромату? не знайшов,
Але здивовано присвиснув:
– ? ск?льки ж вас тут? Ну ? ну! –
Здавалося, к?мната тр?сне. –
Чого з?брались, не збагну?
– Ви що, ?з Марсу прилет?ли? –
Спитав обурено Роман. –
Студент?в в Ки?в? побили!
Столиця вийшла на майдан!
– Та ну! – Петрович не пов?рив,
Впер?щив погляд у екран,
Оц?нююче натовп зм?ряв. –
? справд?, тисяч? киян!
– Тут сотн? тисяч!
– З п?вм?льйона! –
Озвались юн? голоси. –
П?сля кривавого розгону
В кра?н? збурен? ус?!
– Й чого ж ганяли тих студент?в?
Пита суворий комендант –
Несхильний в?н до сантимент?в. –
У вас на дурощ? – талант!
– Студенти бешкет не чинили,
А мирний почали протест.
Вони в ?вросоюз хот?ли,
А ?х в кайданки – й п?д арешт!
Ще й в?дгамселили щосили:
На жовторотих юнак?в,
Немов собак тих, натравили
М?цних ?з ?Беркуту? дядьк?в.
А т? кийк?в не шкодували
? п?д рос?йський щедрий мат
Печ?нки хлопцям в?дбивали,
Штовхали зляканих д?вчат.
Але обурило найб?льше,
Що ще нед?л? дв? ?назад?:
Вся влада соловейком свище,
Висп?ву? на р?зний лад,
Що ?У ?вропу йде кра?на!?,
??вросоюз – то наш партнер!?,
?Угода буде, неодм?нно!?
За що ж студент?в б*ють тепер?
– Оце так-так…– з?тха? скрушно
В к?нц? розмови комендант. –
За цю брехню спитати слушно:
Докерувався наш ?гарант?!
– За ?нших, хлопц?, ми не г?рш? –
Студента захистить студент!
Чи ? для нас щось важлив?ше,
Н?ж сол?дарн?сть, в цей момент?
Тому я завтра пропоную
У м?ст? св?й створить майдан.
Проти насилля – протесту?м!
Хай нас п?дтрима? декан!
Назар захоплено малю? –
З дитинства виплекав цей хист:
На жеребц? козак гарцю?,
А поруч гра? бандурист.
Козак втомився п?сля бою –
Хай п?сня душу в?дведе.
Д?вча ?з довгою косою
Його у верболозах жде.
Назар поринув з головою
У незапам*ятн? часи,
Де шаблею та булавою
Вкра?нець ворога косив.
В ус? в?ки були охоч?
Загарбать нашо? земл?.
Як ще не виплакали оч?
Вкра?нськ? вдови й матер??
Плодюч? чорноземи славн?
Плекав з любов*ю селянин.
За них точились битви давн?,
До збро? брались батько й син.
?Чужого – Боже, збав – не треба!
Свого ж – н?кому не в?ддам!?
Летять, летять молитви в небо:
?Дай, Боже, Миру й Вол? нам!?
– Назаре, знов пап?р марну?ш? –
По спин? ляска? Тарас. –
Гуртом ?дем у м?сто, чу?ш?
Це штабу нашого наказ!
Б?ля м?ськради В?че буде –
Мабуть, Терноп?ль весь прийде.
На владу зл? безмежно люди:
?Законн?сть, справедлив?сть де??
– А ск?льки поряд ще байдужих? –
Назар у в?дпов?дь з?тхнув. –
Потр?бно ?х розбуркать, друже.
Дивись, що нин? я утнув. –
? нахиливсь до ноутбука,
Хвилинку там почаклував. –
Ну, як тоб??
– Заб?йна штука!
– П?вноч? сну на це поклав.
– ? недарма! Поширить треба.
– Я ?закачав? у ?нтернет.
– Таке розбурха? й ?амебу?!
– Нас хлопц? ждуть.
– То – уперед!
Б?ля м?ськради людно нин?,
А на обличчях сум та гн?в,
В руках знамена жовто-син?.
– Для чого доньок ? син?в
Ми Укра?н? дарували?
Аби провладн?? кати
?х в?ддавали на поталу?!
Н?, не зал?плять нам роти!
Безправн?сть, б?дн?сть, безроб?ття
Нема? б?льше сил терп?ть!
Р?шуче виметемо ?см?ття?,
Що заважа? г?дно жить!
Нема майбутнього в кра?н?,
Де т?льки брешуть ? крадуть!
?? зм?нити ма?м нин?,
Повагу й г?дн?сть повернуть!
Бо Укра?на – це ?вропа!
Бо укра?нц? – козаки!
В?д Запор?жжя – ? до Чопа!
В?днин? – ? на вс? в?ки!
А пот?м у колону стали –
?Нехай почують нас ус?!?
На все м?стечко скандували
Гучн?, р?шуч? голоси:
? Укра?но, виходь!
Укра?но, вставай
П?д знамено сво? жовто-син?!
Оч? ти в?дкривай,
Св?т увесь надихай.
Варта кращого ти, Укра?но!?
В очах ? захват, ? тривога –
Перед екраном знов ус?:
– Ех, нам би в Ки?в, на п?дмогу!
Там нав?ть сив? д?дус?!
– ? хлопц? ?, за нас не старш?,
Ж?нки, д?вчата – молодц?!
– ? беркут?вц? знов на марш?.
Де набирають пики ц??
– Вони служив? – в них накази.
– А ти людину став би бить?
– Я – н?, в?дмовився б в?дразу!
– А в них – сумл?ння не болить!
– Ти чув, яка у них зарплата?
Ц? грош? – в?роломна р?ч.
– То що, продати маму й тата?
? душу, ? сумл?ння – з пл?ч?!
– Тому й ховають в маски лиця,
Бо як вп?зна? з друз?в хто –
?м ? до скону ?не в?дмиться?.
– Я в пику плюнув би!
– Ато!
– ? й пом?ж них порядн? люди,
Що написали рапорти.
Не вс? запроданц?-?уди,
Бо, перш за все, людина ти!
– До реч?, завтра актив?сти
По?дуть трасу блокувать,
Щоб зупинить спецназ за м?стом.
Могли б ? ми в пригод? стать!
Хоч ки?вський Майдан далеко,
П?дтрима?м сво?х брат?в:
Подба?мо про ?х безпеку –
Не пустим в Ки?в ?беркут?в?!
Назар в к?мнату ув?рвався –
Захеканий, немов за ним
Голодний лев годину гнався.
З порогу заявив ус?м:
– Я був у тренувальн?й зал?,
Коли ж у закапелку – глип –
Вс?м грош? тиця? чимал?
Якийсь слизький, сумн?вний тип –
?Роботу добру? об?ця?.
Ви здогадалися, яку?
Бить актив?ст?в намовля?,
Зловивши в темному кутку.
– ? хтось погодився?
– Кепку?ш? ?Т?тушок? серед нас нема!
?Дарма, – сказали, – пропону?ш.
? сунувся сюди – дарма!?
Ми так провчили того типа,
Ще довго буде пам*ятать –
Пробили вс? колеса в джипа,
Щоправда, довелось т?кать.
– Хто вив?в ?зрадницьку породу"?
– Той, хто ? ?Беркут? та спецназ.
Кат?в для власного народу
Шукають п?дл? пом?ж нас .
Але за все платити треба,
За все, що чинить чолов?к.
Бо головний суддя – на Неб?!
В?д нього ще н?хто не вт?к.
Згадайте першого Т?тушка,
Що журнал?ст?в хвацько бив.
Один лиш раз ?попав на мушку? –
Й нав?ки пр?звище зганьбив.
Бо д?ти й внуки – теж Т?тушки,
Також ославлен? нав?к.
Тепер не вартий ? ?полушки?
?з цього роду чолов?к!
– Ус?м прив?т! Приймайте гостя!
– Кого це ти до нас прив?в?
– М?й старший брат. Знайомтесь,Костя.
В?н ?з майдан?вських б?йц?в!
При?хав з Ки?ва сьогодн?,
В нед?лю – знову на Майдан.
?Приписаний? у п*ят?й сотн? –
Це вам не гра – в?йськовий стан,
А в н?м – козацьк? формування,
В загон? кожн?м – сотник св?й.
Щодня тривал? тренування –
Вивчають рукопашний б?й.
У сотнях – в?дставн? в?йськов?,
З Афгану бувш? вояки
? просто хлопц? випадков?:
Не цв?ркуни й не здихляки.
– Та год?, брате, щебетати, –
Заусм?хався Костянтин. –
Що, так ? будемо стояти,
Чи мо* перейдем до гостин?
Студенти – люди небагат?:
Завжди бурчить у живот?.
Несуть на ст?л, що ? ?у хат??,
Бо хл?босольн? ? прост?.
– Купити, може, пиво й раки,
А то на сухом*ятц? все?
Нюх в коменданта, як в собаки,
Та, спод?ваюсь, пронесе.
– В нас на Майдан? з цим жорстоко,
– Г?сть головою захитав. –
Хто в б?к спиртного кл?пнув оком –
?з сотн? ч?пом вил?тав.
? командир наш невблаганний:
?Честь, дисципл?на – понад все,
Бо ми – захисники Майдану,
? варту кожен з нас несе!?
Людей навколо – ц?ле море.
Чужий чи св?й, як розбереш?
Вноч? ? вдень стоять дозори,
? розв?дка працю? теж.
– То ви ? шпигун?в ловили?
– ? провокатор?в також!
– А влада не шкоду? сили,
Щоб вас знеславити.
– Отож!
Ви ж бачите, як вс? канали
Пускають брехн? та чутки,
Що в нас за грош? чи за сало
Стирчать безхатьки й пияки:
?Не хочуть, бачте, працювати,
Тому й приперлися сюди.
Потр?бно Ки?в рятувати!
В кайданки ?х – ? у суди!?
Насправд? ж, люди неймов?рн?
Прийшли на ки?вський Майдан,
Захоплення та шани г?дн?!
Тут кожен з них – ?над паном пан?:
У б?льшост? – осв?та вища,
Вони з шанованих родин,
У головах не в?тер свище –
А плани докор?нних зм?н.
? молодь, й старц?в сивочолих –
Ус?х об*?дну? одне:
Жага до правди ? до вол?.
Те ж саме вабить ? мене!
Майдан – справжн?с?нька родина,
Де б?льше не самотн?й ти,
Бо д?? тут закон ?диний:
Ус? ми – сестри ? брати.
Наметами Хрещатик вкрився:
Тут ? Пол?сся, ? Донбас,
? нав?ть Крим не забарився.
З ус?х куточк?в – безл?ч нас!
Звання, посади – неважлив?,
Як не важлив? стать ? в?к.
Працю?мо ?на сп?льн?й нив?? –
Тож ц?нний кожен чолов?к!
А ск?льки друз?в у Майдану –
По вс?й кра?н?: там ? тут!
Приходять юрбами кияни,
?з ?нших м?ст – везуть, несуть:
Медикаменти, грош?, дрова,
Продукти, одяг та взуття,
Й таке важливе – добре слово,
Що надиха? до звитяг.
Наш ворог знахабн?в пом?тно –
Оч?ку?м недобрих зм?н.
Усе част?ш зникають люди,
Майдан?вц?в ?пресують?, б*ють.
Боюся, дал? – г?рше буде:
Покаже влада п?длу суть.
Коли хижак в кут? глухому –
Ста? лют?шим в к?лька раз.
Тому, юначе, йди додому
Й молися Богов? за нас.
– Хутк?ше ?нтернет вмикайте!
В кра?н? твориться та-ке…!
Автомайдан сьогодн? – знайте –
На Межиг?р*я йде в п?кет!
Там к?лькасот автомоб?л?в –
Колона к?лометр?в п*ять.
Лиш уяв?ть: армада ц?ла,
? скр?зь знамена майорять!
– Не буде спокою ? вдома
Тому, хто розпинав людей –
Не порятують н? хороми,
Н? зв?д закон?в та статей.
– ? ?Беркут р?дний? не вряту? –
Такий палкий народний гн?в!
Нехай все Межиг?р*я чу?
В?длуння наших голос?в!
– А налякався в?н добряче:
М?л?ц?? нагнали – жах –
Я ст?льки у житт? не бачив!
?Камазами? блокують шлях!
– Дивись! Дивись! Беруть ?камаза?
Руками голими – ? вб?к.
Здола? будь-яку ?заразу?
Наш укра?нський чолов?к!
– Та що ж це ко?ться, Назаре?!
Чи ми в середньов?чч? знов?
Людей катують т? почвари –
А МВС сл?пе немов.
Життя в Жизневського забрали,
У Н?гояна – ?м начхать!
Вербицького замордували,
Лишили в л?с? замерзать.
Тепер – Булатов потерп?лий –
Автомайдану актив?ст.
А кат, в?д кров? очман?лий,
Ще й до садизму ма? хист.
Он журнал?ст?в, як кал?чать –
Рахунок на десятки йде!
Останн? ?х заяви св?дчать:
Що не сховатися н?де
В?д гумових кийк?в спецназу,
В?д пильних найманц?в очей.
Лунають знов ? знов накази
Беззбройних лупцювать людей!
– Який на?вний ти, ?ване:
Закону в нас давно нема,
? лиш розб?йники-тирани –
Тож сов?стити ?х дарма.
Пост?йно йдуть ?згори? вказ?вки:
Вс?х протестуючих – цькувать.
Боюся, видадуть гвинт?вки,
Щоб в них, як у тиру, стр?лять.
Бо вже Майдан не залякати,
Хоч як старалися вони.
Щоб знищить – можна лиш зр?вняти
З землею – разом ?з людьми.
– Страшне малю?ш лихол?ття.
Х?ба таке можливо в нас,
Ще й в двадцять першому стол?тт??
Ми ж не Мал?, не Гондурас.
– Коли велику мають владу
М?зерн?, п?дл?? людц?,
Коли злочинц? на посадах –
Тод? й стаються б?ди ц?.
Ми будем змушен? платити
Життям за власн? помилки:
Кра?ну в?ддали бандитам
Легеньким порухом руки,
Як в скриньку виборчу кидали
З ?м*ям проклятим бюлетень,
Чи як байдуже оминали
Д?льницю в вир?шальний день!
Усе могло б ?накше бути!…
Для укра?нц?в це – урок!
Бездумн?сть – то страшна отрута,
Байдуж?сть – то до пекла крок!
?ване! Те найжахлив?ше,
Що п?дуть першими з життя
Найкращ? з нас ? найсв?тл?ш?.
? зап?зн?л? каяття!!!
18 лютого
– Назаре, ти чого розс?вся?
На пари нин? не ?деш –
До ноутбука прил?пився?
Там щось ц?кавеньке?
– Авжеж!
Сьогодн? визначальна дата.
Повинно вир?шитись все:
Чи влада буде в?дступати,
Чи день цей горе принесе.
Не можу я ?ти на пари,
Коли у голов? одне…
– Та год? тим Майданом марить –
Це вже д?стало ? мене!
В?д нас н?чого не залежить!
Усе вир?шу?ться там!
Пусте заняття – пильно стежить
За цим на в?дстан?! Затям!
– На в?дстан?? Оце ти – ?в точку?, –
Назар в задум? в?дпов?в.
Продовжував сид?ть в куточку –
Очей з екрану не в?дв?в.
– Та ну тебе! – махнув рукою
Розсерджено Назар?в друг. –
Не дружиш, хлопче, з головою –
Ус?м в?домий упертюх!
…Назар ще б?льш розхвилювався,
Коли у натовп? людей
Гранати вибух об?звався –
Глушив, кал?чив вибух цей.
Летять в колону протестант?в,
Вони з довколишн?х дах?в –
?з рук убивць-м?л?ц?янт?в –
В ж?нок, бабусь та д?дус?в.
Розбит?, злякан? обличчя,
Усюди зойки та плач?,
А на людей, мов з потойб?ччя,
Вже сунуть ?орки-палач??:
?з н?г збивають, доганяють,
Гамселять одного утрьох,
Старий, малий – не розбирають!
?Спаси ? захисти ?х, Бог!? –
Шепнув Назар й перехрестився.
(В ?онлайн? за вс?м спостер?гав).
По в?нця гн?вом в?н налився –
Цей гн?в хлопчин? серце рвав.
На ноги скочив, заметався:
?Як можна ?м допомогти?
Автобус завтра в?дправлявся
З бажаючими – ?дь ? ти!
По?ду! – вир?шив напевно, –
Соб?, ?накше, не прощу!?
Почав збирати реч? ревно,
Зак?нчивши, по?в борщу.
На серц? легко-легко стало,
? нав?ть рад?сно чомусь –
Душа брин?ла ? сп?вала:
?Я – ан?трохи не боюсь!?
?Потр?бно друзям розказати,
Бо пот?м дор?кнуть йому.
А як в?зьмуться в?дмовляти
Чи бовкнуть зайвого кому?
Ризикувати я не буду –
Все в та?мниц? збережу.
Пробачать згодом цю облуду,
Як про пригоди розкажу?.
– Це що за клунки? – запитали
Товариш?, коли прийшли.
– То реч? на Майдан з?брали
Студенти людям – що могли.
Автобус в Ки?в в?д*?жджа?,
Я передачу понесу.
Здавайте, хлопц?, хто що ма?:
Перчатки, грош?, ковбасу.
– Чого ран?ш не пов?домив?
Ми б щось сутт?ве привезли –
На вих?дних були ж удома!
– На жаль, так склалося, орли!
19 лютого
Назар востанн? озирнувся:
– Ну, з Богом, друз?! Я п?шов! –
? та?мниче усм?хнувся,
Що ще сказати – не знайшов.
Н?хто так ? не здогадався,
Що ма? на мет? юнак –
Назар ретельно ?шифрувався? –
То й не завадили н?як.
Автобус здалеку побачив –
Навколо чимала юрма.
– Кого шука?те, юначе?
– Знайомих в мене тут нема.
– Гуман?тарна допомога?
В автобус можеш в?днести.
– Я хочу в Ки?в, на п?дмогу.
– Занадто ще ?зелений? ти,
Та ? м?сця вже роз?брали.
– Готовий, дядьку, постоять.
– Не можна, хлопче, щоб стояли –
Штраф можуть за таке впаять.
– Та ж н?ч надвор? – не побачать.
Дозвольте, дядечку, мен?.
– Ох, ? упертий ти, юначе!
Якщо кажу, що н? – то н?!
По?деш згодом, як не склалось –
Автобус не останн?й цей.
В Назара серце об?рвалось,
Образою пашить лице.
На оч? накотились сльози:
?Чому так не щастить мен??!?
?з м?сця зрушити не в змоз?,
Хоч геть жене те кляте ?н??.
Стовбичив там ще п?вгодини,
Аж ось двигун запрацював.
Прощатись почали родини,
Хтось перекличку розпочав:
– Хоменко!
– ?!
– Качан!
– На м?сц?! – один за одним називавсь.
Та ось – мовчанка в пр?звищ низц?.
– Супрун! – Супрун не окликавсь.
В цю мить Назар не розгубився:
– Я тут! – ?з м?сця загорлав.
За каску хутко ухопився –
На самий н?с ?? нап*яв.
?Ач, недарма узяв з собою?, –
Майнула думка в голов?.
? в?н, п?дхоплений юрбою,
В?д хвилювання ледь живий,
Зайшов принишклий до салону:
?Щоб лиш н?хто не здогадавсь!?
Пом?тив курточку червону,
У н?й хлопчина усм?хавсь:
– Не хочеш б?ля мене с?сти? –
Зненацька запропонував. –
Ти ?з села чи теж ?з м?ста?
Назар лиш мовчечки кивав.
Юнак страшенно хвилювався,
Що викриють його обман,
Та досить швидко вгамувався –
В?д дум в?двол?кав Роман.
Сус?да був ще той баз?ка –
Н? на хвилину не змовкав,
А анекдот?в знав – без л?ку –
Увесь автобус реготав!
См?ятись згодом потомились –
Морфей узяв людей в полон –
? неймов?рн? сни ?м снились…
Для когось був останн?м сон!
20 лютого
– П?дйом!– мов постр?л, пролунало. –
На вих?д ?з речами йдем!
А за в?кном ще й не св?тало –
Ус?х пройняв тривожний щем.
Автобус у як?йсь посадц?,
Видн?ються легковики.
– Куди це нас привезли, братц??
– Все п?д контролем, мужики!
Автобус не пропустять в Ки?в:
На вс?х п?д*?здах – блокпости,
А там – м?л?ц??, як зм??в.
Нас мають легков? везти.
Товариш? з автомайдану
Тутешн? знають пут?вц?,
Бо вс? м?сцев?, вс? кияни.
– Спасиб?, хлопц?!
– Молодц?!
У Ки?в? – нова завада –
Усе ?т?тушками? кишить,
Але гуртом дали ?м раду –
Розб?глися щури за мить.
Найтяжче в центр? ?х сп?ткало:
Майдан оточений – в к?льц?,
Довкола ?Беркуту? чимало.
Знов рятували ман?вц?:
?шли п?двалами, дворами.
Аж ось – ? Бесарабка вже,
А там – Майдану панорама,
Немов бойовика сюжет:
Зав?са чорна, непроглядна,
?з запахом гор?лих шин
Сховала в нетрях сво?х чадних
Людей, що встали ?з кол?н.
Це ?х могутн? стоголосся
Все полонило навкруги –
Воно аж до з?рок неслося
Й вселяло жах у ворог?в.
Назарко жад?бно вслухався
У цей людський потужний гук
Та уявити намагався
?х блиск очей, ?х потиск рук,
?х мужн? неземн? обличчя,
Як? страху не знають геть,
Хоч визира? з потойб?ччя
Та хижо шк?рить зуби смерть.
В?дчув себе таким щасливим,
Що може з ними поруч стать.
? хлопця нин? неможливо
У ?ншому переконать.
– Слава Укра?н?!
– Героям Слава!
– Спасиб?, хлопц?, за п?дмогу.
Давно оч?кували вас.
– Заплутав д?дько нам дорогу,
Украв дорогоц?нний час.
– Ми тому д?дьку м?зки вправим, –
Всм?хнувся до гостей вусань. –
Посн?да?те – ? до справи.
Дай щось по?сти хлопцям, Сань.
Назар довкола розглядався:
Побачений пейзаж вражав –
Здавалося, в к?но зн?мався –
Майдан кип?в та вирував.
Куди не глянеш – барикади
?з шин, металу та м?шк?в,
К?лькаметров? ц? громади,
Мов к?стка, в горл? ворог?в.
Вже рясно кров*ю ви полит?
Нескорених захисник?в –
Нема тако? сили в св?т?,
Хто б ?х зламав, хто б зупинив!
Снують майданом, мов мурахи:
Обличчя чорн? в?д пожеж,
У касках вс?, щити ?з бляхи.
?Тепер я з ними буду теж!?
Будинок профсп?лок чорн??
Напередодн? в?н палав.
В?д нього смертю, смутком в??,
Останн?м прихистком бо став,
П?дступним вогняним капканом,
Для погор?лих в н?м живцем
?ще одних син?в Майдану.
?Злочинцям не пробачим це!?
У оч? кинулась в?дразу
Й велика сцена. Це на н?й
Лунають заклики й накази,
Як черговий трива? б?й.
На н?й молились за Вкра?ну
Представники ус?х церков.
?з не? лл?ться в небо син?
Та у серця вогонь промов.
А он ?ялинка? височ?? –
Свободи символ й боротьби.
?? давно побачить мр?яв.
?Поближче б п?д?йти якби!?
Цьому зд?йснитись не судилось:
Якесь мале худе д?вча
До хлопця хвацько п?дкотилось,
Торкнулося його плеча:
– Бери, козаче, бутерброди!
Коли ще пот?м по?си.
А личко неземно? вроди!
Заклякнув в?д ?? краси:
Сто?ть ? лупа? очима –
Не зна?, що в?дпов?сти.
? д?вчина на нього блима:
– Бери! Ще й друз?в пригости.
Ти зв?дки, скромнику, при?хав?
– З Тернополя, – пробелькот?в.
– Що, припекло хльобнути лиха?
– Майдан в?дстояти хот?в! –
Промовив голосно й сердито.
?Вчепилася, немов реп*ях!?
– А я – киянка. Звуся Рита.
Мабуть, уперше в цих краях?
– Уперше, – нехотя з?знався
? взяв нарешт? бутерброд.
Тут шлунок голосно озвався,
Забуркот?в ?на повен рот?.
? Рита залилася см?хом:
– Скор?ше ?ж, бо ще помреш!
Назар в?д сорому ледь дихав,
Але за мить см?явся теж.
Бо см?х у Рити, мов дзв?ночок,
Ще й скачуть б?сики з-п?д в?й.
М?ж ними збудував м?сточок
Цей см?х веселий, запальний.
– До реч?, мене звуть Назаром, –
Став см?лив?шати юнак.
? щебетали незабаром,
Як давн? друз?. А в?дтак
Д?знавсь про д?вчину багато –
Вона в протестах з перших дн?в:
Прийшлось в?д ?Беркуту? т?кати,
? рани людям обробляти,
? барикади будувати,
? бутерброди готувати,
В мороз брук?вку колупати
? сн?г згр?бати до м?шк?в.
На Риту ?ншими очима
Тепер дивився наш Назар.
?Як за тенд?тними плечима
Вона несе такий тягар?!?
У хлопця серце ц?пен??,
Як уявля пригоди т?.
?Вона – не д?вчина, а мр?я!
Таку стр?ча?ш раз в житт?!?
В?н зрозум?в, що закохався –
Ось так – в?дразу, з перших сл?в.
Бо поки з нею сп?лкувався,
Немов ц?лющу воду пив.
Та ось луна сигнал тривоги –
Це ?Беркут? знов у наступ йде.
Вс? п?дхопилися на ноги –
Майдан виру? ? гуде:
З? сцени в?ддають накази,
По барикадах лине крик,
Б?йц? б?жать у протигазах,
Десь чути вибух, в?ддал?к.
– Мен? пора! – заметушився
? каску натягнув юнак.
На Риту пильно подивився. –
?ще зустр?немося?
– Так! – кивнула Рита ? тривожний
На хлопця погляд п?двела.
– Потиснуть руку тоб? можна?
– Звичайно, – руку подала.
Хот?в по-дружньому стиснути,
Але до вуст ?? приклав,
Щоб шк?ри аромат вдихнути…
Майдан гукав, Майдан чекав!
Майдан-вулкан уже здригався,
До виверження готувавсь:
Розпалювався, розп?кався.
?з жерла в небо п?дн?мавсь
Ядучий дим, густий чорнющий,
Й в?длуння грому голос?в!
А гурк?т вибух?в все дужчав –
Це ворог клятий напос?в.
Людей ?розпечен?? лавини
Заклекотали й поповзли
Вперед – упевнено, невпинно –
Спинити ?х вже не могли!
Назар почав сво?х шукати.
Там, де залишив – не знайшов.
В?н сам соб? став дор?кати:
– Нав?що швендяти п?шов?!
Але юнак не розгубився:
– Мабуть, вже на передов?й.
На ?нститутську подивився –
А там уже точився б?й.
Попрямував на поле бою –
Про небезпеку й не згадав.
– Куди це ти летиш, герою?! –
Схопив хтось хлопця за рукав.
– Я до сво?х, – промовив вперто. –
В?дстав, то маю доганять.
– Що, посп?ша?ш, хлопче, вмерти?
Назад! Тут почали стр?лять!
Щось свиснуло над головою –
Збив з н?г Назара чолов?к:
– Це, синку, бойов? набо?,
Смертям уже почато л?к.
Сьогодн? ?Беркут? так люту?:
У нас уже убито трьох –
Патрон?в вбивця не шкоду?.
А щоб ти, паразите… Ох!... –
Раптово зойкнув чолов*яга
?, не зак?нчивши, затих.
Хтось поруч закричав: ?Увага!
Там снайпер на даху зал?г!?
Назар схиливсь до чолов?ка:
– Отямтесь, дядьку! – закричав,
За плеч? й руки його смикав –
? незнайомець застогнав.
?Живий! – зрад?в тому хлопчина. –
Його потр?бно рятувать,
Доправити до медчастини!?
Став дядька поп?д руки брать.
А важив чолов?к н?вроку,
Приблизно, як п?ску м?шок –
Добре вгодований, високий.
Назарчик в?д напруги змок.
Знесилився в?н дуже швидко.
?Я сам, мабуть, не дотягну,
А поруч н? душ? не видко.
П?ду, погляну за ст?ну?.
З даху готелю ?Укра?на?
Чудовий огляд. Саме тут
? зача?лася людина,
Аби страшний вершити суд
За кимось виданим наказом.
Наказам тим не опиравсь:
На все погодився в?дразу
? н? хвилини не вагавсь.
Бо ?майданутих? зневажа?:
?Й гроша не варте ?х життя!
П?гмей хай м?сце сво? зна?!
Н?кчеми! Вбожество! См?ття!
Ось я – це зовс?м ?нша справа,
Я – оф?цер ел?тних в?йськ:
Престиж ? прив?ле?, й слава,
? з?рочок почесний блиск.
Не дам н?защо зруйнувати
?Бандер?вцям? сво? життя.
Накажуть – ? зубами рвати
Готовий це людське дрантя!?
Приклався оком до приц?лу,
Натиснув плавно на курок –
? ось вже бездиханне т?ло,
А з дула – хмаркою димок.
Знов до приц?лу притулився
(В?н зб?льшу? в десятки раз)
У оч? жертв? подивився –
? погляд тих очей погас.
Приц?л враз вихопив мужчину,
Що виглядав ?з-за ст?ни.
Пильн?ше глянув: ?Це ж – хлопчина!
Та тебе не шкода мен?.
Чого удома не сидиться
Тоб?, бандер?вська шпана??
? ось гвинт?вка знов димиться…
А водить нею – сатана!!!
Раптовий б?ль – ? щось гаряче
По т?лу хлопця розлилось,
? св?ту б?лого не бачить,
? мов провалю?ться в щось.
А Маргарита з н?г вже збилась:
Поранених ведуть, несуть.
Не раз сльозами й потом вмилась –
Нема коли й передихнуть.
?й важко? Зраненим тим паче!
Стиснувши зуби, терплять б?ль:
Н?хто не скаржиться, не плаче,
Лиш стог?н чути зв?дус?ль.
Були й так?, що в?дстогнали,
Бо попрощалися з життям,
П?д простирадлами лежали
Нерушно – четверо ?х там.
Коли ж це – чергов? носилки.
Вона в той б?к очима – глип:
?Мен? привид?лось! Помилка!?
Та страх проник у саму глиб.
Зелена курточка знайома,
Як мовчазний сигнал б?ди.
Нестерпна навалилась втома,
А страх шепоче: ?Не ?ди!?
Усе ж подибала несм?ло
Туди на ватяних ногах,
Щоб ближче роздивитись т?ло.
А дал?…Жах! Безмежний жах!
Веснянки на щоках ? нос?
Безжально заплювала кров,
А оч?, не закрит? й дос?,
Волають про його любов:
Любов до сонця ? до кв?т?в,
До неба й зелен? д?бров…
Але нема? сили в св?т?,
Щоб запалить життя в них знов.
? Рита г?рко заридала.
Вона давилася сл?зьми:
Лише годину хлопця знала –
Мить ?з буремно? зими…
Але таке для не? р?дне
Це с?рооке хлопченя.
?Не встигло ще й пожити б?дне!? –
В сльозах поб?гла навмання.
Коли почув, що син загинув,
Впустив додолу телефон,
Розгублено очима блимав
? умовляв себе: ?Це – сон.
Був ще учора на навчанн? –
Сьогодн? в Ки?в? в трун?? –
Хапавсь за докази останн?. –
Та помилилися вони!?
Але в?д правди не сховатись –
В?н надто добре сина знав:
Дощенту почуттям в?ддатись
Ум?в – за це життям й наклав.
? горе вс?лося на плеч?,
Та так – що й ноги не несли,
Хоча ще зовс?м не стареч?.
А думи в спогади пливли:
Хлопча – б?леньке, с?рооке –
Сидить у нього на руках.
Тр?щить невпинно, як сорока,
Цей в?чно невгамовний птах.
?Яке чудовисько бездушне
Його посм?ло вгамувать?
Який недолюд осоружний
Життя в ДИТИНИ зм?г забрать?!
Мого ?диного синочка,
Кровинку р?дную мою…? –
? у сльозах принишк в куточку –
Той нелюд ?вбив? усю с?м*ю!
А ще ?убив? всю Укра?ну!
Якби не пролилась та кров,
Бог врятував би неодм?нно
Нас в?д в?йни! Його любов
Згубили ми, бо очман?ло
Вкра?нець укра?нця кляв –
Все на ?сорти? себе д?лили
? кожен ?хату з краю мав?.
В?йну послав, щоб просв?тити:
Ус? ми – сестри ? брати,
Ус? ми – Укра?ни д?ти,
Родина сп?льна – я ? ти!!!
Чому б нам рай не збудувати
У ц?й родин?? Лиш навчись
Не т?льки брати – а й давати,
А ще – любити научись!
Любити чар?вну природу,
Примножувати й берегти
?? прадавню чисту вроду.
Ще научись любити ти
Людей, хороших ? не дуже,
Бо вс? ми р?зн?, ?, на жаль,
З нас помилятись кожен може.
Душа ж вразлива, мов кришталь.
Навчись любить п?сн? ? мову
Кра?ни, де ти народивсь,
Бо в св?т? все невипадково –
В пригод? стане ще колись!
Як жаль, щоб все це зрозум?ти,
Нам знадобилася в?йна.
? Сходу, й Заходу платити
Доводиться. Яка ц?на!!!
Летить у вись Небесна Сотня,
Летить у пам*ять, у в?ки.
За них помолимось сьогодн?.
Низький укл?н вам, Козаки!
Допоки в Укра?н? будуть
Так? ось душ? ? серця,
Так? безстрашн?, св?тл? люди –
Не знатиме вона ?к?нця?!!!
Н? музики, н? голос?в.
? звуки крок?в ще лунк?ш?
Пом?ж к?мнат ? санвузл?в.
У коменданта серце ни?
В ст?йк?м передчутт? б?ди.
Що сталося – не розум??,
Заметушивсь – туди-сюди:
У блоках – порожньо, на кухн?,
На диво, також н? душ?.
Вже мозок в?д припущень ?пухне?:
?Що знов втяли ?товариш???
Студенти – братство невгамовне,
Ще й невиправне, чорт в?зьми!
Проблем ?з ними завжди повно:
За руку зловиш – ?Це не ми!?
Пост?йно з ними в?н вою?,
А на в?йн?, як на в?йн?:
В?н всюди й скр?зь,
Все бачить й чу?,
Чату? нав?ть ув? сн?.
? тут – прокол! Зловив в?н гаву:
Де вс? под?лись – не збагне.
?Я бачу, на п?дсудних лаву
Ц? хлопц? заженуть мене!?
Та раптом полохливе вухо
Вловило ледве чутний звук –
Умить завмер ? довго слухав:
Дзижчить, дзижчить, неначе жук.
?Мабуть, в к?мнат? в?дпочинку?, –
Безпомилково встановив.
Був п?д дверима за хвилинку,
Але вриватись не сп?шив.
В?н вухом до дверей приклався,
Щоб все тихенько з*ясувать –
Лиш телев?зор надривався.
?Якщо там хто ? ? – мовчать?.
А двер? в цей момент шарпнули
? коменданту – прямо в лоб –
З очей аж ?скри сипонули,
А з вуст з?рвалося: ?А щоб…!?
Беркицьнувся назад на спину
? ноги догори задрав.
– Це ж хто тут у лиху годину? –
Назар в розгуб? запитав.
Коли углед?в чолов?ка,
Умить, мов рак, почервон?в.
– Я бачу, вкоротити в?ку
Мен?, Войтович, захот?в?
– Петровичу, я ненавмисно.
– Дай хутко руку, баламут, –
На юнака очима блиснув. –
То чим займа?тесь ви тут? –
На ноги хвацько п?д?рвався.
В к?мнату т?льки ув?йшов,
Рентгеном у присутн?х вп*явся.
Хоч ?компромату? не знайшов,
Але здивовано присвиснув:
– ? ск?льки ж вас тут? Ну ? ну! –
Здавалося, к?мната тр?сне. –
Чого з?брались, не збагну?
– Ви що, ?з Марсу прилет?ли? –
Спитав обурено Роман. –
Студент?в в Ки?в? побили!
Столиця вийшла на майдан!
– Та ну! – Петрович не пов?рив,
Впер?щив погляд у екран,
Оц?нююче натовп зм?ряв. –
? справд?, тисяч? киян!
– Тут сотн? тисяч!
– З п?вм?льйона! –
Озвались юн? голоси. –
П?сля кривавого розгону
В кра?н? збурен? ус?!
– Й чого ж ганяли тих студент?в?
Пита суворий комендант –
Несхильний в?н до сантимент?в. –
У вас на дурощ? – талант!
– Студенти бешкет не чинили,
А мирний почали протест.
Вони в ?вросоюз хот?ли,
А ?х в кайданки – й п?д арешт!
Ще й в?дгамселили щосили:
На жовторотих юнак?в,
Немов собак тих, натравили
М?цних ?з ?Беркуту? дядьк?в.
А т? кийк?в не шкодували
? п?д рос?йський щедрий мат
Печ?нки хлопцям в?дбивали,
Штовхали зляканих д?вчат.
Але обурило найб?льше,
Що ще нед?л? дв? ?назад?:
Вся влада соловейком свище,
Висп?ву? на р?зний лад,
Що ?У ?вропу йде кра?на!?,
??вросоюз – то наш партнер!?,
?Угода буде, неодм?нно!?
За що ж студент?в б*ють тепер?
– Оце так-так…– з?тха? скрушно
В к?нц? розмови комендант. –
За цю брехню спитати слушно:
Докерувався наш ?гарант?!
– За ?нших, хлопц?, ми не г?рш? –
Студента захистить студент!
Чи ? для нас щось важлив?ше,
Н?ж сол?дарн?сть, в цей момент?
Тому я завтра пропоную
У м?ст? св?й створить майдан.
Проти насилля – протесту?м!
Хай нас п?дтрима? декан!
Назар захоплено малю? –
З дитинства виплекав цей хист:
На жеребц? козак гарцю?,
А поруч гра? бандурист.
Козак втомився п?сля бою –
Хай п?сня душу в?дведе.
Д?вча ?з довгою косою
Його у верболозах жде.
Назар поринув з головою
У незапам*ятн? часи,
Де шаблею та булавою
Вкра?нець ворога косив.
В ус? в?ки були охоч?
Загарбать нашо? земл?.
Як ще не виплакали оч?
Вкра?нськ? вдови й матер??
Плодюч? чорноземи славн?
Плекав з любов*ю селянин.
За них точились битви давн?,
До збро? брались батько й син.
?Чужого – Боже, збав – не треба!
Свого ж – н?кому не в?ддам!?
Летять, летять молитви в небо:
?Дай, Боже, Миру й Вол? нам!?
– Назаре, знов пап?р марну?ш? –
По спин? ляска? Тарас. –
Гуртом ?дем у м?сто, чу?ш?
Це штабу нашого наказ!
Б?ля м?ськради В?че буде –
Мабуть, Терноп?ль весь прийде.
На владу зл? безмежно люди:
?Законн?сть, справедлив?сть де??
– А ск?льки поряд ще байдужих? –
Назар у в?дпов?дь з?тхнув. –
Потр?бно ?х розбуркать, друже.
Дивись, що нин? я утнув. –
? нахиливсь до ноутбука,
Хвилинку там почаклував. –
Ну, як тоб??
– Заб?йна штука!
– П?вноч? сну на це поклав.
– ? недарма! Поширить треба.
– Я ?закачав? у ?нтернет.
– Таке розбурха? й ?амебу?!
– Нас хлопц? ждуть.
– То – уперед!
Б?ля м?ськради людно нин?,
А на обличчях сум та гн?в,
В руках знамена жовто-син?.
– Для чого доньок ? син?в
Ми Укра?н? дарували?
Аби провладн?? кати
?х в?ддавали на поталу?!
Н?, не зал?плять нам роти!
Безправн?сть, б?дн?сть, безроб?ття
Нема? б?льше сил терп?ть!
Р?шуче виметемо ?см?ття?,
Що заважа? г?дно жить!
Нема майбутнього в кра?н?,
Де т?льки брешуть ? крадуть!
?? зм?нити ма?м нин?,
Повагу й г?дн?сть повернуть!
Бо Укра?на – це ?вропа!
Бо укра?нц? – козаки!
В?д Запор?жжя – ? до Чопа!
В?днин? – ? на вс? в?ки!
А пот?м у колону стали –
?Нехай почують нас ус?!?
На все м?стечко скандували
Гучн?, р?шуч? голоси:
? Укра?но, виходь!
Укра?но, вставай
П?д знамено сво? жовто-син?!
Оч? ти в?дкривай,
Св?т увесь надихай.
Варта кращого ти, Укра?но!?
В очах ? захват, ? тривога –
Перед екраном знов ус?:
– Ех, нам би в Ки?в, на п?дмогу!
Там нав?ть сив? д?дус?!
– ? хлопц? ?, за нас не старш?,
Ж?нки, д?вчата – молодц?!
– ? беркут?вц? знов на марш?.
Де набирають пики ц??
– Вони служив? – в них накази.
– А ти людину став би бить?
– Я – н?, в?дмовився б в?дразу!
– А в них – сумл?ння не болить!
– Ти чув, яка у них зарплата?
Ц? грош? – в?роломна р?ч.
– То що, продати маму й тата?
? душу, ? сумл?ння – з пл?ч?!
– Тому й ховають в маски лиця,
Бо як вп?зна? з друз?в хто –
?м ? до скону ?не в?дмиться?.
– Я в пику плюнув би!
– Ато!
– ? й пом?ж них порядн? люди,
Що написали рапорти.
Не вс? запроданц?-?уди,
Бо, перш за все, людина ти!
– До реч?, завтра актив?сти
По?дуть трасу блокувать,
Щоб зупинить спецназ за м?стом.
Могли б ? ми в пригод? стать!
Хоч ки?вський Майдан далеко,
П?дтрима?м сво?х брат?в:
Подба?мо про ?х безпеку –
Не пустим в Ки?в ?беркут?в?!
Назар в к?мнату ув?рвався –
Захеканий, немов за ним
Голодний лев годину гнався.
З порогу заявив ус?м:
– Я був у тренувальн?й зал?,
Коли ж у закапелку – глип –
Вс?м грош? тиця? чимал?
Якийсь слизький, сумн?вний тип –
?Роботу добру? об?ця?.
Ви здогадалися, яку?
Бить актив?ст?в намовля?,
Зловивши в темному кутку.
– ? хтось погодився?
– Кепку?ш? ?Т?тушок? серед нас нема!
?Дарма, – сказали, – пропону?ш.
? сунувся сюди – дарма!?
Ми так провчили того типа,
Ще довго буде пам*ятать –
Пробили вс? колеса в джипа,
Щоправда, довелось т?кать.
– Хто вив?в ?зрадницьку породу"?
– Той, хто ? ?Беркут? та спецназ.
Кат?в для власного народу
Шукають п?дл? пом?ж нас .
Але за все платити треба,
За все, що чинить чолов?к.
Бо головний суддя – на Неб?!
В?д нього ще н?хто не вт?к.
Згадайте першого Т?тушка,
Що журнал?ст?в хвацько бив.
Один лиш раз ?попав на мушку? –
Й нав?ки пр?звище зганьбив.
Бо д?ти й внуки – теж Т?тушки,
Також ославлен? нав?к.
Тепер не вартий ? ?полушки?
?з цього роду чолов?к!
– Ус?м прив?т! Приймайте гостя!
– Кого це ти до нас прив?в?
– М?й старший брат. Знайомтесь,Костя.
В?н ?з майдан?вських б?йц?в!
При?хав з Ки?ва сьогодн?,
В нед?лю – знову на Майдан.
?Приписаний? у п*ят?й сотн? –
Це вам не гра – в?йськовий стан,
А в н?м – козацьк? формування,
В загон? кожн?м – сотник св?й.
Щодня тривал? тренування –
Вивчають рукопашний б?й.
У сотнях – в?дставн? в?йськов?,
З Афгану бувш? вояки
? просто хлопц? випадков?:
Не цв?ркуни й не здихляки.
– Та год?, брате, щебетати, –
Заусм?хався Костянтин. –
Що, так ? будемо стояти,
Чи мо* перейдем до гостин?
Студенти – люди небагат?:
Завжди бурчить у живот?.
Несуть на ст?л, що ? ?у хат??,
Бо хл?босольн? ? прост?.
– Купити, може, пиво й раки,
А то на сухом*ятц? все?
Нюх в коменданта, як в собаки,
Та, спод?ваюсь, пронесе.
– В нас на Майдан? з цим жорстоко,
– Г?сть головою захитав. –
Хто в б?к спиртного кл?пнув оком –
?з сотн? ч?пом вил?тав.
? командир наш невблаганний:
?Честь, дисципл?на – понад все,
Бо ми – захисники Майдану,
? варту кожен з нас несе!?
Людей навколо – ц?ле море.
Чужий чи св?й, як розбереш?
Вноч? ? вдень стоять дозори,
? розв?дка працю? теж.
– То ви ? шпигун?в ловили?
– ? провокатор?в також!
– А влада не шкоду? сили,
Щоб вас знеславити.
– Отож!
Ви ж бачите, як вс? канали
Пускають брехн? та чутки,
Що в нас за грош? чи за сало
Стирчать безхатьки й пияки:
?Не хочуть, бачте, працювати,
Тому й приперлися сюди.
Потр?бно Ки?в рятувати!
В кайданки ?х – ? у суди!?
Насправд? ж, люди неймов?рн?
Прийшли на ки?вський Майдан,
Захоплення та шани г?дн?!
Тут кожен з них – ?над паном пан?:
У б?льшост? – осв?та вища,
Вони з шанованих родин,
У головах не в?тер свище –
А плани докор?нних зм?н.
? молодь, й старц?в сивочолих –
Ус?х об*?дну? одне:
Жага до правди ? до вол?.
Те ж саме вабить ? мене!
Майдан – справжн?с?нька родина,
Де б?льше не самотн?й ти,
Бо д?? тут закон ?диний:
Ус? ми – сестри ? брати.
Наметами Хрещатик вкрився:
Тут ? Пол?сся, ? Донбас,
? нав?ть Крим не забарився.
З ус?х куточк?в – безл?ч нас!
Звання, посади – неважлив?,
Як не важлив? стать ? в?к.
Працю?мо ?на сп?льн?й нив?? –
Тож ц?нний кожен чолов?к!
А ск?льки друз?в у Майдану –
По вс?й кра?н?: там ? тут!
Приходять юрбами кияни,
?з ?нших м?ст – везуть, несуть:
Медикаменти, грош?, дрова,
Продукти, одяг та взуття,
Й таке важливе – добре слово,
Що надиха? до звитяг.
Наш ворог знахабн?в пом?тно –
Оч?ку?м недобрих зм?н.
Усе част?ш зникають люди,
Майдан?вц?в ?пресують?, б*ють.
Боюся, дал? – г?рше буде:
Покаже влада п?длу суть.
Коли хижак в кут? глухому –
Ста? лют?шим в к?лька раз.
Тому, юначе, йди додому
Й молися Богов? за нас.
– Хутк?ше ?нтернет вмикайте!
В кра?н? твориться та-ке…!
Автомайдан сьогодн? – знайте –
На Межиг?р*я йде в п?кет!
Там к?лькасот автомоб?л?в –
Колона к?лометр?в п*ять.
Лиш уяв?ть: армада ц?ла,
? скр?зь знамена майорять!
– Не буде спокою ? вдома
Тому, хто розпинав людей –
Не порятують н? хороми,
Н? зв?д закон?в та статей.
– ? ?Беркут р?дний? не вряту? –
Такий палкий народний гн?в!
Нехай все Межиг?р*я чу?
В?длуння наших голос?в!
– А налякався в?н добряче:
М?л?ц?? нагнали – жах –
Я ст?льки у житт? не бачив!
?Камазами? блокують шлях!
– Дивись! Дивись! Беруть ?камаза?
Руками голими – ? вб?к.
Здола? будь-яку ?заразу?
Наш укра?нський чолов?к!
– Та що ж це ко?ться, Назаре?!
Чи ми в середньов?чч? знов?
Людей катують т? почвари –
А МВС сл?пе немов.
Життя в Жизневського забрали,
У Н?гояна – ?м начхать!
Вербицького замордували,
Лишили в л?с? замерзать.
Тепер – Булатов потерп?лий –
Автомайдану актив?ст.
А кат, в?д кров? очман?лий,
Ще й до садизму ма? хист.
Он журнал?ст?в, як кал?чать –
Рахунок на десятки йде!
Останн? ?х заяви св?дчать:
Що не сховатися н?де
В?д гумових кийк?в спецназу,
В?д пильних найманц?в очей.
Лунають знов ? знов накази
Беззбройних лупцювать людей!
– Який на?вний ти, ?ване:
Закону в нас давно нема,
? лиш розб?йники-тирани –
Тож сов?стити ?х дарма.
Пост?йно йдуть ?згори? вказ?вки:
Вс?х протестуючих – цькувать.
Боюся, видадуть гвинт?вки,
Щоб в них, як у тиру, стр?лять.
Бо вже Майдан не залякати,
Хоч як старалися вони.
Щоб знищить – можна лиш зр?вняти
З землею – разом ?з людьми.
– Страшне малю?ш лихол?ття.
Х?ба таке можливо в нас,
Ще й в двадцять першому стол?тт??
Ми ж не Мал?, не Гондурас.
– Коли велику мають владу
М?зерн?, п?дл?? людц?,
Коли злочинц? на посадах –
Тод? й стаються б?ди ц?.
Ми будем змушен? платити
Життям за власн? помилки:
Кра?ну в?ддали бандитам
Легеньким порухом руки,
Як в скриньку виборчу кидали
З ?м*ям проклятим бюлетень,
Чи як байдуже оминали
Д?льницю в вир?шальний день!
Усе могло б ?накше бути!…
Для укра?нц?в це – урок!
Бездумн?сть – то страшна отрута,
Байдуж?сть – то до пекла крок!
?ване! Те найжахлив?ше,
Що п?дуть першими з життя
Найкращ? з нас ? найсв?тл?ш?.
? зап?зн?л? каяття!!!
18 лютого
– Назаре, ти чого розс?вся?
На пари нин? не ?деш –
До ноутбука прил?пився?
Там щось ц?кавеньке?
– Авжеж!
Сьогодн? визначальна дата.
Повинно вир?шитись все:
Чи влада буде в?дступати,
Чи день цей горе принесе.
Не можу я ?ти на пари,
Коли у голов? одне…
– Та год? тим Майданом марить –
Це вже д?стало ? мене!
В?д нас н?чого не залежить!
Усе вир?шу?ться там!
Пусте заняття – пильно стежить
За цим на в?дстан?! Затям!
– На в?дстан?? Оце ти – ?в точку?, –
Назар в задум? в?дпов?в.
Продовжував сид?ть в куточку –
Очей з екрану не в?дв?в.
– Та ну тебе! – махнув рукою
Розсерджено Назар?в друг. –
Не дружиш, хлопче, з головою –
Ус?м в?домий упертюх!
…Назар ще б?льш розхвилювався,
Коли у натовп? людей
Гранати вибух об?звався –
Глушив, кал?чив вибух цей.
Летять в колону протестант?в,
Вони з довколишн?х дах?в –
?з рук убивць-м?л?ц?янт?в –
В ж?нок, бабусь та д?дус?в.
Розбит?, злякан? обличчя,
Усюди зойки та плач?,
А на людей, мов з потойб?ччя,
Вже сунуть ?орки-палач??:
?з н?г збивають, доганяють,
Гамселять одного утрьох,
Старий, малий – не розбирають!
?Спаси ? захисти ?х, Бог!? –
Шепнув Назар й перехрестився.
(В ?онлайн? за вс?м спостер?гав).
По в?нця гн?вом в?н налився –
Цей гн?в хлопчин? серце рвав.
На ноги скочив, заметався:
?Як можна ?м допомогти?
Автобус завтра в?дправлявся
З бажаючими – ?дь ? ти!
По?ду! – вир?шив напевно, –
Соб?, ?накше, не прощу!?
Почав збирати реч? ревно,
Зак?нчивши, по?в борщу.
На серц? легко-легко стало,
? нав?ть рад?сно чомусь –
Душа брин?ла ? сп?вала:
?Я – ан?трохи не боюсь!?
?Потр?бно друзям розказати,
Бо пот?м дор?кнуть йому.
А як в?зьмуться в?дмовляти
Чи бовкнуть зайвого кому?
Ризикувати я не буду –
Все в та?мниц? збережу.
Пробачать згодом цю облуду,
Як про пригоди розкажу?.
– Це що за клунки? – запитали
Товариш?, коли прийшли.
– То реч? на Майдан з?брали
Студенти людям – що могли.
Автобус в Ки?в в?д*?жджа?,
Я передачу понесу.
Здавайте, хлопц?, хто що ма?:
Перчатки, грош?, ковбасу.
– Чого ран?ш не пов?домив?
Ми б щось сутт?ве привезли –
На вих?дних були ж удома!
– На жаль, так склалося, орли!
19 лютого
Назар востанн? озирнувся:
– Ну, з Богом, друз?! Я п?шов! –
? та?мниче усм?хнувся,
Що ще сказати – не знайшов.
Н?хто так ? не здогадався,
Що ма? на мет? юнак –
Назар ретельно ?шифрувався? –
То й не завадили н?як.
Автобус здалеку побачив –
Навколо чимала юрма.
– Кого шука?те, юначе?
– Знайомих в мене тут нема.
– Гуман?тарна допомога?
В автобус можеш в?днести.
– Я хочу в Ки?в, на п?дмогу.
– Занадто ще ?зелений? ти,
Та ? м?сця вже роз?брали.
– Готовий, дядьку, постоять.
– Не можна, хлопче, щоб стояли –
Штраф можуть за таке впаять.
– Та ж н?ч надвор? – не побачать.
Дозвольте, дядечку, мен?.
– Ох, ? упертий ти, юначе!
Якщо кажу, що н? – то н?!
По?деш згодом, як не склалось –
Автобус не останн?й цей.
В Назара серце об?рвалось,
Образою пашить лице.
На оч? накотились сльози:
?Чому так не щастить мен??!?
?з м?сця зрушити не в змоз?,
Хоч геть жене те кляте ?н??.
Стовбичив там ще п?вгодини,
Аж ось двигун запрацював.
Прощатись почали родини,
Хтось перекличку розпочав:
– Хоменко!
– ?!
– Качан!
– На м?сц?! – один за одним називавсь.
Та ось – мовчанка в пр?звищ низц?.
– Супрун! – Супрун не окликавсь.
В цю мить Назар не розгубився:
– Я тут! – ?з м?сця загорлав.
За каску хутко ухопився –
На самий н?с ?? нап*яв.
?Ач, недарма узяв з собою?, –
Майнула думка в голов?.
? в?н, п?дхоплений юрбою,
В?д хвилювання ледь живий,
Зайшов принишклий до салону:
?Щоб лиш н?хто не здогадавсь!?
Пом?тив курточку червону,
У н?й хлопчина усм?хавсь:
– Не хочеш б?ля мене с?сти? –
Зненацька запропонував. –
Ти ?з села чи теж ?з м?ста?
Назар лиш мовчечки кивав.
Юнак страшенно хвилювався,
Що викриють його обман,
Та досить швидко вгамувався –
В?д дум в?двол?кав Роман.
Сус?да був ще той баз?ка –
Н? на хвилину не змовкав,
А анекдот?в знав – без л?ку –
Увесь автобус реготав!
См?ятись згодом потомились –
Морфей узяв людей в полон –
? неймов?рн? сни ?м снились…
Для когось був останн?м сон!
20 лютого
– П?дйом!– мов постр?л, пролунало. –
На вих?д ?з речами йдем!
А за в?кном ще й не св?тало –
Ус?х пройняв тривожний щем.
Автобус у як?йсь посадц?,
Видн?ються легковики.
– Куди це нас привезли, братц??
– Все п?д контролем, мужики!
Автобус не пропустять в Ки?в:
На вс?х п?д*?здах – блокпости,
А там – м?л?ц??, як зм??в.
Нас мають легков? везти.
Товариш? з автомайдану
Тутешн? знають пут?вц?,
Бо вс? м?сцев?, вс? кияни.
– Спасиб?, хлопц?!
– Молодц?!
У Ки?в? – нова завада –
Усе ?т?тушками? кишить,
Але гуртом дали ?м раду –
Розб?глися щури за мить.
Найтяжче в центр? ?х сп?ткало:
Майдан оточений – в к?льц?,
Довкола ?Беркуту? чимало.
Знов рятували ман?вц?:
?шли п?двалами, дворами.
Аж ось – ? Бесарабка вже,
А там – Майдану панорама,
Немов бойовика сюжет:
Зав?са чорна, непроглядна,
?з запахом гор?лих шин
Сховала в нетрях сво?х чадних
Людей, що встали ?з кол?н.
Це ?х могутн? стоголосся
Все полонило навкруги –
Воно аж до з?рок неслося
Й вселяло жах у ворог?в.
Назарко жад?бно вслухався
У цей людський потужний гук
Та уявити намагався
?х блиск очей, ?х потиск рук,
?х мужн? неземн? обличчя,
Як? страху не знають геть,
Хоч визира? з потойб?ччя
Та хижо шк?рить зуби смерть.
В?дчув себе таким щасливим,
Що може з ними поруч стать.
? хлопця нин? неможливо
У ?ншому переконать.
– Слава Укра?н?!
– Героям Слава!
– Спасиб?, хлопц?, за п?дмогу.
Давно оч?кували вас.
– Заплутав д?дько нам дорогу,
Украв дорогоц?нний час.
– Ми тому д?дьку м?зки вправим, –
Всм?хнувся до гостей вусань. –
Посн?да?те – ? до справи.
Дай щось по?сти хлопцям, Сань.
Назар довкола розглядався:
Побачений пейзаж вражав –
Здавалося, в к?но зн?мався –
Майдан кип?в та вирував.
Куди не глянеш – барикади
?з шин, металу та м?шк?в,
К?лькаметров? ц? громади,
Мов к?стка, в горл? ворог?в.
Вже рясно кров*ю ви полит?
Нескорених захисник?в –
Нема тако? сили в св?т?,
Хто б ?х зламав, хто б зупинив!
Снують майданом, мов мурахи:
Обличчя чорн? в?д пожеж,
У касках вс?, щити ?з бляхи.
?Тепер я з ними буду теж!?
Будинок профсп?лок чорн??
Напередодн? в?н палав.
В?д нього смертю, смутком в??,
Останн?м прихистком бо став,
П?дступним вогняним капканом,
Для погор?лих в н?м живцем
?ще одних син?в Майдану.
?Злочинцям не пробачим це!?
У оч? кинулась в?дразу
Й велика сцена. Це на н?й
Лунають заклики й накази,
Як черговий трива? б?й.
На н?й молились за Вкра?ну
Представники ус?х церков.
?з не? лл?ться в небо син?
Та у серця вогонь промов.
А он ?ялинка? височ?? –
Свободи символ й боротьби.
?? давно побачить мр?яв.
?Поближче б п?д?йти якби!?
Цьому зд?йснитись не судилось:
Якесь мале худе д?вча
До хлопця хвацько п?дкотилось,
Торкнулося його плеча:
– Бери, козаче, бутерброди!
Коли ще пот?м по?си.
А личко неземно? вроди!
Заклякнув в?д ?? краси:
Сто?ть ? лупа? очима –
Не зна?, що в?дпов?сти.
? д?вчина на нього блима:
– Бери! Ще й друз?в пригости.
Ти зв?дки, скромнику, при?хав?
– З Тернополя, – пробелькот?в.
– Що, припекло хльобнути лиха?
– Майдан в?дстояти хот?в! –
Промовив голосно й сердито.
?Вчепилася, немов реп*ях!?
– А я – киянка. Звуся Рита.
Мабуть, уперше в цих краях?
– Уперше, – нехотя з?знався
? взяв нарешт? бутерброд.
Тут шлунок голосно озвався,
Забуркот?в ?на повен рот?.
? Рита залилася см?хом:
– Скор?ше ?ж, бо ще помреш!
Назар в?д сорому ледь дихав,
Але за мить см?явся теж.
Бо см?х у Рити, мов дзв?ночок,
Ще й скачуть б?сики з-п?д в?й.
М?ж ними збудував м?сточок
Цей см?х веселий, запальний.
– До реч?, мене звуть Назаром, –
Став см?лив?шати юнак.
? щебетали незабаром,
Як давн? друз?. А в?дтак
Д?знавсь про д?вчину багато –
Вона в протестах з перших дн?в:
Прийшлось в?д ?Беркуту? т?кати,
? рани людям обробляти,
? барикади будувати,
? бутерброди готувати,
В мороз брук?вку колупати
? сн?г згр?бати до м?шк?в.
На Риту ?ншими очима
Тепер дивився наш Назар.
?Як за тенд?тними плечима
Вона несе такий тягар?!?
У хлопця серце ц?пен??,
Як уявля пригоди т?.
?Вона – не д?вчина, а мр?я!
Таку стр?ча?ш раз в житт?!?
В?н зрозум?в, що закохався –
Ось так – в?дразу, з перших сл?в.
Бо поки з нею сп?лкувався,
Немов ц?лющу воду пив.
Та ось луна сигнал тривоги –
Це ?Беркут? знов у наступ йде.
Вс? п?дхопилися на ноги –
Майдан виру? ? гуде:
З? сцени в?ддають накази,
По барикадах лине крик,
Б?йц? б?жать у протигазах,
Десь чути вибух, в?ддал?к.
– Мен? пора! – заметушився
? каску натягнув юнак.
На Риту пильно подивився. –
?ще зустр?немося?
– Так! – кивнула Рита ? тривожний
На хлопця погляд п?двела.
– Потиснуть руку тоб? можна?
– Звичайно, – руку подала.
Хот?в по-дружньому стиснути,
Але до вуст ?? приклав,
Щоб шк?ри аромат вдихнути…
Майдан гукав, Майдан чекав!
Майдан-вулкан уже здригався,
До виверження готувавсь:
Розпалювався, розп?кався.
?з жерла в небо п?дн?мавсь
Ядучий дим, густий чорнющий,
Й в?длуння грому голос?в!
А гурк?т вибух?в все дужчав –
Це ворог клятий напос?в.
Людей ?розпечен?? лавини
Заклекотали й поповзли
Вперед – упевнено, невпинно –
Спинити ?х вже не могли!
Назар почав сво?х шукати.
Там, де залишив – не знайшов.
В?н сам соб? став дор?кати:
– Нав?що швендяти п?шов?!
Але юнак не розгубився:
– Мабуть, вже на передов?й.
На ?нститутську подивився –
А там уже точився б?й.
Попрямував на поле бою –
Про небезпеку й не згадав.
– Куди це ти летиш, герою?! –
Схопив хтось хлопця за рукав.
– Я до сво?х, – промовив вперто. –
В?дстав, то маю доганять.
– Що, посп?ша?ш, хлопче, вмерти?
Назад! Тут почали стр?лять!
Щось свиснуло над головою –
Збив з н?г Назара чолов?к:
– Це, синку, бойов? набо?,
Смертям уже почато л?к.
Сьогодн? ?Беркут? так люту?:
У нас уже убито трьох –
Патрон?в вбивця не шкоду?.
А щоб ти, паразите… Ох!... –
Раптово зойкнув чолов*яга
?, не зак?нчивши, затих.
Хтось поруч закричав: ?Увага!
Там снайпер на даху зал?г!?
Назар схиливсь до чолов?ка:
– Отямтесь, дядьку! – закричав,
За плеч? й руки його смикав –
? незнайомець застогнав.
?Живий! – зрад?в тому хлопчина. –
Його потр?бно рятувать,
Доправити до медчастини!?
Став дядька поп?д руки брать.
А важив чолов?к н?вроку,
Приблизно, як п?ску м?шок –
Добре вгодований, високий.
Назарчик в?д напруги змок.
Знесилився в?н дуже швидко.
?Я сам, мабуть, не дотягну,
А поруч н? душ? не видко.
П?ду, погляну за ст?ну?.
З даху готелю ?Укра?на?
Чудовий огляд. Саме тут
? зача?лася людина,
Аби страшний вершити суд
За кимось виданим наказом.
Наказам тим не опиравсь:
На все погодився в?дразу
? н? хвилини не вагавсь.
Бо ?майданутих? зневажа?:
?Й гроша не варте ?х життя!
П?гмей хай м?сце сво? зна?!
Н?кчеми! Вбожество! См?ття!
Ось я – це зовс?м ?нша справа,
Я – оф?цер ел?тних в?йськ:
Престиж ? прив?ле?, й слава,
? з?рочок почесний блиск.
Не дам н?защо зруйнувати
?Бандер?вцям? сво? життя.
Накажуть – ? зубами рвати
Готовий це людське дрантя!?
Приклався оком до приц?лу,
Натиснув плавно на курок –
? ось вже бездиханне т?ло,
А з дула – хмаркою димок.
Знов до приц?лу притулився
(В?н зб?льшу? в десятки раз)
У оч? жертв? подивився –
? погляд тих очей погас.
Приц?л враз вихопив мужчину,
Що виглядав ?з-за ст?ни.
Пильн?ше глянув: ?Це ж – хлопчина!
Та тебе не шкода мен?.
Чого удома не сидиться
Тоб?, бандер?вська шпана??
? ось гвинт?вка знов димиться…
А водить нею – сатана!!!
Раптовий б?ль – ? щось гаряче
По т?лу хлопця розлилось,
? св?ту б?лого не бачить,
? мов провалю?ться в щось.
А Маргарита з н?г вже збилась:
Поранених ведуть, несуть.
Не раз сльозами й потом вмилась –
Нема коли й передихнуть.
?й важко? Зраненим тим паче!
Стиснувши зуби, терплять б?ль:
Н?хто не скаржиться, не плаче,
Лиш стог?н чути зв?дус?ль.
Були й так?, що в?дстогнали,
Бо попрощалися з життям,
П?д простирадлами лежали
Нерушно – четверо ?х там.
Коли ж це – чергов? носилки.
Вона в той б?к очима – глип:
?Мен? привид?лось! Помилка!?
Та страх проник у саму глиб.
Зелена курточка знайома,
Як мовчазний сигнал б?ди.
Нестерпна навалилась втома,
А страх шепоче: ?Не ?ди!?
Усе ж подибала несм?ло
Туди на ватяних ногах,
Щоб ближче роздивитись т?ло.
А дал?…Жах! Безмежний жах!
Веснянки на щоках ? нос?
Безжально заплювала кров,
А оч?, не закрит? й дос?,
Волають про його любов:
Любов до сонця ? до кв?т?в,
До неба й зелен? д?бров…
Але нема? сили в св?т?,
Щоб запалить життя в них знов.
? Рита г?рко заридала.
Вона давилася сл?зьми:
Лише годину хлопця знала –
Мить ?з буремно? зими…
Але таке для не? р?дне
Це с?рооке хлопченя.
?Не встигло ще й пожити б?дне!? –
В сльозах поб?гла навмання.
Коли почув, що син загинув,
Впустив додолу телефон,
Розгублено очима блимав
? умовляв себе: ?Це – сон.
Був ще учора на навчанн? –
Сьогодн? в Ки?в? в трун?? –
Хапавсь за докази останн?. –
Та помилилися вони!?
Але в?д правди не сховатись –
В?н надто добре сина знав:
Дощенту почуттям в?ддатись
Ум?в – за це життям й наклав.
? горе вс?лося на плеч?,
Та так – що й ноги не несли,
Хоча ще зовс?м не стареч?.
А думи в спогади пливли:
Хлопча – б?леньке, с?рооке –
Сидить у нього на руках.
Тр?щить невпинно, як сорока,
Цей в?чно невгамовний птах.
?Яке чудовисько бездушне
Його посм?ло вгамувать?
Який недолюд осоружний
Життя в ДИТИНИ зм?г забрать?!
Мого ?диного синочка,
Кровинку р?дную мою…? –
? у сльозах принишк в куточку –
Той нелюд ?вбив? усю с?м*ю!
А ще ?убив? всю Укра?ну!
Якби не пролилась та кров,
Бог врятував би неодм?нно
Нас в?д в?йни! Його любов
Згубили ми, бо очман?ло
Вкра?нець укра?нця кляв –
Все на ?сорти? себе д?лили
? кожен ?хату з краю мав?.
В?йну послав, щоб просв?тити:
Ус? ми – сестри ? брати,
Ус? ми – Укра?ни д?ти,
Родина сп?льна – я ? ти!!!
Чому б нам рай не збудувати
У ц?й родин?? Лиш навчись
Не т?льки брати – а й давати,
А ще – любити научись!
Любити чар?вну природу,
Примножувати й берегти
?? прадавню чисту вроду.
Ще научись любити ти
Людей, хороших ? не дуже,
Бо вс? ми р?зн?, ?, на жаль,
З нас помилятись кожен може.
Душа ж вразлива, мов кришталь.
Навчись любить п?сн? ? мову
Кра?ни, де ти народивсь,
Бо в св?т? все невипадково –
В пригод? стане ще колись!
Як жаль, щоб все це зрозум?ти,
Нам знадобилася в?йна.
? Сходу, й Заходу платити
Доводиться. Яка ц?на!!!
Летить у вись Небесна Сотня,
Летить у пам*ять, у в?ки.
За них помолимось сьогодн?.
Низький укл?н вам, Козаки!
Допоки в Укра?н? будуть
Так? ось душ? ? серця,
Так? безстрашн?, св?тл? люди –
Не знатиме вона ?к?нця?!!!
Метки:
