Осiнь

Ос?нь уже струсила додолу маску розбещеного д?вчиська, оголивши в садах свою н?жну раниму душу…
…Веч?рня набережна осв?тлена сотнями маленьких л?хтарик?в… Музика Тото Кутуньо ? аромат мелено? кави пробуджу? ностальг?ю… ? тоб? н?чого не залиша?ться, як ступити на борт корабля-ресторану, замовити ф?л?жанку смачно? кави ? податися у мандри сво?х спогад?в у минуле…
Ось ти маленькою б?га?ш босон?ж по ранков?й росян?й трав? за барвистим метеликом. В?дчуття безтурботно? радост? переповню? тво? груди, ? ти вже майже зловила метелика, але в останню секунду в?н випурху? у тебе з рук ? зника? у безмежност? неба… Ти журишся через це, але раптово на кущ? малини бачиш пташку, ? спочатку з ц?кав?стю роздивля?шся як вона ласу? малиною, а пот?м зненацька стриба?ш у т? кущ? до не?. Вона, сполохавшись, летить на сус?дн? дерево яблун?, яке, як казала мама, тато посадив у день твого народження. А ти почина?ш зривати соб? у жменьку червон? смачнюч? плоди…
Ось уже перше вересня. Ти вперше п?шла до школи. Мама з? сл?зьми радост? на очах дивиться на тебе з натовпу ?нших батьк?в. А ти сто?ш б?ля сво?х однокласник?в. Красуня! З б?лими бантами на золотистому волосс?. Таких бант?в не було н? в кого! ? вперше пробу?ш на смак в?дчуття рад?сного хвилювання… ? ти ще не зна?ш, що через дек?лька рок?в отой б?лявий хлопчина Сашко з паралельного класу, якому ти на першому дзвонику чомусь соромилася дивитися в оч?, буде з горд?стю проводжати тебе додому, закинувши соб? на плече тв?й ранець…
А тут тоб? уже 15. Б?лявого Сашка ти в?дправила у в?дставку по нев?дом?й йому причин?. Але ж ти зна?ш, що цю причину звати Д?ма. Його необережний погляд, який породив шалене кохання, тривав лише секунду… Перша безсонна н?ч, яку ти всю промр?яла… Перше слово ?Люблю? з тво?х тремтячих в?д хвилювання вуст… Перший в?рш для нього… ? перше в?дчуття н?жност? ? солодкого ниття в душ?. А пот?м б?ль. Вперше в житт? б?ль так жорстоко роз’?дав тоб? груди. Вперше ти так довго плакала… Тоб? вже не до навчання…
П’ять рок?в треба було, щоб забути Дмитра.
? ось ти вже на другому курс? ун?верситету. За ц? роки ти навчилася бути сильн?шою, обачн?шою, стримувати сво? емоц??. Але разом з цим ти уже зна?ш, що таке – образа, недов?ра, обман, зрада коханого, ? розчарування… Але головне, що ти не втратила в?ру! В?ру, яка допомага? тоб? жити дал?, щиро посм?хатися, закохуватися, рад?ти дощу, ц?нувати кожну мить життя, кожен крок в майбутн?. ? ти йдеш по але? парку, п?дкидуючи в небеса струшене ос?нню листя, ? рад?сть знов переповню? твою душу!.. ? ти намага?шся закарбувати в пам’ят? спогади про раптово побачене тобою, тод? ще маленькою кароокою д?вчинкою, небо в калюж? б?ля тротуару ? здивований голос: ?Мамо, а у вод? птахи л?тають!?, передостанню в цьому роц? серенаду коника у пол?, ? про з?рку, яка, зда?ться, летить якраз у тво? долон?…
? ось ти вже знову сидиш у затишному ресторанчику на вод?, насолоджуючись кавою… Ск?льки часу минуло в?дтод? як ти зайшла сюди? Година? Дв?? Але тоб? здалося, що минуло половина твого життя, ти знову верталася в сво? дитинство, в сво? минуле… Розрахувавшись, ? лишивши вв?чливому оф?ц?анту на чай, ти знову йдеш по набережн?й п?д поглядами сотен маленьких л?хтарик?в. Ти йдеш додому, ти йдеш у сво? майбутн?… ? головне - ти зна?ш, що в тебе ще все попереду...





картинка с интернета