Цикл Палата 6 Оксана

Зупинилися оч?. Завмерли, мов вишн?,
Оксамитов?, наче писан? Тиц?аном.
Що бачиш ти, д?вчинко, небачене нами, гр?шними,
Що чу?ш м?ж тими акордами фортеп?анними?

Топиш муку свою у музиц? в?чн?й,
Бо не допоможе н? Бог, н? люди.
На янголами ц?лованому обличч?
Перша зморшка лягла — не буде!

Не буде, не буде, не буде. Н?коли...
Не для тебе воно, материнське щастя.
А ви так просили — а раптом дозволять?
А ви спод?вались — а раптом удасться?

? в?н, такий могутн?й, кремезний,
Сидить, немов тесаний з каменю,
? трима? в долон? сво?й величезн?й
Вашу сп?льну б?ду, вашу сп?льну рану.

Я п?ду, не дивитимусь в оч? порожн?,
Бо нема на те л?к?в, нема на те слова.
Лиш удвох ви лихо сво? переможете.
Лиш удвох. А ще — Шопен ? Бетховен.

Метки:
Предыдущий: Пережить зиму
Следующий: неизвестный писатель