Богдан

Salus patriae suprema
lex.

"Zwei Dinge sollen
Kinder von ihren Eltern
bekommen: Wurzeln und
Flugel"
(Johann Wolfgang von
Goethe, 1749-1832)

Це було давним-давно,
Коли земл? р?дн?
П?дстеляли мов рядно
На чуж?й об?дн?.
Коли правда ? закон
Жили так далеко,
Мову з в?рою д?лили
Боляче й нелегко...


Чорнобривц? розкв?тали,
Землю сонцем укривали,
Очам вт?ху дарували,
Щастям серце надихали,
Терпким смаком пригощали
Та подв?р'я прикрашали.
У в?концях божий день-день,
А у с?нях чути дзвень-дзвень...


У Суботов? в хатин?
Народилася дитина,
Богом даная перлина,
З гучним голосом хлопчина.
Святом диха? родина,
Щиро двер? в?дчиня?,
Люд додому зазива?,
Велича?,пригоща?,
Гучно дзвони бубонять,
Не дають малому спать.
А народжений хлопчина,
Чи то янгол,чи дитина,
Оч? щиро в?дкрива?,
Рученята п?д?йма?
? сво?м батькам на вт?ху
Гордо дивиться п?д стр?ху.
Мати щастя боронить,
Наче горлиця тремтить,
Хвалу Богу посила?
Та колиску об?йма?.
Сльози в батькових очах :
-Нехай вдалим буде шлях!
В щаст?,синку,тоб? жити!
Наче сонечку св?тити!
Силу й славу не згубити!
Землю р?дну боронити!
Бог тебе дару? нам,
? в?днин? ти - Богдан!


Мовив так Михайло Хмель,
Сотник козак?в,кремень.
Знають вс?,що в?н людина
? хоробра,? км?тлива,
Гордий та вельможний пан,
З козак?в ? родом сам.
Слово мовить дуже складно
? дотепно й завжди ладно,
Хутор справно догляда?,
Праця всюди розкв?та?.
Чемний,вв?чливий,уважний,
Шляхта з ним також поважна:
-Як Хмельницький об?ця?-
Д?ло буде!Справу зна?!
Трудар? за ним ст?ною,
В?н сто?ть за них горою.
Батьком любо нар?кають
? в?д серця поважають!
Ж?нка в нього працьовита
? до того ж родовита.
За походженням сама
Донька гетьмана вона,
Гетьмана в?йська вельможного,
Славного В?йська Запорозького.
Ну а що вже господиня,
Так про це вже мова лине.
Т?льки ступиш на пор?г,
Вже й узвар тоб? й пир?г,
Все смачне та з пила,з жару!
? гор?лка для запалу!
Все сама пече ? варе,
Прибира?,прикраша?,
Снопи в пол? хутко в'яже,
Слова прикрого не скаже.


В отак?й соб? родин?
Народилася дитина.
В неб? з?рка засв?тилася,
Душа нова освятилася...
Ти ж рости,малий Богдан,
Будешь вт?хою батькам!


Ох ти ж,сонечко-сонечко,
Поглянь р?днесеньке
Та й у в?конечко!
Життя сяйвом розбуди,
Щастям долю освяти!
Полонини,сив? гори,
Неосяжн?? простори
Теплом сво?м об?йми
? кв?туч? килими
Не минай на вт?ху хмарам,
Бо земл? цього замало.
?й так прикро б?дувати,
В?д чужинц?в горювати,
Вдачу-мат?нку чекати,
На кол?нях присягати
? пок?рно дожидати
Чи то вирока,чи вол?,
Щедрост?,а може й дол?
В?д скупих чужих хрест?в,
"Благод?йливих" пан?в,
Що за славу та за вдачу
Згодом так тоб? в?ддячать,
Що забудеш,хто ти ??
? в?ддаш усе сво?,
Серцю миле,дороге
За безц?нок ? за право
?снувать тому,що стало
Вже давненько не тво?!
Отаке ж то в св?т? ??!



День та н?ч минають хутко,
Роки проб?гають,
Доля,як хустина вдачу укрива?.
Тече Дн?про,несе води,
Землю умива?,
Час у р?чц? топиться,
Д?ти виростають...
Вже Михайло в Чигирин?
Отаман затятий,
А Богдан - вже парубок
Впертий та завзятий,
Характером вийшов в батька,
Запальний вояка,
Т?льки оч? та душа-
Матер? подяка.
? км?тливий,? хоробрий,
Шаблю ж як трима?!
Та й Колег?ум у Львов?
Його в?дм?ча?.
Хоч отримав в?н осв?ту
Серед езу?т?в,
Серце його Батьк?вщин?
Жада? служити.
Змальства хлопець поважа?
Казацькую славу,
Не бо?ться в?н у шляхти
Впасти у опалу.
Д?д?в сво?х,гетьман?в,
Вдячно пам'ята?,
Дол? кращо? народу
В?д душ? бажа?:
-На кол?нах не стояти
Козацькому роду!
Голови нам не схиляти
Н?кому в угоду!
Бо ? правда ? ? сила,
Що людей ?дна?-
То земля наша чудова,
Що краю не ма?!
То л?си наш? ? гори,
? Дн?про,? круч?,
То серця наш? в?дверт?
? лани родюч?!
То ? мова наша мила,
В?д Бога сп?вуча,
То ? праця наша славна,
В?д душ? ?дуча!
То ? наша Укра?на,
Що завжди ?дина,
То ? р?дная родина,
Н?ким нед?лима!
У Богдана вдача славна,
Роки молод??,
Хватка добра,праця справна,
Та ще й грамот?й в?н.
Люди тягнуться до нього,
Слухають уважно,
На посад? писаря
В?н до вс?х поважний,
З серцем завжди розмовля?,
Залюбки порадить
? грошима допоможе,
? в суд? уладить.
Батьки ним пишаються,
Виростили сина!
Слава гетьманського роду
Даром не загине!
Цей хлопчина вже не зрадить,
За спини не стане.
Буде правдою служити,
Пам'ять не з?в'яне!


Пром?ж цього,неспок?йно
Навкруги жилося.
Польщ? ?з османами
ох,тяжко й пришлося!
Завелися за Молдову,
Ну владу д?лити,
А простому козаченьку
Г?рку треба пити.
Не минула важка доля
Також Чигирина,
Проводжала у пох?д
Мати батька й сина.
Заливалася сльозами,
М?цно об?ймала,
Чолов?ков? на груди,
Немов кв?тка впала:
-Чую,милий,в?дчуваю,
Що в останне бачу,
В?рь,що я тебе кохаю,
Молюся за вдачу!
Сина нашого Богдана
Збережи,благаю!
Доля наша,серце наше
То ? в?н,ти зна?ш!
На кол?на мати стала,
Руки ц?лувала.
-Повертайтися соколи! -
Все Бога прохала...


В?тер гув,дерева гнулись,
Сонце закотилось,
А земля в?д жаху й болю
Кров'ю аж умилась...
Так стогнала р?днесенька,
Сумно,довго вила,
Лише шабл? все сп?вали,
Голови лет?ли.
Крики,стогни,хрипи,
Все ст?ною стало,
Ск?льки ж наших козаченьк?в
На св?т? не стало!
Поклали гол?воньки
За Польщу та панство,
А родини ?х чекають
В голодн?м убранств?.


Бились довго,чуби змокли,
М'язи аж скрутило,
Поглянув Богдан на батька:
-В?дк?ля ж ця сила!?
Старий козак не спинявся,
Шабля мерехт?ла,
Душа грала,н?би скрипка,
Доля аж тремт?ла!
Ой,козаче,що ж ти ко?ш,
Нащо ж тая слава?
Щастя соб? не придба?ш,
Лише Польщ? право!


П?д Цецорами зустр?лись,
Турк?в прив?чали,
Так вжеж довго й важко бились
Та дол? не мали!
В?двернулася триклята,
Спину показала,
Розкидала вс?х по полю,
З смертю загуляла.
Риготали дв? товарки
Гучно,смаковито,
Чорних ворон?в ззивали
Зично й гордовито.
То вже вт?ха,то вже щастя
Для сумного п?р'я,
Оком кинеш - мертвечина,
Горе на подв?р'?.


Схилився Богдан до батька,
А старий не диха,
Змокла кров'ю вишиванка,
Шабля з грудей вийшла.
-Чу?ш татко,чу?ш татко!? -
Застогнало серце,
А з-за спини турки вже
Сп?ймали у сильця.
-Гей,козаче,п?д?ймайся,
Вже в?двоювався!
У нас тоб? буде краще!
Бач,в живих зостався.
Народився у сорочц?
Мабуть ти,хлопчина,
Будеш працювать в Султана,
Видно,що ? сила.
Та не зиркай так,не зиркай,
Схиляйся додолу,
Та й яка тоб? р?зниця
Кому лизать поли!
П?дстелявся п?д поляк?в
З самого дитинства,
Бидлом був для них ти змальства,
? для нас ти - свинство!
То ж подякуй ото Богу,
Що Султан не стратить,
? працюй в?д серця,чу?ш,
Доля платить з гаком!


У Босфор? води темн?,
Сумн?,як примара,
Туга лине понад ними,
Немов чорна хмара.
С?ре сонце,с?ре небо,
Вдача закотилась,
В казематах серця стогнуть,
В?ра засмутилась.
Оч? дивляться на небо
Кр?зь зал?за грати:
Де ж та р?дная земелька,
Де ж ту вт?ху взяти!
Де т? лани,де т? гори,
Де т? полонини,
Де л?са кремезн?,
Де садки та млини?
Де Дн?про сп?вучий
З Россю заблукали,
Де рожев? мальви
З тином загуляли?
Де калина хилиться
До самого броду,
Де д?вчина червон??
Серденьку в угоду...
Думи лише,немов птахи,
Летять пром?ж грати
В Укра?ну любу прагнуть,
?х не прив'язати..
Поки живе серце в'язня,
Живуть його мр??,
? н?яка сила чорна
Н?чого не вд??!
Б'?ться серце - воно любить
В?дверто ? м?цно,
? н?що його не згубить,
Бо любов та в?чна!
До батьк?в ? до народу,
Та до Батьк?вщини,
До пам'ят? сво?х пращур?в
Та до доньки й сина!



Тихо,тихо на подв?р'?,
Н?кого нема?,
Лише мат?нка самотня
В в?кна вигляда?.
Душа ?? так стражда?,
Посив?ли коси,
В руках хусточку змина?,
Не вгаму? сльози.
Чолов?к та син в поход?,
Поляки погнали,
Серденько з грудей ж?ночих
Без жалю вийняли.
Роз?рвали б?долашне
Та й на дв? частини,
Коли одно? не стане,
?нша теж загине.
Ох,ти ж милая матуся,
Спокою не ма?ш,
Вноч? й вдень турбу?шся,
Д?точок коха?ш.
Н?би птаха-горлиця
Все до неба кличеш,
З розпачем,з над??ю
Жал?сно курличеш.


Закотилось сонечко,
В р?чц? утопилося,
А нещадне горечко
Вжеж не забарилося...
Р?дн? хлопц?-козаченьки
На пор?г з'явилися,
Шапки з гол?в позн?мали,
Сл?зьми оч? вкрилися.
-Не гн?вайся,господине,
Та зб?рай вс? сили,
Загинув наш славний Хмеле,
А сина схопили,
Схопили триклят? турки
Та й м?цно зв'язали,
Зкрутили козаку руки
Та й в полон погнали.
Ой,ск?льки ж нашого брата
У т?м бою впало,
П?д Цецорами земелька
Вся червона стала.
Ти ж тримайся,мат?нко,
Вдача - вередлива,
Назбира?мо грошей,
Викупимо сина!
Збережемо ми Богдана,
Так вс? пор?шили.
Нехай Хмелю земля пухом!
За майбутн?м - сила!
Син у тебе - хлопець справний
? козак в?д Бога,
? см?ливий,? людяний,
В ноього ? дорога!
? майбутн? ? ? вдача,
Повага громади.
Д?ло батька не загине,
Богдан наш не зрадить!



Веч?р...Сонце у Босфор?
Топить в'язн?в мр??
Про р?днесеньку хатину,
Що серденько гр??,
Про степи,га? без краю
Та про полонини,
Про д?вчину синьооку
Й вишиванки мил?.
Де ж той Бог,
? де та правда,
Мабуть заблукали,
У палацах багат??в
Добре загуляли.
Для б?дного козака
Часа в них нема?,
Лише злидн?,смерть,ганьба
В в?кна заглядають.


-Працюй,бидло,скотиняко,
Та лоба не морщи,
У нас тоб? буде краще
Н?ж у пана в Польщ?, -
Кожен день гигочуть турки,
Батоги шикують
Та по спинам б?дних в'язн?в
Вдало так смакують.
Каменюки тягнуть м'язи,
Спок?й т?льки сниться,
Кайдани,неначе п?сня,
В чорта колисниц?.
Дзвенять клят?,серце крають,
Кнути п?дганяють,
Кров у жилах закипа?,
Горе й сум гуляють.
Почекайте,"доброд??",
Почекайте мил?,
Козака душа жива,
Ще ви не згубили.
Диха важко,стогне гучно,
Боляче стражда?,
А в очах його вогонь,
Яскраво пала?!
Пекло нав?ть заз?ха?:
-Де взялась та сила,
Що у т?л? на погост?
?скри запалила?!
Горить полум’я свячене,
Горить - не згаса?,
Воля кр?пне в козаченька,
Мужн?сть прибува?!
-Не падайте,брати,духом,
Ще не вмерла вдача!
Повернемось в Укра?ну
Буде вс?м ?м здача!
Отод? вже бусурманам
Н?чого чекати!
Не забудемо принижень,
Н? знущань,н? грати.
Об?цяю,якщо вийду
Я з цього полону,
Не знатиме жоден козак
До Польщ? поклону!
Не будемо б?дувати
Та шукати дол?,
Ма?мо в руках ми силу
? здобудем волю!
Нехай важко,скрутно буде,
Треба гартуватись,
П?д?ймати прапори,
В табори збиратись.
Вс?х,хто любить Батьк?вщину
Й не тремтить за шк?ру,
Об?цяю залучити
До правого д?ла!
Бо нема? в св?т? щастя
Б?льшого н?ж доля
Скласти голову за волю
На р?дному пол?!
Скласти голову за мр??
Д?точок весел?,
За майбутн? Укра?ни,
Мир в р?дн?й осел?! -
Так казав Богдан,син Хмеля,
Дивився в?дверто,
Височив неначе скеля,
Голос гучний,впертий.
Так кував зал?зо-слово,
Духу вистачало,
В серцях в'язн?в-козак?в
В?ра розкв?тала:
-Ти кажи,кажи,Богдане,
Розбуди повагу
У народа вперш до себе,
? тод? в?двага
Не примусить вс?х чекати,
Незабаром й вдача
Розлама? дол? грати
Та щиро в?ддячить!



Пахнуть медом стигл? груш?,
Сонце плута в лист?,
? калина,файна пан?,
В червон?м намист?
Сто?ть соб? б?ля броду,
Взяла руки в боки,
Хороводить навкруги
Визр?ла осока...
Соняшники по садибам
Голови схиляють,
Як дбайлив? господин?
Вв?чливо кивають.
А б?лесеньк? хатини
В садочках блукають,
Як? морем зелен?
Прост?р прикрашають.
Гори з темними л?сами
Гордими шатрами,
Заручилися дов?ку
Разом з небесами.
А барвист? кольори
Полонин так личать
Цьому раю на Земл?,
Цьому краси краю,
Що щедротами лан?в
Душу надиха?.


Йшов Богдан по полю,жито дозр?вало,
Козака душа голосно сп?вала!
Сади шелест?ли,птахи щебетали,
Трави килимами ноги сповивали.
Р?чки прохолода стигла,смаковита
Зустр?чала парубка щиро ? в?дкрито.
Т?ло осв?жила,плеском прив?тала,
Кришталевим струменем н?жно об?йняла.
Вс? турботи разом одним махом змила,
В?ру ?з над??ю знову розбудила.
Б?ля броду д?вчина низенько вклонилась,
Вибилося з коси пасмо,красуня зн?тилась.
Оч? мигдалев? звабливо блищали,
Щоки в?д румянця маками палали.
На сорочку листя з саду причепилось,
? калини г?лка в стр?чках закрутилась.
Н?би намальована,сонечком закв?тчана,
Посм?халась щиро,лаг?дно ? вв?чливо.
У Богдана серце ожило,заграло,
Переймалось голосно,нав?ть щебетало.
Йшов ? оглядався в?н усе до броду,
Знав,що вже не зможе забути цю вроду.
Ганна спалахнула,наче пром?нь стала,
В р?чку задивилася,спокою не мала.
П?дхопила кошика ? мерщ?й в?д броду,
Хвилювання з розумом вже не знайдуть згоду!
Б?гла кр?зь осоку,хустку загубила,
Душа тр?пот?ла,наче лист тремт?ла.
Ноги,н?би крила,принесли додому,
Серденько ж так билося,а не чула втоми.
-Що з тобою,донечко?-мати турбувалася.
-Може з лихом-горечком клятим зустр?чалася?
Може хтось погрожував,або волоцюги
Часом настращали,повно ?х усюди!
Св?т такий жорстокий,а щастя далеко,
Душу молоденьку загубити легко!
Стережися,ласт?вко,заздрощ?в,корист?,
Не шукай,р?днесенька,вт?хи у намист?.
У поко? багат??в доля загляда?,
Та кохання ? повага р?дко там бувають.
Пам'ятай,моя дитино,що на цьому св?т?
Честь та сов?сть - найдорожч?,злотом не купити!
Не купити,моя доне,добрую родину,
Землю пращур?в великих,любу Батьк?вщину!
Скарби ц? в?д Бога з дитинства ми ма?мо,
? в?д кожного залежить,як ?х догляда?мо.
У людян?ст? та прац? душа розкв?та?,
А у злоб? та безчест? святого нема?.
Краще просту вишиванку кожен день вдягати,
Н?ж шовков? хустки у скринях ховати!


Так казала мати Ганн?,щиро об?ймала,
А д?вчина,н?би ружа,полум'ям палала.
-Ой,матуся,мо? серце,моя ненька мила,
Рано-вранц? б?ля броду парубка зустр?ла.
Один одному н?чого нав?ть не сказали,
Роз?йшлися в р?зн? боки,т?льки прив?тали.
Поклонився в?н до мене в?чливо низенько,
? так глянув мен? в оч?,вкрав мо? серденько!
Так дивився,так дивився!Душа затримт?ла,
Забрав спок?й м?й назавжди!Що ж то ? за сила,
Що не можу я забути хлопця б?ля броду.
Т?льки оч? закриваю-бачу його вроду!
-Не хвилюйся,моя люба,милая дитина,
Б?ля броду ти сьогодн? щастячко зустр?ла!
Виросла моя Ганнуся,донечка маленька,
Бо кохання вже хвилю? молоде серденько!
Неспод?вано приходить,дозв?л не пита?,
Н?би блискавка яскрава кожного вража?.
Це ж ? ? та сила-св?ту господиня.
? хто ?? ма?-той щастя п?зна?.
Бо для нього п?сня навкруги луна?,
? душа,мов скрипка,вноч? й вдень сп?ва?!
? сади чудов? кольорами кличуть,
? птахи так рад?сно й голосно курличать.
Все таке зворушливе,лаг?дне,чутливе,
Чар?вне,духмяне,тепле та дбайливе!
Все це ? кохання,милая Ганнуся,
Вклоняюся Богу й за тебе молюся!
Об?ймала мати доньку,м?цно об?ймала,
А сльоза солона на сорочку впала...


Ось Богдан ? повернувся додому з полону,
Все навколо р?дне,без грат та запон?в.
Мат?нка п?клу?ться,щиро догляда?,
А на серц? спокою аж н?як нема?.
Хлопц? ж козаченьки ще в турк?в страждають,
Батоги по спинам в'язн?в вноч? й вдень гуляють.
Так знущаються триклят? з його побратим?в,
Що гаряча кров у жилах в?д болю аж стигне.
-Прийде час в?ддячу з гаком, тримайтися друз?!
Шабл? наш? п?дкоротять бусурманам руки.
Вони думають зломили с?лов'янську породу,
Розтравили пром?ж себе нечист? на згоду!
Ще нема? то? сили,щоб душу згубила
У людини,що стражда? за священне д?ло!
Треба,мат?нко,збирати козак?в на раду,
Послухати добре слово,почути пораду.
Покумекати вс?м разом,як нам дал? жити,
Щоб славетне ?м'я роду та й не загубити!
-Любий синку,не турбуйся,в?дпочинь ще вдома.
В?д в'язниц? й каземату не з?йшла ще втома.
-Н?,матуся,вибачайте,час не дожида?,
В?д шахра?в,кривди й болю спокою нема?.
Як таке можливо,щоб в сво?й кра?н?
Трудар? не мали право випрямити спини.
А чужинц? шикували,жили-жирували,
Та ще й грош? у б?дноти нагло в?дбирали!
Щож воно за правда навкруги пану?,
Що брати не знайдуть згоди,а халуй - керу?!
Що поляки й бусурмани в Укра?н? мил?й
Ходять як у себе вдома,а козаки гинуть!
Може кров у нас погана,чи зараза в т?л?,
Бо для шляхти ? дорога,а канави з пилом-
То ? вдача укра?нця,трударя в?д бога,
Крихти з долу для якого-то вже допомога.
Досить голови хилити та чекати дол?,
П?д?ймати треба шабл? й здобувати волю!


Птахи в гаю засп?вали п?сню солов'?ну,
Сонце глянуло за обр?й,р?чку запалило.
Вода жваво мерехт?ла,тихо шепот?ла,
У осоц? качок крила втомлених тримт?ли.
В?д садк?в тягнуло медом,голову п'янило,
Трав духмяних насолода подихом св?жила.
Ганна знов прийшла до броду, серденько так билось,
Задивилася на воду та в?д дум зн?тилась.
Навкруги так? чар?вн? кольори та звуки,
А як н?жно об?ймають прохолоди руки!
На латаття - д?аманти в?д краплин вологи,
Кв?тки ц?,як панночки,соромляться вроди.
Закриваються в?д зору,мабуть щось скривають,
В?д людей кохання й долю жад?бно ховають.
Нахилилася Ганнуся,руку простягнула,
А чаклунка-кв?тка раптом п?дморгнула...
-Почекай,красуня люба,бо впадеш у воду,
Я з?рву для тебе кв?тку серденьку в угоду!
Оглянулась д?вчина - Богдан б?ля броду,
Дивиться при?мно,щиро."Д?стань!"- дала згоду.
-Я для тебе,моя пан?,якщо забажа?ш,
З?рки з неба назбираю!Ти мене ще взна?ш!
-Почекай!Швидкий який ти!З?рки - забагато!
Як же в темряв? дорогу я знайду до хати!? -
Засм?ялась при?мно,дзвони засп?вали.
-Ось,тримай,твоя латаття!
-Та цього ж замало!
-Розум?ю,бачиш вдруге,хто такий-не зна?ш,
Та душа моя стражда?,полум'ям пала?!
Кожен день ходжу до броду,щоб тебе зустр?ти,
Щоб побачити красу й голову схилити!
Я й не знав,що погляд здатний
Спок?й зруйнувати,
Серце в грудях змусити гопак в?дбивати.
Оч? тво?,мо? щастя,розум в?д?брали,
Тихо,лаг?дно,без збро? у полон забрали!
Присягаюся,красуне,в?к тоб? служити,
Батьк?в тво?х поважати,д?точок любити!
Я кол?на прихиляю,одружитись прошу,
Так кохаю тебе,пан?,забажай що-зможу!
Розведу руками гори,щоб не заважали,
Закв?тчаю вс? стежки,де н?жки ступали.
В?рн?сть,люба,об?цяю до само? смерт?!
В щаст? тебе я скупаю в?д щирого серця!
Р?дна моя,доле моя,троянда чар?вна,
Будеш в мене ти дов?ку жити,як цар?вна! -
Так гаряче,так запально,людяно й в?дверто
Казав Богдан слова сво?,що д?воче серце
Зайнялося полум'ям кохання яскравим,
А в очах чутлив? сльози заблищали.
Сором'язливо закрила руками обличчя
Й тихим голосом сказала:"Разом будем в?чно!"



Заручилися,пов?нчалися,
Н?би серцями обм?нялися,
Один одному в оч? дивилися
? в?д щастя обидва св?тилися.
Голубками весь час воркували
Та гн?здечко сво? сповивали.
Збудували будинок заможний,
Вже Богдан став господар вельможний.
Працював вноч? й вдень в?н немало,
Д?точкам усього доставало.
Навкруги вс? його поважали,
"Паном писарем" вв?чливо звали.
Але щастя родини замало
Для Богдана давненько вже стало.
Не давало н? ?сти,н? спати
Горе люду,що,нав?ть,без хати
Спить п?д небом у панських степах,
Що давно у чужинц?в руках.
Кожен день зустр?чав в?н б?дноту,
Що викону? чорну роботу,
Голови ж бо п?дняти не см??,
Шляхта нав?ть життям волод??.
Право т?льки на б?лих листах
В канцелярських над?йних кутах,
? це право читати не зможуть
Т?,для котрих ? день ? н?чь-нежить,
А з дитинства ?х доля-
? знущання й неволя,
?снування в брудних батраках
? нестерпний та болячий жах.


Роки швидко,ой швидко минають,
Дозв?л наш вжеж вони не питають,
А життя,наче р?чка,тече,
? в?д горя н?хто не втече.
Сумом вкрита Богдана родина,
Захвор?ла кохана дружина,
Так ослабла,мов кв?тка з?в'яла,
Але ж клята хвороба буяла,
Вона Ганну у л?жко звела,
Вже й ходити не може сама.
Д?точок треба ще доглядати,
Пом?чницю прийшлося найняти.
Чужа,зв?сно,не р?дная мати,
Але треба упоратись в хат?,
Годувати велику родину,
П?клуватись про хвору людину
Та тримати навколо все г?дно,
Бо шановн? господар?,видн?.
Пан Богдан ? його вся родина,
В?с?м д?ток та файна дружина,
Добру славу свою недарма
Серед люду тримають здавна.
Тепле слово та щир?сть у дом?
Поряд з працею ? тут законом.
Н?би р?дних людей пригощають
Та в?д чистого серця бажають
Щастя,вдач? та кращо? дол?,
Допомога ж завжди наготов?,
А для б?дного добра порада-
Найважлив?ша в св?т? услада!


Ось й прийшла в цей будинок Гелена,
Швидка,молода ? шалена,
Закрутилося все,засп?вало,
Пом?чницею спрвжньою стала.
Хутко д?вчина ця все смекала,
? пекла,? варила,? прала,
Наче пташка в осел? л?тала,
Щебетала,ус?х прив?тала.
Господиню так щиро любила,
Н?би донька за нею ходила.
Тепле слово як гляне,то й скаже
? чутт?вим все поглядом зваже.
-Ой,яка ж вона добра та гарна! -
Завжди хвале д?вчину ту Ганна,
? голубить ?? й об?йма?,
Сл?в вразливих для не? не зна?.
Хоч з д?тьми незавжди добре ладить,
Але ж гарно порядок провадить.
Все ? чемно ? чинно у дом?,
Йде звичайним буденним законом.
Т?льки Ганна вже дуже слабка,
Бл?де чоло,? нем?чна рука.
Тихо губи шепочуть слова,
Чолов?к б?ля л?жка з?тха:
-Що бажа?ш,либ?донько,ще?
Прикажи т?льки,серце мо?!
Сльози душать Богдана,та жах
Проступа? кр?зь розпач в очах.
-Вибачай мен?,ласт?вко,те,
Що не зм?г врятувати тебе!
Оч? Ганни й Богдана зустр?лись,
Дивним сяйвом кохання св?тились!
-Не карай себе,соколе м?й!
Шлюб у нас був щасливий такий!
Двадцять рок?в кохання мен?
Дарував ти вс? ноч? ? дн?!
Це дорожче усього на св?т?,
Подивись,як? гарн? в нас д?ти!
Серце з миром мо? затиха,
Т?льки мр?? про одне душа,
Дай же слово,м?й любий,мен?,
Коли минуть скорботн? дн?,
Не забудеш про нашу родину,
В?зьмеш добру й порядну д?вчину,
? нехай все,як треба ?де.
Пам'ять в серц? куток св?й знайде,
Ну а я вже ?з неба погляну,
Милуватись й пишатися стану,
Як щаслива родина моя,
В в?чн?м споко? буду ? я!
-Р?дна пташка моя,зачекай,
В св?т чужий ти сама не л?тай,
Залишайся ще тут на земл?,
Бо не встиг я сказати тоб?,
Що коханню не л?чен? дн?,
? назавжди у мене в душ?
Т?льки ти,моя горлиця,ти!
Богом дана ?дина свята,
Богородице дол? моя!
Ганна поглядом вс?х обвела,
Д?точок тепло так обняла:
-Як же буду без вас сумувати,
Мо? сонечка,мо? зернята!
Тата слухайте ? поважайте!
Треба йти вже в?д вас,вибачайте!
Тихо,довго та сумно з?тхнула,
Рука з ковдри додолу ковзнула...


Горечко,тяжке горечко,
Як же ти дивишся та у в?конечко,
Душа добра з? св?том прощалася,
Перед Господом причащалася.
Жила чесно,кохала та в?рила,
Працювала,чекала та мр?яла,
Д?точок народила й ростила,
Кривду,б?ль ворогам вс?м простила.
Н?би св?чка яскрава палала,
Тепло й сяйво сво? дарувала,
Та ск?нчився свячений вогонь,
Т?ло гр?шне п?шло на покой.
Лише пам'ять дов?ку жива,
Мислим ми,мерехтить ? вона.



Ох ти ж,ненько Укра?на,р?дна моя,мила!
Як же ж тебе горем по св?ту носило!
Як кидало,розривало,серце витягало
Та останню вишиванку з плеченят зривало!
Мови р?дно? цуралась ? поклони била,
Лише усп?ху й поваги та й не заробила!
Працьовита,не ледача ? красою пишна,
Т?льки дуже нер?шуча,в?д цього все й вийшло.
Все вага?шся,чека?ш,щиро присяга?ш,
Ворог?в в?д друз?в важко в?др?зня?ш.
Об?брали тебе вдосталь,голову схилила,
Але ж розум ще ж ти ма?ш,його ж не згубила!
П?д?ймайся,моя люба,щира ? сп?вуча!
Розгуляйся так,щоб в серц? закрутилась буча!
Щоб зависники страждали,та сус?ди мл?ли,
А у ворог?в триклятих м'язи аж тримт?ли!
Загуд?ла,щоб земелька в?д твого запалу,
? щоб спокою та вдач? стало вже замало!
Щоб почув весь св?т те горе,що в?ками зр?ло,
? щоб слава твого люду навкруги грим?ла!



Тихо,сумно у м?стечку,веч?р йде до хати,
Крилом темним укрива? так,що роз?брати
Важко т?н? по закутках,вогники у в?кнах,
Спод?вання та з?тхання:якби що ж не вийшло...
От й вечеря вже минула,д?ти вгомонились,
?конки в покоях лише св?чками св?тились.
Сид?в довго б?ля столу Богдан нахилившись,
Тримав голову руками,в темряву дивився.
Раптом щось зашелест?ло,спок?й зруйнувало,
Полум'я захвилювалось та й затанцювало.
А свят?? лики пильно придивлялись
До д?вчини постат?,що за п?ч ховалась.
-Чом не спиш,Гелено?Невже захвор?ла?
Вноч? й вдень працю?ш,зв?дк?ля ж та сила?
-Що Ви,пан Богдане,то мен? ? щастя
Бути поряд з Вами,вкрити в?д напастей.
Чути Ваше слово,дивитися в оч?,
Мр?яти про новий погляд до само? ноч?.
? лягати спати з одною метою,
Щоб ран?ше встати ? вв?йти в поко?,
Де зустр?нусь знову з серця спод?ванням,
Яке ? для мене Господа бажанням.
Не кор?ть,благаю,? не в?двертайтесь,
Бо я Вас кохаю,в?рте,не вагайтесь!
Кинулась стр?лою та на груди впала,
Так Богдана обняла,так поц?лувала.
Палкими вустами душу п?дпалила,
Т?ло била лихоманка,руки й ноги мл?ли...
Стеля довго колихалась,образа тремт?ли,
Правда з кривдою ховались,бо все розум?ли.
Ох,Гелено,розбудила ти в Богдана силу.
Б?да його збунтувалась,наче вовк завила,
Птахом в грудях переймалась,гучно голосила,
Розривалась,спод?валась,пощади просила.
-Думав старий вже,н?коли на д?вчат не гляну,
П?сля смерт? ж?нки серце не в?дтане.
Що ж воно то ко?ться?Якже лихо сталося?
Серце розбентежила,? принада вкралася.
-Не кори,м?й голубе,ти себе н?коли.
То мо? кохання зруйнувало гори!
Зруйнувало гори,р?чки розбудило,
В водах яких щастя й насолоди хвил?!
Н?жними словами,юною красою
Я затьмарю смуту поруч ?з тобою!
Подарую ласки,поц?лунки щир?,
В?д яких розтане льод в тво?й родин?.
Об?йму так м?цно,як н?хто не вм??,
Щоб тв?й подих в?чно силою був зм?рян.
Пробуджу натхнення,в?ру та над?ю,
Рад?сть об?цяю,?ншого не см?ю!
Сонце мо? ясне,ти м?й обер?г,
Все,що в св?т? маю,все до тво?х н?г!
? д?вчина раптом впала на кол?на,
В розпач? ? сором? сльозьми поли вкрила.
-В?рю,що коха?ш,оч? все сказали!
Але,чому ж пан? на кол?на стали.
Честь у наш?м дом? завжди поважали,
Кривди та зневаги вжеж не дозволяли.
П?д?ймайся,д?вчино,не цурайся дол?,
Будеш господинею в?днин? у дом?.
Дякую за почуття,за чар?вну вроду,
? за те,що за д?тьми немов р?дна ходиш.
Любу Ганну вже мен? н?хто не зам?не,
Але чую,що в душ? тепло струмком лине,
Коли поруч ти сто?ш,? тв?й погляд бачу,
Коли голос тв?й тремтить,мов дзв?нок на вдачу.
Може щось не те кажу,зрозум?й, прохаю,
Жити будеш добре,це я об?цяю!
Т?льке одне пам'ятай:Батьк?вщина-перша,
Честь ?з правдою-в?втар у мо?му серц?!
Казаченьк?в прив?чай,як брат?в по кров?,
Д?точкам же не жалкуй тепла та любов?!
Вибачай,що не завжди вдома буду спати,
Доля сотника-пох?д,а твоя-чекати!

Чули все це образа та свято мовчали,
Лише св?чки по кутах сльозно сумували.
Вогонь палко мерехт?в,пром?нь хвилювався,
Горе з щастям вийшли в дв?р,а розпач зостався.


Життя знову потекло у файн?й осел?,
А в сус?д?в завелись балачки "весел?".
Хто корив Богдана,а хто кляв Гелену,
Але ж сумно не було,чутки йшли скажен?.
Гомон?ли:д?вка та-полька родовита,
Врода- справжн? з?лля,а кров-ядовита.
Як погляне-серце мре,т?ло ж кам'ян??,
? з душ? вона в?зьме все,чим волод??ш!
Байка швидко досягла кожного куточка,
Лихоманкою тряслась в багатьох сорочка.
А весна тод? прийшла пишна та кв?туча,
Земля файно розцв?ла,буде р?к родючий!
Богдан вдало керував,сотник в?н був славний,
Часто з дому ви?жджав далеко по справам.
Гуртував людей здавна,з С?ччю добре знався,
Та не йшла з думок в?йна,як не спод?вався.
Куди кине погляд св?й-серце з грудей рветься.
Кривда,туга,розпач,б?ль,горя р?чка лл?ться.
Б?дний б?дного веде,б?дним й поганя?,
Шляхта т?льки ? живе,право й землю ма?.
"По-сус?дськ?" вже здавна пан Чаплинський зирка:
-Дуже гарна в Вас земля!Й д?вка - файна,видна!
Богдан оком не пов?в,а душу скрутило,
Бо з Чаплинським в?н здавна вже не зна? мира.
Ще в Колег?ум? пан п?дл?стю пишався,
Слизький вуж,нахабний хам-ось чим в?др?знявся.
Помсти польський пан чека,бо до труни буде
Вус в?др?заний його колоти у губи.
? Богдан-вина тому,в?н посм?в зр?внятись,
Свою правду довести та ще й посм?ятись!
Виграв сварку гострий ум та гаряче серце,
Це ж Чаплинський не забув,здача буде з перцем!


День за днем життя тече,спод?вання, мр??,
Щастя нав?ть загляда,дару? над??.
Хтось п?д шляхтою сидить,шию гне додолу,
А хтось служить,наче пес-тр?щать дранки поли.
-То ж ?вропа!То ж бо ? вищая культура!
А хохляцьке-це ж сво?!Наша пика-дура!
Кому гепнуть по зубам,той до С?ч? ?де,
Б'? у груди:"Я тут пан!Не дозволю кривди!"
Вже багато завелось тих,хто в?д ?вропи
Юшку з кров'ю попо?в,добра з ядом втропав.
-Соки вижмуть вс? з душ?,ще й притрусять пилом,
Що не д?й-а все в багн?,й не для тебе мило!
Все част?ше в хуторах балачки про згоду:
-Зберемо сво?х вояк ? покажем"вроду"!
Думки вноч? й вдень летять,наче птахи в вир?й,
Не дають Богдану спать,набирають сили.
Вдома т?ло,а душа вже давно у пол?,
Все кумека? вона,як здобути волю.
Неспок?йно навкруги,що тримать сп?дницю,
Треба во?н?в збирати,бою треба вчитись!
Ось ? цього разу вже тиждень,як в в?д'?зд?,
У Гелени серце мре,щоб чогось не вийшло.
Каламутно на душ?,в в?кна вигляда?,
Забарився чолов?к,спокою нема?.
Раптом галас у двор?,крики,д?ти плачуть.
Виб?гла мерщ?й вона,щож воно то значить?!
Пан Чаплинський на кон?,всюди його люди,
Син Богдана на земл?,шаблю тичать в груди.
-Схамен?ться,Боже м?й,не ч?пайте хлопця!
В?н же зовс?м ще малий!Чи нема? серця?!
-В?длупцюйте його так,щоб нав?ки втропав,
Хто-господар,хто-батрак!Й що таке ?вропа!
Щоб до смерт? пом'ятав,як треба вклонятись,
Коли ?де польський пан-до земл? схилятись!
Чого зирка?ш,зв?ря,виродок триклятий,
Батько тв?й Богдан здавна ворог м?й заклятий!
Дан?ель Чаплинський вмить вихопив нагайку:
-Не жал?ти йоги,бить так,щоб стало жарко!
Засвист?в нещадно кнут,хлопченя завило,
На спин? червоний кут доля накреслила.
Пес зарублений лежав б?ля купи с?на,
П?вень шалено горлав,курки голосили.
Грабували ц?лий день,д?тей пов'язали,
А Гелену та людей з подв?р'я погнали.
Зацькували,як худобу,батоги свист?ли.
-Хмеле,ось тоб? урок! Щоб знав,чия сила!
Гарцювали ж як на конях,нещадно все били,
На подв?р'? - справжн?й жах!З смаком розтрощили!
Засмутилася земля в?д такого пилу,
Вмилась кров'ю трударя,в гор? затремт?ла...
В?дм?чали довго ще "подвиг" св?й поляки,
Свиням вдягли вишиванки й затягли колядки.
В?д гор?лки у "вояк" животи зкрутило,
Так горлали,гиготали,що собаки вили.
Пан Чаплинський веселився:гарна вдача-пан?,
А душа його палала-красуня в капкан?!
-Я,Гелено,прив?таю тебе у палатах!
Кров твоя шляхетна,р?дна!Мешкай тут з розмахом!
Пан? справжня з тебе вийде,вродлива й км?тлива,
У покоях мо?х взна?ш справжню царську силу!
Будеш серце - королева,зацв?теш,мов кв?тка,
? забудеш про Богдана,бо воно ? бидло!
Для тебе красуня,п?сня лебедина,
Дан?ель не пожалку? н? грошей,н? чину!
Все п?д н?жки тво? кину,в золот? скупаю,
Будеш жити,як богиня,горя ти не взна?ш!
Вноч? й вдень дивитимусь на твою я вроду
Й Господу молитимусь за таку нагоду.
Ось,моя володарка,все тво? в?днин?! -
Затремт?в Чаплинський,грош? задзвен?ли.
Сипалося золото,тренькали прикраси.
-Все для тебе,янголе! Дов?ку не зраджу!
? на цьому в?втар? бл?да,мов примара,
Серед помсти ? добра Гелена стояла.
Слова не сказала,оком не моргнула,
Як пилюку золот? ?з чоб?т струхнула.
Гордо в?двернулася та з поко?в вийшла.
-Я заради тебе навкруги все знищу!
Ти ж моя голубко,що з? мною ко?ш!
Доля д?? хутко,?? не здогониш!

Правда,кривда,щастя,горе та невдача...
Хтось сьогодн? виграв,а хтось г?рко плаче.
Злидн? когось до?дять,дехто з жиру лусне,
А в коханн?-або князь,або з'?хав з глузду.


Степ ?з в?тром бубонить,прост?р прив?та?,
Шляхом к?ннота летить,клубом пил зд?йма?.
Хто ж то перший на кон?,наче справжн?й птах,
Шабля мерехтить в руц?,блискавка в очах.
Серце б'?ться,як набат,б?да хижо ви?,
Йде козаче полювати на лютого зв?ра.
Правду думав в?н знайти,до суду звертався.
Чи забув,що в Польщ? в?н байстрюком зостався.
Чекав,служба та звання,що здобув з роками,
Допоможуть - то ж брехня,кривда з в?тряками!
Що не вд?? польський пан,завжди буде правий,
А приниження й ганьба-козаку приправа!

-Так було воно здавна ? так завжди буде!
Лише зброя ? в?йна нам розв'яжуть руки!
Зможем в?льно дихать ми ? здобудем правду!
Так п?дтримайте ж брати! Завдамо ?м гвалту!
Запала? хай земля в шляхти п?д ногами,
Щоб т?кали вороги,й спини батогами
Розмальован? були в?д щирого серця,
Бо знущалися вони довго з нас та з перцем!
Жив ? чесно працював,в?д кров? цурався,
Думав,що закони взнав,в?рив ?м, навчався.
Стверджував,що розум вс? подола? гори,
? угода-краще н?ж цв?нтарю поклони.
Спод?вався миром жити,людей боронити,
Але ж бачу,правду так нам не захистити!



-В?рим,Богдане,кожному слову!
Розум тв?й ясний,? м?цна рука!
Веди нас,наш соколе,знайдем дорогу!
Повернемо землю свою нав?ка!


Оч? гор?ли,м'язи тримт?ли,
Гн?в,б?ль та помста
З?йшлися в цей час.
Люди кричали,кон? хрип?ли,
? вже н?хто не затьмарив той глас!
Р?чка ?з горя,розпачу й зради
Шалено здригнула куточки буття,
? темн?? води безчестя й неправди
Кип?ли,гули та зм?няли життя!

-Досить козаче,не ст?й на кол?нах,
В?ру свою,наче прапор зд?ймай!
Разом-ми сила,могутняя сила,
Праця ? мужн?сть в?дновлять наш край!

Шаблю тримав,а мр?яв про щастя,
Яке ж воно ? на ц?й гр?шн?й земл?,
Люба родина,забут? ненастя,
Може бажання та?мн? сво?.
Сонце пекуче в обличчя св?тило,
В?тер без жалю сорочку зривав.
-Та невже ж на св?т? правда ? сила,
А зброя вир?шу?,як жити нам!
Свист?ло пов?тря,та кон? ?ржали,
Душа вил?тала з гарячих грудей.
-Ох,воля ? розум,це вас нам замало,
Це ви ? майбутн? для наших людей!
Нехай все пала? вогнем,не з?йду я
З? шляху,що доля дару? мен?,
Г?дн?сть кра?н? сво?й поверну я,
Правду ? право дам р?дн?й земл?!
Щоб вже не тремт?в наш господар в?д болю,
Приниження й кнут в?н нав?ки забув,
? р?дную мову,? в?ру,? волю
В?н д?тям сво?м урочисто здобув!


Зорян? ноч?,чар?вн?? ноч?,
Ск?льки натхнення й чаклунства у вас,
Ковдри з туман?в на плеч? д?воч?,
Трави шовков? з блиском прикрас.
Роси розкидали щиро та рясно
Сво? д?аманти на дивний килим,
Духмяний,кв?тучий,прекрасний,
?диний яскравий такий!
А ск?льки в вас сп?ву,чудового сп?ву,
Мелод?я н?жна,тихенька,проста,
А раптом зроста?,мов хвиля,
Турбу?,теплом об?йма,
Над??ю щиро нас манить
Та серце без жалю вийма,
? б?льшого щастя на св?т?
? кращо? дол? нема!



Дзвенять дзвони зично,а музики грають,
Пан Чаплинський пишно вес?лля справляють.
Весь палац закв?тчаний,з троянд ц?ле море,
Шкода,щастя не гуля? в ц?х пишних покоях.
Наречена,що примара,бл?да,сумна, тиха,
В в?кна когось вигляда?,зда?ться не диха.
Гост? дивляться на не?,роззявили рота,
А Чаплинський виступа?:"Ось в?д Бога врода!
Тож прикрасила м?й замок троянська Гелена!
Гляньте,янголи л?тають,а вона - священна!
П?д?йшов пан гордо ? вклонився чемно:
-Я пишаюсь Вами,моя наречена!
Серце в мо?х грудях птахом сизим б'?ться,
Бо вельможна пан? зчарували серце!
Врода Ваша-сонце,св?те,засл?пля?,
? життя без не? для мене нема?.
Де не гляну - навкруги оч? волошков?,
В простор? ?х гину,наче в неба син?.
Йдеш-пливе либ?донька,руки-крила б?л?,
Повернеш гол?воньку-душа в т?л? мл??!
Мовив так Чаплинський,вуса аж тремт?ли,
А в Гелени думи за обр?й лет?ли...


Лет?ли далеко,далеко за хмари,
Плекали над?ю химерн?? сни.
Ж?ноч? жадання-то справжн? примари,
Н?хто ?х не взна?,та?мн? вони.
Нема ?м закону,ще й в?льн? в?д влади,
В'язниц?,палаци не втримають ?х,
Бо крила - кохання,якому не вадить
Н? прост?р,н? час на ц?й тл?нн?й земл?.


Тумани стелились над лугом низенько, Густ?шали,наче парне молоко,
Др?мали,схиливши чуби козаченьки,
Стомились в дороз?,що ж ?х звол?кло?
Що змусило вс?х залишити осел?,
Нестися ?з в?тром по гр?шн?й земл?
? думки тримати не дуже весел?
Та шабл? точити до бою сво?.
Вони пом'ятають той хут?р розбитий,
Хлопчину у кров? на гол?й земл?,
Богдан б?ля нього сльозами умитий,
У розпач? виють стареньк? ж?нки...
-Ой,синку м?й р?дний,прости свого батька,
Що вчасно не зм?г захистити тебе
В?д ворог?в лютих,в?д дол? прокляття,
? час вже н?хто мен? той не верне!
П?днявся Богдан ?з кол?н ? здригнувся,
В очах запалали шален? вогн?:
-Я слово даю,що сюди повернуся,
? правду ? захист дам р?дн?й земл?!
Хто в?рить мен?,п?д?ймайтеся,друз?!
Не будем хилити додолу чуби!
Зневага,б?да та безчестя навкруги,
Настали для помсти свячен? часи!
Дивився у прост?р,а н?би у душу,
? слово його було наче набат:
-За в?ру,за г?дн?сть,за землю родючу!
Покажемо ворогу,що воно ад!
Нема? на св?т? н?чого дорожче,
Н?ж ненька,кохана й святая земля,
? де б ти не був ? на що не спром?гся,
Як край тв?й щасливий,то й горя нема!
Земля наша пишна,прекрасна ? сильна,
Щедротами Боже ?? над?лив,
? вороги наш?,те чортове с?м'я,
Завжди домагатися будуть ??.
То ж треба стояти нам твердо у пол?,
М?цн?ти вс?м разом,бо ми ? брати!
Кр?пити св?й розум,отримати волю
? вс?м довести,хто так? козаки!
Я знаю,хтось скаже:дитину убили,
Дружину угнали,зпалили майно,
А в кого ж усього цього не бувало?
У кожн?й с?м'? все це ? ? давно!
Терп?ли,корились,на право зважали!
Служили,над?ялись,правди чекали!
А що ж ми отримали вс??!
Знущання та лихо й зневагу,
Замучен? горем ж?нки,
Сироти в сльозах,б?долаги...
Де вдача народу,майбутн? його?
Брехня й об?цянки нам вкрили чоло.
Вже досить вагатись,бо вих?д в нас ?-
То братство козаче,що силу да?!
А сила у нього велика,свята,
Спинити н?хто не посм??!
? помста вже буде страшенна така,
? вороги знайдуть св?й вирок!




Ви бачили,як небо розкв?та?,
Як сонце прокиде?ться в?д сну,
Якими кольорами зустр?ча?
Чудову укра?нськую весну!
Духмяним маревом садочки зелен?ють,
Дерева звабливо до серця шелестять,
Земля на повн? груди диха?,рад??,
А думи,н?би ласт?вки,летять.
Летять далеко,крила розправляють,
Ковток пов?тря дода? життя,
Бажання й в?ра душ? надихають,
Хвилюють розум ? запалюють серця.
Кв?тнев? фарби-що бува? краще!
Птахи у неб?,збуджен? р?чки,
? кров у жилах,як окр?п бурлящий,
З?мкнут? м'язи,мужн? кулаки.

-Вже майже р?к готу?мось до бою,
Втомились шабл?,руки аж тремтять,
З?бралось в?йсько,зброя наготов?,
? вершники в к?ннот? теж не сплять.
Чека?м слова,Гетьман,ми в?д тебе!
Що скажеш ти-на все готов? ми!
Тв?й розум-наша з?рка ясна в неб?,
Наш пров?дник до славно? мети!


Богдан окинув зором товариство,
Зняв шапку ? вклонився до земл?:
-Подяка за дов?ру,за думи ваш? чист?, За в?дданость,брати мо? свят?!
Ус? ми тут сво?? неньки д?ти!
Вона стражда?,всюди горе,жах,
Сердешна стогне,й б?ль той не згасити,
? нам дав Бог знайти для не? шлях,
Великий шлях до вол? ? до правди,
До зв?льнення в?д кат?в назавжди!
В?н довгий ? важкий,
Але ж цього в?н вартий!
? ми повинн? гордо ним пройти!
Настав наш час,розправте сво? плеч?,
Тримайте м?цно шаблю у руц?,
Онуки й правнуки н?коли не забудуть
Цей день,що зм?нить все у ?х житт?!
Велике м?сто-Жовт? Води,хлопц?!
Так будьмо так,щоб ворог затремт?в,
? Укра?на рад?сно дихнула,
? тягор ?з плечей ?? злет?в!
Нехай паскуди в нори повт?кають,
В?д кров? й болю вклоняться хрести,
А ж?нки наш? в?рно нас чекають,
Бо ми повернемось ? мертв? ? жив?!
До р?дно? земл? прийдем з поклоном,
? рани наш? заживить вона,
Козачим твердим й в?рним словом
Запишемо в стор?ччях ?мена.
Нема? смерт?,коли д?ло праве,
Нема? болю,коли вс?м б?да,
На нас чека? т?льки добра слава,
В?д лиха не залишиться й сл?да!

П?дняв в?н шаблю,сталь аж спалахнула
Вогнем таким,що боляче в очах,
Рука могутня нав?ть не здригнулась,
Де д?лись сумн?ви,тривога,розпач,страх
Почався б?й упевнено ? вдало,
Свист?ла зброя так,що в?тер зтих,
Йшли козаки ст?ною,наче хмара,
Хрип?ли кон?,? т?кав,хто м?г!
Де ж тая сила в людях народилась,
Сп?вали м'язи,рвалися серця!
Земля р?днесенька так боляче тужила!
Н?хто не знав н? краю н? к?нця!
В один страшенний б?й усе з?йшлося,
Скигл?ння,стогни та шалений люд,
? кров-червона р?чка розтеклася,
? пот з? смаком розбавляв той бруд.
В?д пилу син? небо почорн?ло,
Без жалю час порвало на шматки,
На серц? чи цв?ло,чи вечор?ло,
Св?т б?лий зупинився навкруги!
-Ану ж бо,р?дн?,п?ддамо ?м жару!
Нехай шкварчить п?д ляхами земля!
Ужеж зкуштують нашого узвару
Та й не забудуть ритму гопака!

Чуби вже змокли вол? й правди потом,
Сорочки в?тер рвав на прапори,
Вони справляли божую роботу-
Зн?мали тягар з р?дно? земл?!
Священна справа ?з низьким поклоном
До вс?х знедолених чужинцями родин
Зустр?лася з таким церковним дзвоном, Який сягав до сут?,до глибин.
Гуд?ли церкви пишно,урочисто,
Мелод?я лунала навкруги,
? хмари розступились,сонце вийшло!
Зробили праве д?ло трудар?!
Сп?вай,В?тчизно,новим в?льним сп?вом!
Нехай почують мертв? та жив?!
Стор?ччами р?дненька голосила,
Настав тв?й час,зросли тво? сини!
Загиблим-пам'ять,а живим ? слава
? ода в?чна радощ?в тво?х!
Вста?ш з кол?н ти горда,величава,
Про д?точок п?клу?шся сво?х!
О,Жовт? Води,ви нав?ки стали
Такими ясними для укра?нсько? земл?,
Бо ц?ле сонце ви в соб? скупали,
В?дмили з бруду ? сказали:"Йди!
Св?ти,св?тило,не жалкуй щедроти!
Кв?тучу землю файну з?гр?вай!
Садки,лани чекають до роботи,
Даруй ?м дивовижний коровай!
Даруй ?м спок?й,вдачу ? над?ю,
Натхнення,працю й солов'?ний сп?в,
Любов шалену,наче справжн? диво,
? райдугу барвистих кольор?в.
Кохай цю землю щиро ? безмежно,
Дивись на не? чуйно з висоти,
Вона в?ддячить лаг?дно й в?дверто:
Куди не глянеш-в соняшниках ти!"

Т?кали ляхи,аж тр?щали свитки,
?х гнали щиро козаки взаший,
Пилявц?,Корсунь,Льв?в,Замостя швидко
Зв?льнялися в?д польських чорних д?й.
Земля зтрухнула з себе смуток,горе,
Луна? всюди серцю милий слог,
Ус?х ?дна? укра?нська мова,
Хмельницький-гетьман,майже справжн?й Бог!




Поле,поле,знову поле,
Кон? блискавкою мчать,
Закружляла серце доля,
Вороття нема назад.
В?тер ви? за спиною,
А у думах замет?ль:
-Коли ж будеш ти з? мною,
Мо? щастя,моя б?ль!
Почуття дарують мр??
Про русявую косу,
Про усм?шку,н?жн? руки,
Про бажання ? красу!
? куди не глянуть оч?-
Всюди любий образ ?,
? приваблив?сть д?воча
Спок?й серцю не да?.
-Як ти,любая Гелена,
Синьоокий янгол м?й!
Богом самим наречена,
Всюди чую голос тв?й!
Уноч? ? вдень з? мною,
У поход? ? в бою,
Твою хусточку з собою
Поряд з хрестиком держу.
Б?ля серця близько-близько,
Чу?ш,як воно кричить!
Без твого кохання,пташко,
Вже мен? давно не жить!
Та й не дихати вже в?льно,
Коли знаю-ти в б?д?,
Чар?вн?й мо?й троянд?
У кл?тин? не цв?сти,
Не дзвен?ти диво-см?хом
Кришталевим по весн?,
Не плекати рад?сть-вт?ху
Ласт?вц? у дален?.
Мила моя,зорька ясна,
Не хвилюйся та чекай!
Вихором я лечу до тебе,
Св?тлих мр?й шалений рай!
Об?йму так м?цно й щиро,
Пригорну до серця всю,
Закружляю в поц?лунках,
В ковдру з щастя заверну.
Щоб рад?ла,усм?халась,
В очах пром?нь вигравав,
Червон?ла,розкв?тала,
Й горя вже н?хто не знав!


Щось гудить за л?сом,вози закладають,
Пан Чаплинський у покоях добро все збирають.
Метушня та крики,гвалт по вс?й осел?,
? куди ж под?лись т? часи весел?,
Коли пили,?ли та гучно гуляли,
А бидлоту-хлоп?в,як худобу гнали.
Голови хилили ?м добре так,низенько,
Й батоги гуляли справно,веселенько.
Та усе зм?нилося:хлопи наступають,
А шляхетн? ляхи до Польщ? вт?кають.
Хто майно хапа?,а хто т?льки зброю,
Бо земля пала? добре п?д ногою.

Гелена в к?мнату двер? зачинила,
С?ла б?ля столу ? псалтир в?дкрила.
Пан Чаплинський гучно двер? прив?тав:
-Мила,ти з?бралася,час скрутний настав!
Ж?нка лицем збл?дла,наче мертва стала,
Але йому впевнено так в?дпов?дала:
-З Вами я не ?ду! Ви ж хутко т?кайте!
Богдан у дороз?! Не пробачить,знайте!
-Не кажи дурниц?! Я тебе кохаю!
? вт?кати разом треба нам,благаю!
Ти - шляхетна пан?,файна,наче кв?тка,
Й залишатись з брудом вже тоб? не г?дно!
Ти-моя дружина,тож поквапся,серце,
Та й Хмельницький добре розум?? все це.
-З Вами я не ?ду,то ? моя воля!
А коли загину-така,значить,доля!
-Дан?ель,скор?ше!-хтось заголосив,
Шабл? засвист?ли,пес гучно завив.
Двер? заскрип?ли,сумно затр?щали,
Та чоботи сходами швидко загуляли.
Зовн? гомон?ли,лаялись,кричали,
П?вн? невгамонн? шалено горлали.
Раптом все це змовкло,тиша паном стала,
Нав?ть муха втомлена в шибц? задр?мала.
П?д?йшла Гелена швидко до в?кна,
А в обличчя св?жо дихала весна.
Подивилась ж?нка на широкий шлях,
А по ньому козаченьки мчали впопихах.
Хто ж там попереду,хто летить,як птах?
Крила-синя свитка,зброя у руках.
Постать величава,мужня,гордовита,
Впевнена,р?шуча,сильна ? в?дкрита.
Серце защимило,вогнем запалало:
-Так то ж м?й Богдане!-в?дразу признала.
-Любий м?й, коханий, невже дочекалась! -
Хутко п?дхопилась та з м?сця з?рвалась.
В?тер бив у груди,коси розтр?пались,
Бос? ноги б?гли земл? не торкались.
Гелена,мов блискавка,по полю лет?ла,
Душа ?? з?ркою в т?л? мерехт?ла.
Навколо все знову таке р?дне стало,
Птахи по деревам жваво засп?вали.
Щебетали дивно,ясно,голосисто.
Кв?ти зайнялися кольором барвистим.
Раптом п?дхопили тепл? р?дн? руки,
Дихати не см?ла,сльози рвали груди.
-Тиж бо повернувся,знову тебе бачу,
Сок?л сизокрилий! Я в?д щастя плачу!
-Миле мо? серденько,невже об?ймаю
? тебе до себе знову пригортаю!
Що було-минуло,ти ж не переймайся,
Рад?й,моя пташко,рад?й,не вагайся.
В?дтепер я знаю,в св?та круговерт?
Ми з тобою разом до само? смерт?!
? н?хто не стане нам у перешкод?.
Чорту не дозволю,нав?ть Бог не в змоз?.-
Загорнув у свитку Хмельницький Гелену,
Н?с як кришталеву,справжню королеву.
-В церкв? пов?нча?мось,нехай ус? бачать,
В?ру нашу приймеш,н? з чого й судачить!
Важко буде,серденько,м?й характер впертий,
Та я завжди щирий,прямий ? в?двертий!
Об?цяю в?ддан?сть,славу ? удачу,
В коханн? купатиму,н?жн?стю в?ддячу.

Серденько ж?ноче у об?йми впало,
П?сня неповторна навкруги лунала.
Лани й садки поруч щиро розкв?тали,
Р?чки й струмки разом душу воскресали.
Св?тле,св?же та нове до самого краю
Щастя сповнило життя,кращого й нема?!



Дзвони пливуть над церквами,
Вбралася земелька садами,
Забуяла красою р?дненька,
В?д сну пробудилась раденька.
Невже справд? вийшла нагода,
Повернулася удача до народу,
Пригорнулася до нього,притулилася
? сльозами г?ркими умилася.
Б?ля храму помолитись зупинилася
Та й за б?дн?сть з горем зачепилася.
Пон?вечен?,скал?чен?,голодн?
Простягали сво? руки у Господн?.
Птахи нав?ть мовчки в?дл?тали,
Коли крихти жебраки збирали,
Так гарненько з долу згр?бали
Та швиденько до роту хапали.
Ох,зруйноване ж не т?льки життя,
А й душа втоптана в см?ття.
То ж вона сердешна стражда?,
Правду з волею всюди шука?,
Стогне й боляче куса? за серце,
Наче в груди та й насипали перцю.
? такого перцю пекучого,
Що ненависть зроста? чорнючая.



Тихо в храм?,прохолода,
Св?чечки в кутах горять,
З образ?в очими Бога
Дивиться життя печать.
Кому щастя ? дозв?лля,
Кому розпач та б?да,
Т?льки св?тлая над?я
Тут для кожного одна.
Навкруги стор?ч кам?ння
У прекрасах мерехтить,
Ск?льки ж горя воно зна?
Та з повагою мовчить.
Гордо у соб? трима?
Сльози,стогни,каяття,
В спеку в?д жари хова?,
А у холод з?гр?ва.
? коли у центр? храму
Глянеш раптом догори,
Сяйво Боже кр?зь вс? брами
В серце лине з купол?в.
? такий приходить спок?й
До заблудшо? душ?,
Що летить вона у прост?р,
В?д?рвавшись в?д земл?.
Наче птах,дихнувший вол?,
Набира? висоту,
Забува? б?ль та горе
? п?рна? в чистоту.
Думки ясн? звол?кають,
Св?тло й в?ра навкруги,
? натхнення в?дпуска?
Вс? тяжк? земн? гр?хи.


Оч? дивляться у оч?,
Руки у руках лежать,
Сльози радост? д?воч?
Диво-перлами блищать.
Зради нього все забула:
Пращур?в скуп? хрести
? ?м'я сво? зм?нила,
В?дцуралась назавжди
В?д походження,достатку,
В?д шляхетного життя,
Постелила л?жко гладко,
Н?жн?стю в полон взяла.
Милувала,чаклувала,
Бурю в серц? розбудила,
Тихим словом об?ймала,
А красою опалила.
Ось нарешт? поруч в храм?,
Господу сказать прийшли,
Що тепер дов?ку разом
Дв? закохан? душ?.
Розкв?тала чисто ружа
Наречена молода,
Чуйний погляд,наче в сарни,
Струнка постать та краса!
Подих зводило в?д щастя,
Наречений червон?в,
Б?ля в?втаря троянди
Лист збентежений тремт?в.
Присягалися кохати,
В?ру з правдою нести,
Один одному служити,
Бути разом назавжди.
Пов?нчалося подружжя,
Лине Божа благодать!
Дзвони дзвонять так потужно,
Й людям ? про що казать!
-Гетьман бере католичку!
-Боже,це ж великий гр?х!
-Але ж файна тая в?дьма!
-З лиця воду та й не пить!
-Вона стала православна!
-Якже ж можна з нею жить,
Коли батьк?в в?дцуралась!
Одн?й зрад? не ходить!
Гомон?ли б?ля церкви,
М?ркували козаки:
-Кажуть вс?,що д?вка спритна!
-Ох,чекати ж нам б?ди!


Гордо йшла краса д?воча
Кр?зь глузлив? балачки,
П?дняла до неба оч?
? побачила хрести,
Чи чуж?,чи може р?дн?,
В сяйв? з неба золот?,
Хрестом себе ос?нила
Зправа в л?во назавжди.
Стихла раптом вся сп?льнота, Нахилилися чуби.
-Хвалю,хлопц?,за турботу!
Гуртом справно вс? прийшли!-
П?дняв гетьман праву руку.
-Досить вс?м вам гомон?ти!
В?ра наша-свята в?ра!
? без не? нам не жити!
То ? наша добра воля,
Наше щастя ? журба,
Г?рка правда,сумна доля,
Вчасне й д?йсне каяття.
Хто явився з щирим серцем,
Словом в?рним,мудрим,
Тому завжди буде м?сце,
Нав?ть,коли скрутно.
Вс? п?д Господом живемо,
Хоч ? церкви р?зн?,
Вс? ми прагнемо до щастя
Й бо?мося тризни.
Скр?зь б?днота та нагайка,
Наче р?дн? разом,
А хабарники й шахра?-
То без меж зараза!
Не ховаюся,пишаюсь,
Серденько святку?,
Бо сьогодн? в наш?м храм?
Кохання пану?!
Воно терпке ? солодке,
Тенд?тне,сп?вуче,
Крила наче за спиною,
В?дступають круч?.
Сила чую прибува?,
Впевнен?сть м?цн?ша,
Горд?сть душу надиха?,
Мр?? линуть вище.
Ось стою я перед вами
З правдою такою,
Хтось кепку? над словами
З ножем за спиною,
Хтось м?рку?-в?н же гетьман,
Тому й меж не зна?!
Вноч? й вдень добро та злото,
Що хижак хапа?!
А хтось д?йсно теж рад??,
Що комусь ? щастя,
Що голубка прилет?ла,
Злякала ненастя.
Але знайте,друз? мо?
Й вороги шановн?,
Що красун? Укра?н?
Н?де нема ровн?!
Серце мо? полонила
Ця Вельможна Пан?,
? н?хто ?? й н?коли
Н?чим не затьмарить!
?? л?си,?? гори,
Р?чки,полонини
Викрали м?й спок?й,
Але ж дали сили
Жити,не згинатись,
Битися,кохати,
Ц?нувати те,що
Запов?ла мати:
До останньо? хвилини,
Де б ? з ким не знався,
Служить в?рно Батьк?вщин?
Так,щоб р?д пишався!
Голову клонити т?льки
Задля слави краю,
Працювати аж до поту
Землю прикрашая.
Битися за волю й правду
Для свого народу,
Н?чим слави не затьмарить
Козацького роду!
Поки подих живе в грудях,
Поки б'?ться серце,
З цього шляху не зверну я!
Ось вам правда з перцем!
? для мене ненька,ж?нка,
Коханка й дружина
Означа? до к?нця -
Люба Батьк?вщина!

Полет?ли шапки вгору,
Загула громада :
-Слава гетьману Богдану!
В його вчинках правда!


Гаю м?й,гаю,зелений,сп?вучий,
Закв?тчаний та духмяний, шалений, родючий.
Ти бурхливий,н?би море,землю сповива?ш,
Прохолодою так щиро ?? осв?жа?ш.
Загляда?ш в син? оч? до озер чудових,
Визерунки не жалку?ш для р?чок прозорих.
А на сход? сонця роси мерехтять,
Наче дзвоники у серц? тихенько дзвенять.
А на заход? в?д фарб?в пала? душа,
Веч?р диха? багрянцем,пару? земля.
Вона тепла,масляниста та як хл?б пухка,
? духмяна,? барвиста й зовс?м не проста.
Без поваги,прац? й поту нав?ть не п?дходь,
Бо то ? жива ?стота,божа вища плоть!
Ск?льки ж в не?,святу неньку,та й к?стьми лягло,
Ск?льки ж кров? молодо? струмками втекло!
Дол?,роки та стор?ччя так вихром летять,
Горе,рад?сть,п?сн?,б?йки т?льки миготять.
Все це жваве ? рухоме,довго не сто?ть,
Лише мат?нка-земелька увесь час мовчить.
? з-п?д н?г так величаво в гору погляда,
Про все зна?,розум??,за вс?м догляда.
За под?ями,за вдачей,нав?ть за людьми,
За добро добром в?ддячить,а за кривду ж ти
Не чекай поваги,слави,спокою в житт?,
Земля р?дна не пробачить,геть з очей ?ди!
Згнив тв?й кор?нь,а без нього,як на св?т? бути,
Каяттям,стражданням,б?лью честь не повернути.
М?дяками не купити,хитрощ? не д?ють,
Кум?вство та лестощ? з'явитись не см?ють!
Ото суд - то вищий суд,то ? справжня правда,
Коли править чесний труд,вз?рець в?н ? влада!
Земля зерна родить,пестить,об?йма?,
Наче мат?р р?дна щиро сповива?.
В?д лиха хова?,завжди захища?
А в останнюю хвилину до себе прийма?.
? путн?х й беспутн?х,? б?дних й багатих,
? гарних ? зн?вечених поверта? в хату.
А га? зелен? все шумлять,шумлять,
А трави шовков? килимами сплять.
Шален?? погляд в?д то? краси,
М?цний,живий подих лине в?д земл?!


Правда чи неправда,але ж так бува?,
Спок?й селиться в осел?,краса розкв?та?.
Щастя ходить тихо,божим св?том ся?,
Лаг?дно й тенд?тно в оч? загляда?.


Кожен ранок до Гелени пташка прил?та?,
В спочивальн? б?ля шибки голосно сп?ва?,
Так р?днесенька виводить,на серц? тепл?ша,
Рад?сть з нею в д?м заходить,жити весел?ше.
Пан Богдан очей не зводить з любо? дружини,
А думки летять за обр?й,у майбутн? линуть.
? н?що ?х не зупинить,н? добро,н? спок?й,
В?д натхнення м?цн?шають,горд?,н?би сок?л.
-М?й коханий,досить вже,досить воювати!
Гетьман - славний,видний,що ж ?ще бажати?
Прислухаються до тебе аж в усьому св?т?,
Хто не дружить-той бо?ться,досить вдачу злити!
Панство в Польщ? майже в рота тоб? зазира?,
А османи все хитрують,але поважають.
Та й Москов?я давненько посл?в засила?,
Залишайся в Чигирин?,я тебе благаю!
Посм?хнувся Богдан в вуса,оч? заблищали:
-Ой,Геленочко,р?дненька,та цього ж замало!
Уявля?ш Укра?ну сильну,самост?йну!
П?сню ?? голосну,в?льну,мелод?йну,
Яка лине у простор?,а народ рад??,
Бо землею в?н сво?ю вперше волод??!
Оце й ? та свята справа,мо? щастя вщерть,
? н?хто тут не зупинить,нав?ть сама смерть!

Знову збори ? походи,життя невгамонне,
Гетьман вноч? й вдень працю?, зда?ться,невтомний.
В Чегерин? ж поки тихо,Гелена чека?,
А Богдана старший син за вс?м нагляда?.
Тим?ш,здавна пом?чник,батька рука права,
? км?тливий,? хоробрий,добре зна? справу.
Коли р?дная матуся в?д?йшла до Бога,
Поруч з батьком завжди був,знав-в?н допомога.
Бачив оч? втомлен? ? волосся сиве,
А вноч? п?д образами сльози мерехтлив?.
Чув к?нноти туп?т а зал?за лязг,
Голос гучний батька:"Нехай згине лях!"
У грудях в?д радощ?в серденько сп?вало,
Коли свята перемога на мечах блищала.
Жив ? дихав з гетьманом,мр?яв про ?дине:
-Як би п?д?йняти з кол?н Укра?ну!
Мовчки задихався в?д Гелени щастя,
Погляд ?? й голос кликали ненастя.
Завжди прислухався,пильно придивлявся,
З? споко?м вже давно Тим?ш розпрощався.
В?рити-не в?рив,гн?вався,вагався,
Часом - ненавид?в,але милувався!
-Вона,що картина д?йсно дуже гарна,
Притяга? погляд,а в серц? - льодяна!
Стережися,тато,й тебе заморозить
Так,що згодом може й битися не зможеш!
Посм?хався батько,сина об?ймав:
-Дурень ти ще молодий,ще життя не взнав!
Ось тепер ?м разом хл?б д?лить прийшлось:
Вельможна Гелена й запальний Тимош.
? спочатку тихо й мирно р?чечка текла,
Господиня д?ло знала,справно все вела.
Так прикрасила ма?ток та й на польський лад,
Що чутки п?шли недобр?,наче з бруду град.
Кожен веч?р до Гелени скарбник заглядав,
Так при?мно розмовляли,замовлення брав.
До Варшави нав?ть ?здив,килими шукав
Та дзеркала для газдин? файн? купував.
Скарбник - молодий, культурний, стрункий видний стан,
Мови зна? ?ноземн?,як вельможний пан.
Кажуть люди,що в?д Польщ? в?н кор?нням йде,
А хтось бачив,як з Чаплинським бес?ду веде.
До Тимоша ц? розмови швиденько д?йшли,
Що заноза так? байки в серденько вв?йшли.
А тут батько "дуже вчасно" ще й г?нця прислав
За грошима для походу,для в?йськових справ.
Перел?чили вс? скарби,знайшли брак в казн?,
До Гелени - та см??ться:"Де шукать прийшли?!"
Скарбник руки все розводить:"Х?ба ж я один?
Що вел?ла славна пан?,те я ? робив!"
П?д тортурами признався,що хот?в вт?кати,
Скарби вс? в?ддав Гелен?, добре приховати.
Присягався,що коха? панну вже давно,
Мр?яли вт?кати разом,забравши добро.
Казав,ж?нка отру?ти Богдана хот?ла,
Листи в Польщу посилала,скарби ж десь зарила.
Тих лист?в в?н не читав,в?ск над?йно все скр?пляв,
Але з рад?стю назвав пана,що ?х так чекав.
Дан?ель Чаплинський сам завжди скарбника в?тав,
На обличч? тер св?й шрам та про гетьмана питав.


Захиталася земля п?д ногами,
Може кривда прийшла з ворогами,
Засмутився Тим?ш,завагався:-
-А якщо в?д правди в?дцурався?
Ох,важка ? шапка Мономаха,
В?д напруги аж змокла рубаха.
П?д замок посадив в?н Гелену,
Серце б'?ться в?д жалю шалено.
Треба раду козацьку збирати,
Якщо винна - прийдеться карати!



Хмари темн? висять над садибою,
Чорне п?р'я кружля? п?д стр?хою,
В?тер г?лками у в?кна стучить,
Весна барвами в прост?р кричить.
Ранок довго та сумно з?тха?,
Казаченьк? в св?тлиц? чекають.
Дехто вуса на перст накрутив,
Дехто голову низько схилив.
Раптом вс? оживилися тут:
-Ляшку-зрадницю хлопц? ведуть!
Тим?ш важко п?днявся з-за столу:
-Якже прикро вести цю розмову!
Вже про все товариство зна?,
Бо родина н?що не хова?.
Я чекаю в?д Вас пораду,
? то кривда,чи ? то правда?!
Батька поруч з? мною нема?,
Серце ж тут не суддя,вс? ми зна?м!
До к?мнати Гелену заводять,
Погляд з не? н?хто вже не зводить.
Б?лолиця,коса,як корона,
Стала гордо,не била поклони,
Вс?х присутн?х окинула зором
Кришталевим,льодяним,прозорим.
Холод кожному в душу дихнув
Та морозом п?д шк?ру шпигнув.
-Хто дозволив мене полонити?
Руки,наче шахрайц? скрутити?
Я - законна дружина Богдана
Й п?дкорятись н?кому не стану!
Скарби ваш? мен? не потр?бн?,
Невже цього н?кому не видно?!
Я - шляхетна й себе поважаю,
? роблю завжди те,що бажаю.
? нема? для мене наказу-
В?д холоп?в безр?дних приказу! -
Так сказала вона й посм?хнулась,
Тиша раптом в?д гулу здригнулась.
-Ти на груди до батька гадюкою впала,
Палке серце його у полон ти забрала!
Може й мат?нку теж ти мою загубила?!
Бо де ступиш ногою,там риють могили.
Тво? т?ло прекрасне,а серце страшне,
Бо в?д тебе брехнею та зрадою тхне!-
Запалився Тим?ш,оч? в хлопця блищать:
-На земл? наш?й в?льн?й тоб? не стоять!
Може вс? ми - холопи,може й правда твоя!
Але в?ра та праця - це добро трударя!
Ти не зд?бна н?коли таке оц?нити!
Я вважаю - тоб? серед нас вже не жити!
Хвилювалась сп?льнота:"Не слухай пов?ю?
Треба зрадницю стратить,а поп?л розв?ять,
Щоб н? духу в?д не? на наш?й земл?,
Щоб не чули онуки,не знали зм??".
-А м?й чолов?к?Ви його не спитали?! -
См?ялась Гелена,аж шибки дрижали.
-О,б?дний Тим?ш,ти давно заз?ха?ш
На батькове ложе вноч? п?дгляда?ш
Весь час в?дчувала,як оч? тво?
Так хижо сл?дкують за т?лом мо?м.
Тепер розум?ю,ким завжди був ти,
Й в?д кого повинна чекати б?ди.
Щож дзвони вже дзвонять,тв?й час вже кроку?!
? нав?ть коли я загину-не вмру я!
Не викинуть з серця Гелени ?м'я,
Бо щастя назавжди Хмельницького - я!

Тим?ш запалився,до панни п?дскочив:
-Як мовиш ти складно,як жити ти хочеш!
Та зраду наш гетьман й брехню не проща?!
Про це ти,Гелена,давненько все зна?ш.
Правда ? воля та честь козака
Для нього важлив?,як небу зоря!
Коха?,кохав в?н ? буде кохати
Свою Укра?ну - то й ж?нка,то й мати!
Пощади тоб? не чекати в?д нас!
Така наша рада! Такий наш наказ!
Сп?льнота притихла...Гелена мовчала,
Глибоко в очах сльоза заблищала...



Весна мерехтить кольорами на вол?,
В?тром сп?ва? в зеленому мор?,
Диха? струменем чистим,прозорим,
Душу несе в небокрай неозорий.
Теплом пригорта?,дощем полива?,
Св?жим пов?трям думки колиха?.
Щастя та горе по св?ту летять,
Чутки та слава,зв?сно,не сплять.
Злива пройшла,садки зашум?ли,
Кв?том весняним землю укрили.
Гелена пов?льно пройшла до вор?т,
На страту до не? з?брався весь св?т.
Гордо ступала,спок?йно трималась,
Косу розпустила,а хустка зосталась.
Накинула пан? на плеч? ??,
Неначе прикрила щаслив?? дн?.
Коштовна,блискуча,велика,шовкова,
Червон? троянди з?брались до кола,
П?д сонцем палають,неначе вогонь,
? погляд в?дразу беруть у полон.
Русяве волосся,мов р?чка,тече,
А постать ж?ноча кр?зь прост?р пливе.
Дивилася жваво,всм?халися оч?,
Блакитн?,що небо,чар?вн?,д?воч?.
Прекрасне лице - бл?да крейда було,
Та змокло в?д поту вродливе чоло.
На грудях рукою все хрестик крутила,
Тихенько на польському щось шепот?ла


Ворота ?з каменю б?л?,висок?,
А вензел? в них,наче Господа кроки,
До раю,а може прям?сенько в ад.
Де правда,де кривда,хто пан,а хто раб...
Петля оксамитом на шию лягла,
Гелена здригнулась та шаль обняла.
-Щось хочеш сказати? Кажи,не мовчи.
Прийшов судний час тв?й,зн?ми гр?х з душ?!
-Я ляшка для вас ? як ляшка вмираю,
Душа в Батьк?вщину моя в?дл?та?,
Кохала,як вм?ла,рад?ла в?д щастя,
Робила,що серце бажало мо?.
Була я,як пташка,й н?як? ненастя
Мен? не завадили взяти сво?.
? зараз до неба ?ство мо? рветься,
Бажаю п?днятись до сонця вгор?,
Краса не вмира?,вона зоста?ться,
Як кам?нь коштовний глибоко в земл?.
Вона в ясних зорях,кв?тучих садочках,
Зелених л?сах й соковитих гаях.
Вона незр?внянна,вона небезпечна,
Майбутн? ?? в невгамонних серцях.
Гелена стояла чар?вна,як Фен?кс,
Слова ?? п?снею в прост?р пливли,
? тиша настала навкруги страшенна,
? сльози на оч? присутн?х лягли.
-Скажи краще,як ненавидиш Богдана,
Як з?лля-отруту збирала вноч?,
Як скарби вс? вкрала,? як з польським паном
Знущалась з кохання просто? душ?,-
Так крикнув Тим?ш,? петля затягнулась,
Хустина слизнула з рослаблених рук,
П?дхоплена в?тром,вона розгорнулась,
Й червон? троянди лет?ли на люд.
Листя зелене на них тр?пот?ло,
Краплями кров? були пелюстки,
Краса залишати цей св?т не хот?ла,
А смерть п?дганяла:"Збирайся та йди!"
Вис?ла шляхетно на б?лих воротах
У б?л?й сорочц?,троянди у н?г,
А сонце св?тило на б?ле обличчя,
Як взимку на перший незайманий сн?г.
? раптом ?з хмари,що поряд з св?тилом,
Краплини дощу полет?ли униз,
? злива весняна,страшенная злива
Линула на люд,що рухнутись не м?г.
Холодна вода пробирала до серця,
? в?тер нещадно обличчя тр?пав.
-Краса не вмира?! Вона зоста?ться! -
Дзвонар б?ля церкви кр?зь сльози кричав...



Тихо-тихо ходить веч?р,зазива? добрий сон,
У ланах чекають зустр?ч палке сонце й темний дол.
Один одного в?тають, придивляються, мовчать,
Птахи лише в осокорах розхвильован? кричать.
Таб?р смачно спочива?,м?цно козаченьк? сплять.
Гетьман трубку набива?,а старшини вс? сидять,
Прислухаються до тиши,вже нагострен? меч?,
За пагорбом Берестечко,б?л? хати вдален?.
Кон? раптом за?ржали,пил шляхом заграв .
-Тут до Гетьмана з листами наш гонець примчав.
Забарився у дороз?,ре?стровий п?дстрелив,
Аж два тижн? був не в змоз?,на коня в?н ледве с?в.
Богдан вмить повесел?шав:"Де посланець? Де листи?
Може новина чудова прилет?ла до душ?!"
Хлопець втомлений п?дходить,тугий сув?й простяга,
З гетьмана очей не зводить,шапку м?цно в руц? бга.
Розгорнув Богдан папери,лице його збл?дло,
В очах сльози заблищали,дихать стало прикро.
-Вам тут дещо передали.Панна так благала,-
Шаль шовкова у руках козака блищала,
Кольором червоним в душу заглядала,
Гризла ?? по?дом та ще й глузувала.
-Вибачайте,гетьмане,хустку я забруднив,
Крапл? кров? там мо??,шлях був дуже скрутним.
Мовчав Богдан та похмуро шаль Гелени взяв,
Придивлявся,мов скажений,у руках стискав.
Наче хижий зв?р в?н нюхав пелюстки троянд,
В?двернувся ? востанн? шаль ту об?йняв.
М?цно-м?цно,так що м'язи хруснули кр?зь тишу,
Й швидко в?н у темряву ?з намету вийшов.
Крокував р?шуче гетьман до багаття,
Тканину ту кинув до вогня розп'яття.
Кв?ти,наче птахи,крилами махали,
Крапл? кров? хутко у сяйв? зникали.
Спалахнуло полум'я,?скри полет?ли,
А душа Гелени кр?зь вогонь тремт?ла.
Раптом в неб? темному з?рка засв?тилась,
Холодна,чар?вна,а здавалось,гр?ла!
Мерехт?ла аж до сходу яскраво й барвисто,
А Богдан ще довго був на пепелищ?.
Коли ж зайнялося сонце над землею,
Вийшов в?н до в?йська кремезний,як скеля.
Шабля блискавкою грала,серце нав?ть мл?ло,
Слово гетьмана металом раптом задзвен?ло.
Р?зало правдиво,боляче,р?шуче,
Вс? побачили ту силу,що розведе круч?.
Знищить кляте лихо ? вгаму? горе,
Та й нарешт? щастя хлине,наче море!


-День сьогодн?,козаки,важкий та пекучий!
Берестечко нас чека?,й ворог хитрий, злючий!
Та й компан?я сумн?вна,турки та татари,
Але ж вибору нема?!Пробив час для кари!
Знаю,буде дуже важко,н?хто не жарту?.
Смерть-товарка вже чека?,бо поживу чу?.
А я скажу так вам,хлопц?, доля чи не доля!
Але краще попереду - то ? наша воля!
Воля неньки Укра?ни, воля в?ри й духу,
Воля правди,воля п?сн?, яку мр??ш слухать!



Червень.Л?то закип?ло в?д поту та кров?,
На деревах г?лки з?гнулися в?д стогну та бол?.
Бились день ? два,? три, вдача загуляла,
А к?ннота поспол?та лави вс? з?м'яла.
В?дступали,наступали,в?д?йшли у таб?р,
А поляки так стр?ляли,що зр?вняли пагорб.
Одне ядро роз?рвалось й вбило Тугай-Бея,
А в?д ?ншого загинув к?нь ?слам Г?рея.
Почалося неймов?рне,бо на пол? бою
Вс? татари,як скажен?,поб?гли гурьбою.
Вт?кали так хутко,шабл? покидали,
Т?льки п'яти кр?зь пилюку на сонц? блищали.
Курбан-Байрам - добре свято в той час панувало,
Вс? в?йськов? д?? та й забороняло.
Тому ж мусульмани,коли вбило Хана,
Збожевол?ли в?д думки,що то вища кара.
Зко?лася пан?ка,во?ни вт?кали,
Козак?в самотн?х без жалю лишали.
Л?вий фланг оголений,правий помира?,
Вдача до знедолених спину поверта?.


Чоло змокло,гетьман бився,шабля все дзвен?ла,
Кров ворожа ?? лезо повн?стю укрила.
Серце б?дне колотилось,в грудях м?сця мало,
Оч? горе закривало, дихать заважало.
В?дчув вибух за спиною,поруч загуд?ло,
Навкруги все змовкло,т?ло зан?м?ло.
Десь далеко гуркот?ло, земелька тремт?ла,
Душа з т?лом розлучалася й до Бога лет?ла...



Б?л? хмари, ясне сонце, блакитно та тихо.
Воздух чистий об?йма?,легко грудям дихать!
Спок?й в простор? пану?,десь щебечуть д?ти,
Щастя лаг?дно турбу?,волю н?де д?ти.
Гай зелений п?д горою, птахи, бджоли, кв?ти.
Ароматом незр?внянним навкруги все вкрито.
На камен? б?ля р?чки у сорочц? б?л?й
Сидить л?тн?й чолов?к,весь,як зима, сивий.
Вуса та волосся довге ср?блом в?дливають,
А розумн? оч? в серце зазирають.
Дивляться без жалю,душа гр?шна мл??,
Кривд? не сховатися,зерно ж правди зр??.
-Рано ти,м?й синку,загляда?ш в небо!
Тому,що задумав,на земл? потреба!
Почекай,не квапся,життя,наче р?чка,
Перекрутить в?тром й знову гладка стр?чка!
А коли вс? вчинки-Батьк?вщини слава,
То нема? сили,на яку б управа
Не знайшлася в того,чи? серце б'?ться
Задля щастя ?нших,то безсмертне серце!
Не цурайся втрати,не кляни поразку,
Боротьба без зради-то химерна казка.
Татари та турки хитрощами брали
Та й н?коли Укра?н? добра не бажали.
? не диво зовс?м,що п?д Берестечком
З ляхами домовились та й вдались до втеч?.
Ти ж не переймайся, з силами збирайся,
Слово тво? гримне так,що не сумн?вайся!
Пом'ятай,козаче,як союз склада?ш,
Мову з в?рою завжди ти за друз?в ма?ш!
А де дружба добра,де повага лине,
Там вдача ? слава в?йсько не покинуть.
Не шукай соратник?в в заморських кра?нах,
Придивляйся до сус?д?в,з ким горе ?дине.
Вони може й заздрять,може ? кусають,
Але коли скрутно- п?д руки тримають.
Тож не переймайся, час тв?й наступа?,
Гордо п?д?ймайся,воля шлях св?й зна?!
Все здола?ш,гетьман! Зоряна година!
? н?коли не забуде Укра?на сина!
Сина роду славного, козацького, мудрого,
Во?на хороброго,в?дданого й мужнього.
Зася?,як панна, твоя Батьк?вщина,
За що вороги до не? завжди будуть линуть!



Темн? хмари, важке сонце,спекотно та тихо,
Пов?тря так давить,що аж складно дихать!
Опритомн?в гетьман,дивиться навколо,
Кон?, гом?н недалече та татарська мова...
Руки й ноги зан?м?ли,писар поруч стогне,
А мотузки гризуть т?ло, в рот? слина сохне...
-Прокидайся,любий друже,до намазу кличуть,
Розгриземо мотузки,та нехай "курличуть".
Вони думали,зв'язали, наче ту худобу,
Ой,не знають б?долашн?,яка ми хвороба.
Як в?ддячим за турботи,як вжеж пригорнемо,
А за зраду та зневагу в поп?л роз?тремо.
?х мотузки - павутиння,а батоги - стр?чки,
Бо страшн?ш? - наше вм?ння,думки жвав? й звички.
Та й прийшлися козаченькам до смаку зав'язки,
Впоралися вдвох швиденько, справно, без огласки.
Лише пил вис?в над шляхом,кон? все ?ржали,
Гетьман з писарем лет?ли,спокою не знали.
Поверталися до бою, до сво?х,до пекла,
А земля сердешна вила, стогнала нестерпно.
Та й з?брали знову в?йсько в?ддане, могутн?,
Бились справно,так що ляхам довелося скрутно.
В Польщ? во?нство св?доме, бо здавна вою?,
З н?мчурою ще з?йшлося, тож не пожарту?ш!
Втрич? б?льше,й на губах смак в?д перемоги,
Та в?д сили козак?в затримт?ли ноги.
Захиталися гармати польського редуту,
В?д хохляцького запалу вв?йшла в душ? смута.
З'права й з'л?ва гуркот?ло, шабл? все свист?ли,
Голови з обох бок?в по кущам лет?ли.
Кров лилася,наче р?чка, вояки тримались,
А ворони,як чорн? св?чки, по г?лкам хитались.
Роздивлялися здалека, поживу чекали,
Дим,стинання й галас ?х не хвилювали.
П?р'я чорне аж лоснилось в?д загиблих смаку,
Жадоба в очах св?тилась, смерть була позаду.
Зата?лася хитрюща у кущах п?д л?сом:
-Ск?льки ж дурн?в я сьогодн? прив?тала з Б?сом!
Ск?льки шабель наточила,ск?льки поламала,
Ск?льки кровушки пустила! Та все ?м замало!
Волю,бачиш,захот?ли,правду,клят? злидн?!
Де я в св?т? не гуляла-н?де ?х не видно!
Мову може й роздобудуть та й на землю глянуть,
Але жебраки панами н?коли не стануть!
Нав?ть сльози навернулись на льодан? оч?:
-Ск?льки ж д?вчат не зустр?нуть хлопц?в в тих? ноч?!?


В?тер,в?тер,що ти в??ш, що ти нав?ва?ш,
Пилом шлях широкий,довгий без жалю вкрива?ш.
Що несеш на сво?х крилах,що шепочеш хмарам
Та ще й душу об?йма?ш, чистая примара.
Коли холодом дихнеш-в серце кришталь б'?ться,
Тремтить воно р?дне, на частини рветься.
Теплом коли з?гр?ва?ш щиро та в?дверто,
В св?т? все тод? рад??, прийшла щастю черга.
Думки гониш полем диким, прост?р не жалку?ш,
А в садках в?нча?ш цв?том, коханням милу?ш.
П?дхопи ж ти люте горе ? неси далече
За л?си,р?чки та гори, щоб не було втеч?.
Заховай його в пустел?, притруси п?сками,
Нехай сонце б?ду палить без жалю роками.


Ос?нь землю засмутила, вереснем укрила,
А волог? с?р? хмари по св?ту пустила.
Мабуть знали т?? хмари, де душа стражда?,
Бо заплакали дощами там,де смерть гуля?.
Полягло п?д Берестечком вояк?в чимало,
Тож земелька з обох бок?в ще довго стогнала...


П?дписали ж бо угоду, прикро було,прикро,
Б?ла Церква добре знала, як паперам г?рко.
Знову шляхта Укра?ну залишила з носом,
Самост?йн?сть,мов химеру, вирвала з в?дносин.
Знову голови нагнула козак?в додолу,
Стара бричка,стар? вожж? та й стара п?дкова.
Хлопц? б?дн? горювали, аж нед?лю вили
Так,що шибки у дом?вках в?д болю дзвен?ли.
Гетьман смурний та мовчазний, на чол? тривога,
Вноч? й вдень все думи дума:"Де ж вона дорога,
Яка виведе до правди та поверне волю,
Навкруги знов клята кривда зм?шана з ганьбою!"

Думки мозок роздирають, вжеж ?х не прогнати:
-Час доводить, що цю нечисть самим не здолати...
Жар п?шов по всьому т?лу, м'язи застогнали:
-Що ж,панове,ви ще добре козак?в не взнали!
Засв?тились ясно оч?, душа засп?вала,
Вийшов впевнено,р?шуче, серце аж заграло.
Подивився на подв?р'я, на степи,на круч?,
На козак?в б?ля бричок, на лани родюч?.
П?д?йшов до сина, об?йняв Тимоша:
-Знаю,хлопче,що робити, хто нам допоможе!
Якщо добре м?ркувати, рядити й судити,
То без гарного сус?да добре нам не жити!
Завжди зазиратимуть вороги триклят?,
Жили витягатимуть, кров будуть смоктати!
Кожен буде мр?яти землю в?д?рвати,
А людей наших по св?ту жебраками гнати.
Московит?в ми вже зна?м, в?ра в нас ?дина,
Та й земл? у них багато, заможна кра?на.
? м?рку?мо ми схоже, мови - р?дн? сестри,
Нав?ть вороги в нас сп?льн?, н?би голки в серц?.
В?дчуваю дуже добре, як старшини скажуть:
-Що ти Гетьмане,здур?в?!Московити т? сам? тебе ? розмажуть!
Воля вийде тоб? боком, стане г?рким перцем!
А я в?рю,синку,в?рю! В?дчуваю серцем!

Тримав шапку б?ля грудей, дивився до сходу,
На чоло його високе вийшли крапл? поту.
Засв?тилися на сонц?, яскраво заграли,
? здавалося ?з Богом правду разом знали,
Все те лихо, все те горе, що в стор?ччах зр?ло
Та людей,неначе тр?ски, у жорнах крутило.
-Може,батько,пом?рку?м, що нам посп?шати?
Та й поляки схаменуться, не в?к воювати.
-Н?,м?й синку,тут не можна довго прим?рятись,
Час дозволить ворогам нових сил набратись.
? тод? вже Укра?н? дов?ку терп?ти
? лежати п?д ногами клятих ?зу?т?в! -
Голос впевнений ж?ноч?й задзвен?в в пов?тр?,
?з-за возу ?м назустр?ч молодиця вийшла.
-Вибачайте,перебила важливу розмову,
Не втерп?ла,як почула про польську умову.
-Навпаки,при?мно знати думки,що в?дверт?.
Т?льки,як Вас величати? - Богдан мовив з серцем.
Оч? ж?нки теплом щиро зазирнули в душу,
Погляд споко?м пов?яв,голос,н?би з плюшу.
-Ганна я Золотаренко, брат м?й - козак славний,
Чолов?к Пилип загинув, во?н теж був справний.
Так погано вжеж на серц?, не сидиться вдома,
Помста клята вноч? й вдень мозок ?сть без втоми.
В?д?брала Польща люта все р?дне, найкраще,
Залишила розпач лише та саме нещастя.
Добиралася здалека, ? по вс?й кра?н?
Про Хмельницького Богдана слава добра лине.
В?д малеч? до старих його почитають,
А думки та вчинки за Б?бл?ю мають.
Для народу в?н ? батько, захисник в?д горя,
В?рять вс?,що землю-неньку збереже в?д болю.
-? нав?що ж ти,красуня, так мене шукала,
Не пророк я, не мес?я, шабля т?льки вдала.
-Запиши мене до в?йська, буду воювати,
Так,щоб ворогам триклятим спокою не знати!
Так,щоб нав?ть не дивились на нашу земельку
? не думали розкрити свою хижу пельку!
Щоб нав?чно пам'ятали тих,кого згубили,
? н?коли в Укра?ну б?льш не наступили!
-Видно д?йсно войовнича в тебе ? натура,
Та в?йна ж бо не для ж?нки, то - страшна фактура.
Трощить все вона,лама?, жах в н?й колобродить,
Холод з смертью об?ймають, та життя в?дходить.
Чолов?ка твого знав я, слава йому в?чна!
А тоб? забороняю вступати до в?йська.
Коли д?йсно у пригод? тут бажа?ш стати,
В?д д?тей сво?х прохаю, допоможи в хат?!
Бо коли матуся ?хня в?д?йшла до Бога,
Виростають сиротини без тепла святого.
Батько з мене н?кудишн?й, все в боях,походах,
А вони ж,мо? сердешн?, чекають на сходах.
-Знала Вашу я Ганнусю, ще й р?дня далека,
Добра,чесна була ж?нка, чиста,як лелека.
Об?цяю доглядати вашу я родину,
Та н?хто вже не зам?нить мат?нку дитин??-
Так вклонилася низенько,в очах сльози стали,
А соняшники з вишиванки теплом об?йняли.



Ув?йшла в с?м'ю Богдана Ганна з добрим серцем,
Голос лаг?дний,спок?йний, а характер впертий.
Готувала,прибирала, мов юла крутилась,
Прив?чала,посм?халась та добром св?тилась.
Все робила лаг?дно, легко та при?мно,
Завжди вчасно ? дотепно, в?д душ?,натхненно.
Садок нав?ть так зм?нила, що став справжн? диво,
Кв?ти файно розсадила, глянеш - серцю мило.
Працювала та сп?вала, дзвоники дзвен?ли,
Вс?,хто бачив,милувались та щиро хвалили.
Кольоров? визерунки закв?тчали трави,
А духмян? аромати в полон зазивали.
Та й в св?тлиц?, наче в храм?,урочисто й ясно.
Нав?ть вина в ср?бних кубках червон?ють рясно.
Д?ти Гану поважають, серце кажуть добре,
А вона ?х об?йма? та з теплом все робить.
Сво?м прикладом навча?, красою чару?,
А турботою,порядком вноч? й вдень милу?.
Тихо,справно у осел?, чути подих щастя,
В очах добрих та веселих захист в?д ненастя.
Гостей щиро вс?х прийма?, поважа?, пестить,
Думки сво? не хова?, в справах - подих чест?.
Розум гострий,мовить складно, за всим нагляда?,
Нав?ть мови ?ноземн? швидко розбира?.
Вже й старшини поважають:"Ганна - ж?нка славна!"
А посли аж заз?хають:"Господиня гарна!"
Вона часто вечорами з гетьманом працю?,
Вс? папери розбира?, як м?н?стр м?рку?.
Та й Богдан пом'якшав,душа в?д?гр?лась,
На обличч? все част?ше посм?шка св?тилась.
Коли Ганна поруч - сили прибувають,
Й за спиною знову крила виростають.
Спод?вання й мр?? ж?нц? ц?й дов?рив,
Нав?ть про в?йськов? стратег?? й сили.
Про поразки,приниження, про страхи та б?ль,
Про прагнення,досягнення й перемоги хм?ль.
Розмовляли довг? ноч?, час вт?кав водою,
Дв? душ? зустр?лися, в?нчан? б?дою.
Один погляд,одн? думки та одне бажання,
Ск?льки ж пройдено стежок до цього кохання.
Коли сердце чу? серце, а навколо тиша,
Коли рад?сть об?йма?, та в?ра м?цн?ша.
В?ра в щастя,в?ра в д??, в правду та майбутн?,
В житт? розкв?та над?я, ста? воно путн?м.



Хто бачив взимку Укра?ну,
Той зна?,як душа сп?ва,
Як серце в чистий прост?р лине
Та птахом вгору п?д?йма
Думки,бажання,спод?вання
? подих жвавий кр?зь мороз.
Пухкий килим стар? страждання
Вкрива?,наче в?ртуоз.
Сн?г мерехтить п?д сонцем ясним,
Дерева з в?тром бубонять,
А з ?х г?лок,як в справжн?й казц?
Прикраси гронами висять.
Тут д?аманти,там сапф?ри,
Смарагд сховався в глушин?,
Дзвенять бурульки галаслив?
В прозор?й бож?й дален?.
Р?чки п?д кригою сумують,
Хатини в б?лих шапках сплять,
А з димар?в у небо син?
Ворони зграями летять.
Дим п?р'я чорне з?гр?ва?,
Клубами вгору посп?ша,
На в?кнах визерунки сяють,
Й калина з сн?гу вигляда.
У грудн? в груди б'?ться в?тер,
У с?чн? сн?г с?че в лице,
А лютий - вже ж такий сердитий,
Люту? так,що аж пече
В?д холоду по всьому т?лу,
Коли в?д щирост? мороз
Гарненько так тебе об?йме,
Що оч? не шкодують сльоз.


О,та зима була сувора,
Нестерпний холод,розпач,жах,
Чекали люди горя,мору,
Збирались гуртом по кутах.
Козаки трубки набивали,
Про долю й волю розмовляли,
Старшини ж вуса завивали
Та все пригн?чено мовчали.
-Ось м?сяць вже й пройшов зими!
А де поляки,й де ? ми?
Б?лоцерковський догов?р -
Ганьба для люду,а не мир!
Знов все до шляхти повернулось!
За що ж ми гинули тод??
Земелька р?дна знов здригнулась,
Не стримати н?чим б?ди!
-Чекайте,хлопц?,не страждайте!
Нехай поляк гуля та п'?,
А ви ж до виступу збирайтесь,
Готуйтесь повернуть сво?!
Наш гетьман часу не втрача?,
Грунту? в?йсько,зброя ж ?,
Козацьку раду в?н склика?,
Старшин з полк?в та сотен зве!



Переяслав,це м?сто славне
Над р?чкою давно сто?ть,
Ще за час?в Олега-князя
У вс?х л?тописах дзвенить.
В?домо,що сам Володимир
Встр?в печен?г?в на Трубеж?,
Два вороги тод? зустр?лись
По р?зн? р?чки береги.
Стояли довго ? дивились,
Не вистачало духу ?м,
Чесали лоби та молились,
Нарешт? догов?р назр?в:
"Два во?ни ?з р?зних стан?в
З?йдуться битись до води,
? хто кого тод? здола?,
Той переможе назавжди!"
Юнак прийшов з простолюдин?в,
Погодився на чесний б?й,
В?н став на грець ?з поганином,
Жорстокий витримав двоб?й.
Здолав вояка печен?га,
"Перея славу"здобув соб?,
На честь ц??? перемоги
Переяслав став на земл?.
В стор?ччях м?сто розвивалось,
Батий до нього заглядав,
Р?ч Посполита не цуралась,
Полк козак?в на захист став.
Цей полк був б?льшим в Укра?н?,
П?д час козацько? в?йни
Переяслав став центром сили,
Тут гуртувалися сини.
Тут зброя голосно дзвен?ла,
Тут вешталися вс? посли:
Угорськ? й польськ? гомон?ли,
Московськ? смикали чуби,
Татари жваво риготали,
Османи шаблями блищали.
? кожен кожному брехав
Та дурн?в навкруги шукав.
Тут грош? справно рахували,
Союзниками нар?кали,
Але ц?на була одна -
Прибуток в?чний,то в?йна!
? хтось за цим вс?м наглядав,
А хтось у злиднях помирав.
Кам?ння м?ста добре зна?
Чия то доля,й хто шука?
Св?й шлях у темряв? з хрестом,
Пролита кров кому нагода,
А може,д?йсна нагорода
Знайти св?й шлях,зм?нить життя,
Або ж п?ти до цвинтаря,
Де тихо,й горе навкруги,
? не чека?ш вже б?ди...
Богдан так добре знав цю долю,
Вс?м серцем в?дчував неволю,
Яка гадюкою лежала
На грудях,де ярмо тр?щало.
Стояв й дивився в?н кр?зь скло:
На площу сн?га нанесло,
Зима скрип?ла,не мовчала,
Понев?рянь людських ?й мало.
Коли вже зле,так всюди зле,
У димарях журба гуде...
Сьогодн? день важкий,в турботах,
Московський цар прислав посл?в
Вести розмови про Угоду,
Союз в?йськовий двох стор?н.
З одного боку - Укра?на,
Козацький особливий лад,
А з ?ншого - московський уряд,
Самодержавний протекторат.
Старшинська рада м?рку? зранку,
Багато проти,багато й за,
Умови гарн?,життя ж обманка,
Що за майбутн? ус?х чека?!
-Бутурл?н каже,що Царь московський
Нам залиша? наш власний склад,
У справах внутр?шн?х та зовн?
Ми збережемо козацький лад.
Про автоном?ю йде мова,
То ж гарно ц? новини чути,
Та з ляхами й османами
Вже дипломатами не бути!
-Тут можна,а там н?! То зле!
Угода ця б?ду несе!
?ван Богун не м?г мовчати:
-Не треба зад Москв? лизати!
Мартин Пушкар й соб? веде:
-Москов?я нас доведе!
Та й духовенство не бажа?
Того ?днання,кожен зна?!
Що ж воно дасть мо?й земл??!
Московський уряд - вороги!

Рядили довго,ображались,
До збро? декотр? кидались,
По ст?нам,нав?ть,пот ст?кав,
Хто бачив раду цю,той знав,
Нема байдужих навкруги,
Що вийшло з цього,час судив.

Гетьман мовчав та вуса смикав,
Вдивлявся в оч? ватажк?в,
Вслухався в реч?,в серц? ж крига
Лежала тягорем важким.
Людей багато в цьому зал?,
Багато спалах?в очей,
Багато розпачу ? жалю,
Багато полум'я речей.
В кутах гор?ли ясно св?чки,
Дивились лики з образ?в,
Вони мовчали,але гордо
Св?тились заревом святим.
? раптом гом?н покотився,
Гарячий подих навкруги:
-Кажи,Богдан!Ти в?в нас в?рно
Кр?зь вс? сумн? й важк? роки!
Все загуд?ло,захиталось,
? прост?р вибухнув,ожив.
-Хай гетьман слово сво? скаже! -
Народ,як хвиля забурлив.
П?дв?вся гетьман,могутня круча,
Вогонь свячений в очах горить,
П?шов в?н впевнено,р?шуче,
? крок його не зупинить.
Побачив Ганну п?д образами,
Зустр?лись поглядом вони,
Натхненно,палко вона сказала:
-Чекають Вас велик? дн?!
Господь на шлях Вас направля?,
?з лавру одяга в?нок.
Все,що Ви скажете - В?н зна?!
Роб?ть же ж так,як радить Бог!

Душа кип?ла,розривалась,
А мозок-горн в?д дум палав,
Вс? хвилювались,? здавалось,
Що св?т сказився та горлав.
Народ з?брався б?ля церкви,
Ще з ранку вироку чекав,
Мороз тр?щав,козак же ж вперто
Част?ше трубку набивав.
Старшини вийшли без запалу,
Понуро смикали чуби,
З п?дозрою чогось чекали
Та шабл? мацали сво?.
З-за хмари сонце виглядало,
Земля замислено мовчала,
А б?ле,чисте покривало
?? так щиро укривало.
Вона сердешна спод?валась,
Тримт?ла в глибин?,вагалась,
Але ж над?? не цуралась
Та з силами сама збиралась.
Ось гетьман вийшов до народу,
Вдивлявся пильно в далину,
Здавалось,там шукав свободу
? бачив правди глибину.
Затихла площа,прича?лась,
Пов?тря дихало само,
Чекання вс?м заволод?ло,
? панувало,? жило.
Мороза вже не ?снувало,
У грудях билась кров,як птах,
? шален?ла,й закипала,
Аж димом йшов чумацький шлях.

-Брати мо?,козаки,друз?,
Ви - мо? панство та с?м'я,
Поки ми разом,погань буде
Боятись вс?х нас,як вогня.
Дивлюсь Вам в оч? - бачу правду,
Свячену жадобу життя,
Дивлюсь за обр?й - р?чки,озера,
Га?,сади,л?си,поля.
То наша з Вами люба ненька,
То наша горд?сть ? краса,
Н?хто не зможе так кохати,
Як нас коха? ця земля.
Ростила,щиро сповивала,
В колисц? н?жно колихала,
Подарувала смак життя,
П?снями душу з?гр?вала,
У прац? волю гартувала
? сили в боротьб? дала.
Ми з Вами ?? р?дн? д?ти,
Н? байстрюки,н? чужаки,
Так якже ж нам спок?йно жити,
Коли в родин? жебраки,
Коди стражда? Батьк?вщина,
Вноч? ? вдень свячена кров
Тече ?з ран,яким причина -
Кайдани й ворог?в "любов".
Одн? з наснагою чекають,
Коли з кол?н не встанем ми,
А ?нш? кров'ю умивають
Та крають серце на шматки.
?м душ? наш? заважають,
Та муляють в церквах хрести,
Що над землею гордо сяють
Й доводять св?ту - ми жив?!
Кликоче в грудях спрага вол?,
Бажання скинути ярмо,
? жити гордо,й пити долю,
Як терпке ? смачне вино.
Батьки й д?ди наш? так бились,
Що списи мл?ли ворог?в,
Та й ми н?коли не тремт?ли
П?д шаблями в?д чужак?в.
Але ж як досв?д наш доводить,
Короткий в перемоги в?к,
? самотужки цю Жар-Птицю
Н?хто ще втримати не зм?г.
Багато полягло на пол?
Хоробрих,в?дданих син?в
За правду,волю,кращу долю,
?х подвиг завжди серце гр?в.
Нема? вороття назад!
Це наша з?рка в неб? ся?!
Вона висв?тлю? наш шлях!
До перемоги заклика?!
? в цей такий важкий пох?д
?з в?рним другом треба йти,
Щоб у скрутну годину разом
Окра?ць розд?лить могли.
? не чекали з-за спини
Удару хижого кинджалу,
? св?чку запалили вдало
Одну на двох,щоб вс?м хватало.
? Вам,шановн?,обирати,
Кого цим другом нар?кати!
Султан турецький,кримський хан,
А може з Польщ? справний пан,
Монарх московський православний,
Хто з них нам стане братом славним?
? кожен з них вжеж не простак,
? руку простягне не так,
? в кожного своя мета,
Та й в нас не т?льки простота!
М?ркуйте,хлопц?,придивляйтесь,
До серця пильно прислухайтесь!
Бо виб?р стане на в?ка,
Не затримтить нехай рука!

Замовкла площа,прича?лась,
П?д справи тягорем зн?тилась.
? раптом хтось з вояк сказав:
-А щоб ти сам,Богдан,обрав?
Неначе лезо полоснуло,
? тиша навкруги здригнулась,
? погляд тисяч? очей
Дов?рив гетьману всю долю,
Вс? спод?вання,вищу волю,
Всю б?ль,страждання ? неволю,
Вс? сльози й сумн?ви ночей.

-Подяка за дов?ру,за повагу,
Вклоняюсь,аж до само? земл?!
Скажу Вам щиро,в?ра православна,
Ось,що ?дине ? у нас в душ?!
Ус? ми,як птахи у син?м неб?,
Р?зноман?тне п?р'я,св?й пол?т,
Та крила - вс?м птахам потреба,
Без них у простор? нема? ?м дор?г!
А крила ц? для нас - то наша свята в?ра,
То православний храм на р?дн?й нам земл?,
То наша правда,наша в?чна сила,
Струмок живо? ? прозоро? води.
Я обираю сп?льного по духу
?з долею,яка стор?ччя поруч йшла,
З хрестом на грудях,вистражданним в муках,
Московського ортодоксального царя.
? якщо треба,приклоню сво? кол?на,
Вгамую горд?сть ? повагу призову,
Бо в?ра наша,православна ? ?дина,-
? те кор?ння,в?д якого я росту!
Москов?я - могутня ? велика,
Хоробр? во?ни на ц?й земл? завжди,
? вороги в нас сп?льн? ? заклят?,
? поруч наш? виросли сини.
В порозум?нн? тулмача не треба,
Бо мови-дв? сестри на св?т прийшли,
Щоб довго не згасало в неб?
Пром?ння православно? зор?!

? раптом сонце ясне кр?зь хмари гордо вийшло,
Заграли дивним сяйвом куполи,
? церква розмовляла ?з Всевишн?м,
? дзвони переливчасто гули.
? чули голос цей у вс?х куточках св?ту,
В?н сили набирав ? матерн?в,
Вуста читали Господу молитву,
Народ хрестився та поклони бив.



Сп?вала д?вчина п?д осокорами,
Лет?ла п?сня ?? просторами,
Лилася,як р?чечка,водою прозорою,
Блукала з в?тром замр?яна горами.
Сн?гами б?лими,мов хутром вкривалася
Та д?амантами переливалася,
А визерунками ж як мережилась,
Ох,як пишалася та бентежилась!
Росою весняною умивалася,
Килимом ?з прол?ск?в милувалася,
Рожевим туманом садк?в прикрашалася,
До шелеста трав молодих прислухалася
В?д променя сонця у жито ховалася,
В теплих озерах ночами купалася.
В духмяному с?н? завжди спочивала
Та птахом у вир?й на п?вдень л?тала,
? знов одягнувши з калини намисто
Та б?ле вбрання,недоторкана,чиста
Додому верталась тенд?тна й жадана,
Натхненна,чутлива,н? з ким незр?внянна
Душа укра?нська - та п?сня сп?вуча,
Широка,бурхлива,барвиста й кв?туча!
Грайлива весною,мов струмень прозорий,
Ул?тку жагуча,як спека у горах,
Замр?яна й тиха вона восени,
Холодна ? горда в об?ймах зими.
Така особлива,могутня,блискуча,
Як та над Дн?пром дивовижная круча,
Висока вона ? самотньо сто?ть,
Кр?зь хмари ?з в?тром завжди гомонить,
? в бурю,? в дощ,? в пургу бунт?вна,
Бо духом сво?м прагне в небо вона.


От вже й сталась под?я, п?дписали угоду,
Може й Ун?ю славну чи в?йськовий союз
Двох держав - Укра?ни й Московського царства,
Щоб землю р?дненьку зв?льнити в?д мук,
З-п?д ворожого чобота вирвати неньку,
Не дозволити ляхам топтати ??,
В?ру з правдою наш? старанно й в?дверто
Кр?зь стор?ччя вперед гордо й славно нести.
Закрутились под??,захиталась земелька,
П?д ногами чужинц?в гор?ла вона.
Городок ? Чортк?в,Могил?в,М?нськ ? В?льно,
В перемогах м?цн?шала Ун?я ця.
В?льно дихали люди б?ля р?дних дом?вок,
? кордони нов? малювало життя.
А об'?днане в?йсько громило нещадно
Посполитую Р?ч - вже нема вороття!
-Ох,пол?тика,хлопц?, - то темна конячка! -
Все част?ше пан гетьман так гучно з?тхав,
Та паперам думки сво? про Батьк?вщину,
Про майбутн? ?? в?н вноч? дов?ряв.
Сяде мовчки до столу та пише все,пише,
Оч? ж наче вогнем невгамонним горять.
Ганна св?чки запалю? лаг?дно,тихо
Й в?дчува?,як мр?? Богдана летять
Так далеко-далеко,що вс?м ?х не видно,
? н?хто вже не см?? ?х там затримать,
Крила в них величезн?, широк? та сильн?,
Прагнуть сонце саме звол?кать...


-Пом?чниця моя,душа в?рна та чиста,
П?зня рад?сть моя,палкий шеп?т ночей!
В?риш Ганна мен?,життя мого ?скра
Запалала якраво ? гасне тепер.
Завжди бився за правду,за честь ? за волю,
Нагорода мен? - Батьк?вщин? добро,
На в?втар я поклав ? кохання ? долю,
Т?льки б щастя на р?дн?й земл? розцв?ло!
Скажуть,душу продав москалям за коп?йки,
Славу й пам'ять батьк?в пилом й брудом укрив,
Укра?ну без жалю у лапи ?мперськ?,
Наче жертву мовчазну до зв?ра в?дв?в.
Той,хто мовить таке,той н?чого не зна?,
Н? ?стор?? краю,н? дол? земл?,
Нав?ть,серце його не в?д болю стражда?,
В ньому вигода й заздр?сть горять ц?л? дн?.
Той,хто мислить таке,той сидить в тепл?й хат?,
В?н не в?дав страждань,? в?н спину не гне,
? добро в?н сво? не спроможний в?ддати,
Коли поруч хтось з голоду й холоду мре.
? найкращий шматок в його хат? не з поля,
Де к?стками д?ди в свою землю п?шли,
А з чужого заможного й пишного столу,
До якого його не запросять пани.
Недо?дки завжди в?рним псам в?ддавали,
Так було ? так буде на тл?нн?й земл?,
А собац? ж,в?домо,що кусеня мало,
То й брехати без втоми вжеж будуть вони.
Той,хто см?? так гидко та п?дло судити,
Той н?коли з? збро?ю в б?й не ходив,
Кров ? п?т не м?шав ? не знав,як то жити,
Коли вдень ? вноч? купи вбитих брат?в.
Не знайомо тому,що насправд? неволя,
Як терп?ти знущання на р?дн?й земл?,
Як чужинц?в чоботи без сумн?ву й болю
Роз?труть твою долю без жалю й вини.
Може десь й помилявся,але ж не схилявся,
В?ру й правду свою н?защо не в?ддав,
Жебраком по ?вропам Богдан не тинявся,
? руки за подачкою не простягав.
Хитрував,прислухався ? з ворогом знався
? в кор?ння дивився в?йськових доктрин,
? угоди складав,залюбки домовлявся,
Нав?ть пом?ч шукав в?д далеких кра?н.
Але полум'я в серц? мо?м не згасало
? не згасне,аж поки живу на земл?,
Бо моя Батьк?вщина його дарувала,
Щоб палала любов ясним сяйвом в душ?.
До свято? земл?,що мене народила,
До народу,що працею сили да?,
Та до в?ри,що мати з дитинства вселила,
? до правди,що завжди вперед нас веде!
Довго думав про вчинки,про вдачу,про долю,
Все життя - на долон?,не мовчать помилки,
Але якби сказали:"Все м?няй!Твоя воля!",
Не зм?нив би н?чого в сво?му житт?.
П?дписали Угоду з Московським ми царством,
Закип?ла в?йна проти польських "щедрот",
Льв?в,Смоленськ та Литва - перемоги альянса,
Посполито? Реч? дали добрий урок!
Бились справно ? довго,сили не жалкували,
Московити й козаки разом пили вино,
Що в палацах ?вропи з погреб?в доставали,
? воно по вусам православним текло.
? не чули тод? п?д ногами вже землю,
За плечима у нас наче крила росли,
? несли в?рн? кон? в походах,як вихор,
?,здавалось,що слави нел?чен? дн?.
Навкруги ясне сонце для нас вигравало,
? душа в син?й прост?р лет?ла,як птах,
Батьк?вщина нарешт? вол? смак скуштувала,
То був смак перемоги на наших мечах!
Ми чекали багато всього ? в?дразу,
Шален?ли в?д усп?ху,мр?й,почутт?в,
? на братство в?йськове спрямован був розум,
? про зраду в?н чути н?як не хот?в!
-Що дало Вам те братство? - спитають онуки,
В?дпов?м ?м:"Над?ю,в?ру й щиру любов".
Пам'ятають нехай,що удача там буде,
Де ц? д?ви б?блейськ? не мають обмов.
Де ?м дихати в?льно,де кривда стражда?,
Де в?двага ? сила бунтують,не сплять,
Та де мр?? шален? до сонця л?тають,
А ?скри в?д них дуже довго горять.
Якби ж люди жили вс? по чест? й закону,
Ц?нували В?тчизну кохану свою,
То н?коли б не знали неправди ? горя,
? вс? мешкали б всюди,неначе в раю.
Б?да ж не хова?ться в братств?,в угод?,
Б?да завжди схована в куп? добра,
У вигод? й хитрощах кри?ться зрада,
Яка ненажерлива й в?чно жива.
В?йськов? досягнення гучно лунають,
Але перемога не в?чно цв?те,
Та й дружн? в?дносини швидко згасають,
Коли мова про вигоду йде.
?сторя добре про це пам'ята?,
А Грец?? й Риму складають п?сн?,
Османи ж ? дос? закон?в не знають,
Де шмат ? смачн?ший,там й друз? вони.
Домовлен?сть - пшик,так було ? так буде,
Бо шлях у пол?тиц? падаллю тхне,
А правда й добро - то картинка про люди,
? довго вона на земл? не живе.
? ми об?ймались,рад?ли,клялися,
? довго громили ворож? ряди,
Та одного разу шляхи роз?йшлися,
? б?льшо? серце не знало б?ди.
? в?даю,горе не т?льки для мене,
Козацького роду,залиплих чуб?в,
Ця зрада,неначе паршива г??на
Вчепилась у горло до наших брат?в.
На силу завжди в?дгука?ться сила,
В?д шляху до вол? нема вороття,
Нехай розкв?та? моя Батьк?вщина,
Не ступить на землю чужинц?в нога!
В?домо,що кожен за себе горою,
Втомилась Москов?я шляхту скубти,
Та й вигода мабуть зм?нила дорогу,
Обузу ж н?хто не бажа? нести!
Держава велика,воно й зрозум?ло,
Не завжди шанують молодших брат?в,
Тому й балачки за спиною вразлив?
Про дружбу до Польщ?,про пакосний мир!
Н?чого,ми теж не з лохм?ття пошит?,
До спритност? ще не забули стежки,
Нехай пошкодують брати-московити,
Нову коал?ц?ю створим ? ми.
Ось Швец?я з Польщею теж ворогують,
Молдов?я гострить давненько меч?,
Та ще й Транс?льван?я в цей б?к м?рку?,
Валах?я ж л?чить спекотн?? дн?.
Одне твердо знаю ? вс?м присягаюсь:
Доки шаблю трима? рука
?з ворогом я поквитаюсь,
? в?льною буде славетна земля.
Моя Укра?но,сп?вуча,прекрасна,
До мит? останньо? крапл? життя
Ти лише ?дина над долею власна!
Ти - королева,ти - мр?я моя!


Лет?в сок?л просторами,
Милувався р?чками прозорими,
Розпрямляв крила над горами,
П?д?ймався пов?тряними стежками.
У вибор? в?н не вагався,
Наче з?рка у неб? зайнявся,
Недаремно ж птах народився
Та життям сво?м знадобився.
Жив над хмарами ? пишався,
А до падали не торкався,
Чесний б?й,винах?длив?сть,сила-
Ось,що вгору його носило.
Крила гострим серпом зд?ймались,
Тр?пот?ли,переливались,
Сонце ясне в них зр?ло,
Шален?ло ? мерехт?ло.
Птах був пром?нь самого св?тила,
Спритн?сть блискавкою гор?ла.
В?н додому завжди повертався,
За родиною переймався.
Невгамонний л?тав все,л?тав,
Чорних ворон?в в?дганяв,
Захищав в?д страшного п?р'я
Золотих купол?в суз?р'я.
Пильнував,м?ркував,придивлявся,
Усп?х поважав,гартувався.
? безмежна чудова сила
Цього птаха тримала крила,
Породила його,хрестила,
П?д?ймала до Господа ? боронила.
Якже ж прикро,що на земл?
Вс?м в?дм?рен? певн? дн?,
? не в?чний н?чий пол?т,
Чи то сок?л,чи пустоцв?т.


Отже,чи то правда розгулялася,
Або може кривда переймалася...
Було чи не було,як кажуть,
Але чорнилами на бумаз? мажуть...


Роки минають,тече водичка,
А доля креслить по св?ту стр?чки,
Кому - широка,кому - вузенька,
Але ж своя,р?дна,мов ненька.


? м?сто чар?вне на св?т?,
Де сонце в покр?влях живе,
А хвил? Дн?пра басовито
М?ркують про щастя сво?.
Де кв?тнуть сади з ароматом
Таким,що св?дом?сть пливе
За маревом дивним,духмяним,
? серце в?д пахощ?в мре.
Де Господа слово ? погляд
До кожного знають св?й шлях,
А дзвони свят? розмовляють
?з янголами в небесах.
Де горде кам?ння з?тха?
П?д тягорем давн?х под?й,
Земля ж та?мниц? над?йно трима?
В скарбниц? незд?йснених мр?й.
Де золото гра? яскраво
На шапках церков купол?в,
Над?я в?д сяйва цього розкв?та?
У душах заблудших син?в.
Це м?сто прозоре ? чисте...
Сади... Б?л? храми... Сади...
Воно,як коштовне намисто
Розсипане б?ля води,
Привабливе,файне,блискуче,
В?дразу бере у полон,
Там хмари гуляють по кручам,
Там п?сня не зна перипон.
?стор?я в кожному кроц?,
У кожному метр? земл?,
Колиска для нашо? в?ри,
Кор?ння,з якого прийшли.
Для погляду ж справжня вт?ха,
Краса простяглась навкруги,
Природа коха? його в?дчайдушно,
Боронить в?д лиха й б?ди.
Сто?ть величаво ? м?цно,
Не меркне в в?ках ?спол?н,
То Ки?в могутн?й ? славний,
Земл? незр?внянно? син.
Здалека до нього при?здять,
Молитись до храм?в ?дуть,
? кожен бере свою долю,
Св?й хрест ? св?й б?ль у цей путь.
Замислен? оч? до неба,
Сльоза на запал?й щоц?,
Над?? ? в?ри потреба,
Та св?чка в тремтяч?й руц?.
Було так на св?т? ? буде,
До Господа кожному шлях
В?дкритий завжди,коли треба,
Бо ми на земл? - у гостях.


В такому славетному м?ст?
Чорниця старенька жила,
В ж?ночому божому храм?
Сир?т доглядала вона.
Завжди справедлива ? строга,
У серц? палкому - добро,
Анастас?я - в?д Бога
?м'я у чорниц? було.
Молилася щиро ? справно,
Малим дарувала тепло,
Навчала за правдою жити
Та ще - не схиляти чоло.
Тримати завжди р?вно спину,
Нехай нав?ть прикро все й зле,
Кохати свою Батьк?вщину
Поки подих у грудях не вмре!
А кожного вечора ж?нка
Сир?ток до себе вела,
Там книжки стояли по шафам,
Там казка усюди жила.
Читали та ще й малювали,
П?сн? так завзято сп?вали,
Про долю свою м?ркували,
Майбутн? вп?знати бажали.
Але б?льш за всього чекали,
Коли вже старенька с?дала,
Тихенько та сумно з?тхала,
Псалтир до грудей пригортала
? казку свою починала...
А голос ?? так лунав,
До неба думки п?д?ймав,
? бачили д?ти простори,
Лани та кремезн?? гори.
Лет?ли на конях у пол?
До щастя,до сонця,до вол?,
? в?рили - вдача прийде,
Бо во?н ?х справжн?й веде.
Душа його св?тла ? чиста,
Рука його тверда й м?цна,
В?н споавжн?й козак,атаман,
?м'я в нього славне Богдан.
В?н жив ? живе,й буде жити,
Народу сво?му служити,
? буде на те Божа воля
? слово святе й земл? доля,
Бо пам'ять людей - вищий суд,
? кривдить ?? не дадуть!


Так час йшов за часом,минали роки,
Чорницю стареньку уже поховали,
Але на полицях лишились книжки,
? довго ще люди т? твори читали.
? був серед них неприм?тний Псалтир,
Стор?нки потерт? ?з жовтим в?дливом,
Обкладинка пишна колись,оксамит,
Але вже розтерзана в?ком ? пилом.
Скромно в кутку на перш?й стор?нц?
Був напис з любов'ю,р?вненький:
"Найкращ?й у св?т? мо?й пом?чниц? -
Ганн? Золотаренко."
А одного дня з прибиральниц? рук
Псалтир на п?длогу упав,та обкладинка спала,
? лист,наче птах,облет?в дивний круг,
Давненько ж ця книжка його збер?гала:



"Сини мо?,коханц? дол?,
В в?ках занедьбан? ляльки!
Де подих той,що кр?пить волю,
? серце м?цнить назавжди?!
Ваш розум можна катувати,
Робити з нього р?вчаки,
А пот?м жад?бно чекати
В?дродження його мети.
Вам оч? щастя не затьмарить,
Бо сов?сть н? за що продать,
Де кривду пестять ? схваляють,
Не можна доброго чекать!
Лани давно вже позабут?,
? чорний ворон хату в'?,
Нема? св?ту,всюди смута,
Ганьба та жах беруть сво?.
Зн?м?ть тягар,що спину хилить,
Вона ж давно уже болить,
Знедолення - не Ваш ? вирок!
Нехай сп?льнота гомонить!
В стор?ччях горе поховайте,
Залиште сорому гр?хи!
Не сп?ть,сини мо?,вставайте!
Ще ви жив?,ще ви жив?!
Кохайте палко Батьк?вщину,
Вона для Вас ?дина рай,
Не величайте коп?йчину,
Не продавайте св?й В?втар.
Життя - не в файному палац?,
Не в жирн?й юшц? на стол?,
Не в золот?,не в красн?м платт?,
Життя - у в?ддан?й душ?.
Життя - у серц?,що пала?
Любов'ю,в?рою,добром,
Життя - у правд?,що стражда?
Та йде в?дважно напролом.
Воно - у погляд?,у слов?,
У жест?,нав?ть,у сльоз?,
У наш?й р?дн?й славн?й мов?,
В ж?ноч?й стомлен?й руц?.
У батька тихому з?тханн?,
У перших кроках по трав?,
У покаянн?,у стражданн?,
В тепл? в?д матер? душ?.
Запам'ятайте,мо? д?ти,
Мо? сини,мо? брати,
Найвищче щастя ? служити
Вам Богом в?ддан?й земл?!
Свят?й,кохан?й Укра?н?,
?? полям,?? л?сам,
Садам кв?тучим,неба син?,
?? р?чкам,?? горам.
В остчнн?й час,у цю хвилину
Благаю й заклинаю я,
Не продавайте Баттк?вщину!
Не буде в?д цього добра! "

Останне слово,нижче п?дпис,
Рядок ще впевнений,ясний:
"З повагою до вс?х,Хмельницький
Богдан Зинов?й,Михайл?в син".


Живу для тебе,земле моя!
Дихаю для тебе,моя Батьк?вщина!
Працюю для тебе,В?тчизна моя!
Найкраща у св?т?,моя Укра?но!
















































































Продовження буде