Лiтовja або Розкiш розумiння

Л?то ? полонило, ? вив?льнювало Музю Пегасько, розман?жувало спекотними л?нощами, збадьорювало жахливими хлющами. Воно вимагало ?? до корпускули, до крапл?. Воно напувало силами ?? мр??, пригощало щедротно чорною шовковицею ? червоною малиною, розважало солов’?но-жаб’ячими концертами, розводило для не? на сел? одуд?в у строкатих роучах ? нелякливих рудих зайц?в, духмяно буяло б?лими л?л?ями ? брунатним л?лейником, тестувало на чутт?в?сть мурашиним лоскотом, закарбовувалось гарячою пилюкою у бос? п'яти.

Л?то дихало Музею, Музя дихала л?том - у л?с?, у луз?, на р?чц?, на город?. Воно чарувало, принаджувало, розчиняло в соб?, не дозволяючи отямитись в?д невпинно? насолоди.

Л?то було ?? невил?ковним коханням, щоразу першим ? останн?м водночас.

Л?то походило в?д слова л?тати, бо зл?тало метеликами митей. У л?тов’? Муз?ни крила ставали холоднавими, атласно-м'ятними, зливалися, звивалися з подувами в?тру.

Л?то вакцинувало ?? байдуж?стю до сл?в. Часом Муз? здавалося, що л?то не боронить в?д них, а з ревнощ?в кара? безмолв’ям. Вона помилялась. Л?то поблажливо споглядало нав?ть за Муз?ними амурами з Тетеревом, у яких купальник трет?й зайвий.

Л?то до зойку в сонячному сплет?нн? в?ддаляло Музю в?д реальност?, а реальн?сть в?д Муз?. В?дпол?рована нуртина л?та не мала н?якого шерехатого кра?чку, щоб учепитися за нього св?дом?стю.

Л?то було життям ?? життя.

?нод? пог?днпй ранок розвжикувала газонокосарка, скор?ше за все самох?дна, бо хитка примарна постать не штовхала ??, а ледь встигала усл?д. За не? подейкували р?зне, пришепки й з оглядком. Музя знала, що то за одна. Але не в?рила в не?, бо мала ?дину в?ру. В?ру в Л?то.

А десь далеко, за горами, за морями долав пекельне пустельне л?то затятий Б?л?нгв?онер, який без сл?в пречудово розум?вся на Л?тах. ? на Музях.