Розiгнувся чоловiк

Роз?гнувся чолов?к.

Роз?гнувся чолов?к,
Мав уже поважний в?к.
В?н у брата запитав,
Що тепер за час настав?

Старший брат так в?дпов?в:
Нам н?хто ще не дов?в.
Що на св?т? краще жити,
Коли р?вному ходити.

? порядку в нас не буде,
Якщо р?вн? будуть люди.
Кожен стане в?льно жити,
? соб? сво? робити.

Хто буде владу поважати,
?й здоров’ячка бажати.
Вона важко так працю?,
Нас не бачить ? не чу?.

Ми про себе будемо дбати,
Що б усе на св?т? мати.
З?в"?м золоте кубельце,
? нагр??мо с?дельце;

Менший каже: так чи н?,
Та не до душ? мен?.
Я не хочу так прожити,
Т?льки, щоб себе любити;

Не тоб? мене учити,
Як старшому в св?т? жити.
Ти мен? тепер не брат,
Кращ? в мене кум ? сват.

Ти мен? т?льки р?дня,
Р?вний став, та не р?вня.
Мр?яв про якусь там р?вн?сть,
? заводив себе в б?дн?сть.

Все життя шукав де воля,
Та з?гнула тебе доля.
Тепер сталися дива,
Чи не хворий ти бува?

? нав?що нам та воля,
Як судилась така доля.
Нам байдуже, що там зовн?,
Були б т?льки ясла повн?;

Менший хоч тим пожурився,
До сус?да ж прихилився.
У якого хата б?ла,
? дружина дуже мила.

А ще кв?точки в садочку,
? подв?р’ям ходить квочка.
Д?точки мал?, вродлив?,
? ус? вони щаслив?.

Став в?н думати й гадати,
Як соб? тут раду дати?
Що б ус? були здоров?.
Жили в мир? та любов?.

? коли в?н здогадався,
То голосно розсм?явся.
Розсм?явся чолов?к,
Бо став в?льним в?н - нав?к!

18.01.14.