Пiсня АльТОРа. Зоряна балада
Ти послухай мене,
? згадай про те,
Як летять журавл?
У неб?.
Шеп?т трав Земл?,
Жгучий б?ль,
Поклик мр?й,
Ти згадай,
Ти зна?ш,
Зрозум??ш
Усе.
Чую в серц? мо?м,
Полум’я вогню,
П?сня Роду Та мр?й
Людей Земл?.
Кр?зь туман та в?ки,
Бачу спалахи битви,
Чую тихий голос
Матер?в молитви.
Стародавн? часи
В?дгук Слави несли
Як почу?ш се
То згада?ш усе.
У легендах ? в сн?,
Та кр?зь кам?нь у час?,
На магн?тних скронях
Кадри пам’ят? брили
повертаються в пил.
Океани мр?й,
Паруси-в?трила,
Корабл? пливли,
? роди ?шли,
Тканина мапа стежина шлях,
Оживляла мр?ю
А думок дороги мов малюнки в вим?р,
За словом жили.
? не знали б?ди
Т? роди води
Мр??-корабл?
Хвил? сл?в несли
Кожен був творець,
Що в?д твор?ння мр?й,
Н?с свою мету,
На сво?м шляху.
? у ВсеСв?т?,
Рождалися кв?ти,
Та поля й лани,
Матер? Земл?.
Так ?шли роди,
До мети у мр?ях,
У коханн? в с?м’ях,
Д?точки росли.
Д?вчини й Хлопчини,
Мали власну чину,
Щоби жити чинно,
Та добро чинить.
? в чуттях жила
Мр?я Роду – Родина Людини
Що цв?ла й росла,
У серц? Мальчина.
Тих п?сень малюнки,
Звук?в в?зерунки,
Почуття барвист?сть,
Та пахучисть сл?в
Оживали у казках,
В образах в красках,
Що жили у книз? т?й,
В Пам’ят? людск?й.
Океан почуття,
Та жага до буття,
М?л?они св?т?в,
В лон? матер? сл?в.
Паруса-в?трила
В м?жзоряних водах,
Птахи, риби, зв?р?,
Корабл? жив?.
?з з?рок букети,
Та ?з сл?в куплети,
На стез? узори,
В полотн? жив?.
Гралися, сп?вали,
Св?ти будували,
Серця покоряли,
Молод? й стар?.
Та не знали горя,
Смерт? геть не знали,
Але й в?чно також,
Геть не жили,
Бо що таке в?чн?сть,
Як нема? смерт?,
То нема? й сенсу,
В в?чност? сам?й у живому бутт?.
Полум’я вогню,
Як жар-птиця плаче,
? мою нудьгу,
Ой не передать.
Пам’ятаю я,
Наче зараз бачу,
Зорел?т, та друз?
М?ж з?рками я.
В серц? щимить б?ль,
Пам’ятаю вибух
Де ж моя команда?
Де моя стезя?
Св?т з?рок ? друз?,
Паруса ? мр?я.
Де ус?? Й усе?
Де Я? ? Кто ж Я?
Пам’ятаю, як раптом,
Все кудись под?лось,
Св?т згас ? зор?,
Навкруги лиш п?тьма
Я один, де друз??
Зор?, люди, мр??,
Де ж весь св?т буття?
Залишивсь лиш я.
Вс? св?ти погасли,
Все кудись пропало,
? Земля ? небо,
Зор? ? п?сн?,
? крилат? човни-
Кон? в св?т? орб?ти земл?
Я один н?де,
Червон?? трохи
Одиноко в ноч?
З?рка лиш моя.
Як могло так статись,
Як же сталось таке,
Св?тло каменем стало,
Як скло неживе.
Зрозум?в я тод?,
Що м?й р?д у б?д?,
Зрадив мр?ю хтось всю
Втратив Р?д свою стезю.
Св?тло п?дм?нили,
Р?д м?й захватили,
Св?т застиг на вагах,
? став каменем в час?.
Я як старший брат,
Я п?шов шукать,
В?д беспам’ятства, рабства
Св?й р?д визволять,
Ув?йшов в св?т сну,
Щоб вп?знать брехню
Мр?ю в?дродить,
Св?т св?й в?дтворить,
Я побачив жах,
Зрозум?в св?й страх,
Материне лоно,
У зв?рячих пазурах.
Пам’ятаю йшли тод?,
Новий св?т творить,
Мр?? вс?х род?в,
Разом з?брали.
Страшний б?ль зрозум?ть,
Цю нелюдськую мить,
Захопили мр?ю,
П?дчас ?? ?менин,
Й Зоряний малюк,
Мр?я Роду всього,
Опинився в лапах,
Св?тла зв?рячого.
? весь р?д людський,
Попав у западню,
Пам’ять втратили люди,
Опинились в раю.
Без вт?лення мр?й,
Без живо? св?домост?,
Живуть наче роботи,
Живуть – не живуть.
А рай той не рай,
Де люди без пам’ят?,
Св?тло сво?х мр?й,
В?ддають в Абсолют
А крад?й та зрадник,
?х Судьбами править,
Об?ця? в?чн?сть,
У тому раю,
? живий св?т,
Чутт?вого розуму,
Де людина творить
Власну стезю
Потворили в св?т сн?в,
Де грають в бог?в,
А люди п?сок,
Кам?нь для час?в.
В?рносуть заховали
В лаб?ринтах брехн?,
Передслово Сантана,
Стало злом сатани
Так ум?ло зплели,
С?тку кабали,
Дали людям душу,
Щоб так чину душить.
Пам’ять всю забравши,
Держать людей в рабств?,
Смертю страхають,
В?чн?сть об?цяють,
Отак люди стали,
В?рить, зам?сть знати,
Душ? в?ддавати,
Свою суть живу.
А боги на нитках,
Бренчать хорал клятий,
Та душою душить,
Раб?в Абсолют.
Я шукав св?й р?д,
Та будив в?д сну,
В темряв? час?в,
Ми йшли на в?йну,
18 тисяч битв,
Рад?сть перемог
? поразок б?ль,
Жодних молитв.
Ми шукали вкрадену
мр?ю свою
В кристал?чних св?тах
що ? суть Абсолют.
Дим вогню п?д луною,
Та З?рки в н?мот?,
Десь отам за з?ркою
Ми кохали тод?.
Пригадав я св?й шлях,
? сотн? невдач,
? судьби удари,
? кохано? плач.
Сотн? тисяч ?мен,
Стук годинника, переб?г час?в,
Все в мо?й голов?,
Може це пл?д фантаз???
Пробудився ? знову,
Я один,
Якщо в?рить в пам’ять,
Св?т дурний, н?мий.
Я почав шукать,
Правда чи брехня,
Друз?, де ви ??
Де кохання мо??
? губився в думках,
Б?ль н?м?ла чуття,
Наче жар поклик друз?в
? Роду мого каяття.
Та я завжди знав,
Що до безтями кохав,
Лиш кохання рятувало
Тод? одного.
Двадцать рок?в блукань,
Наче в полув?сн?,
Та судьби удари,
Наче сатан?.
А на св?т навколо,
Дивився кр?зь сльози,
Ледь тримав св?дом?сть
В?д тако? брехн?.
Св?т, де править рок,
Де все з н?г на голову,
Де бог – то крад?й,
А крад?й – то ? бог,
? де гра? в кост?,
Над людскими судьбами
Интеллект без чуття,
Абсолют осьминог.
Я пригадую оч?,
А на сердц? сльози,
Де ж ти моя синьоока,
Як тебе знайти?
? пригадав я мр?ю,
? стезю свою,
? планету нашу,
Альмен?ю.
? дивлячись на зор?,
Бачу шлях АльТОРа,
Де ж ти так далеко,
Альмен?ка.
Я шукав, я шукав,
Майже втратив над?ю,
Але знав, я чекав,
Знав знайду тебе.
? зустр?в, д?вчину,
“Де я бачив тебе?”
Ну а ти тод?,
Посм?хнулась мен?.
Альмен?ка.
Поц?лунок,
? мить,
Дали все
Зрозум?ть.
Альмен?ка.
Так, це правда,
Усе.
Я знайшов.
Тебе.
Альмен?ка.
АльТОР.
(поц?лунок)
Ми пройшли кр?зь час,
Ми пройшли ?млу,
Ми пройшли ? кам?нь,
? золу.
Ми знайшли,
Ми разом,
? друз?
Ось,
Кр?зь безодню,
Лиш в мр??,
П?дем
До з?рок.
Остання битва,
Останн?й замок,
Ключем в жилах б’?
Живий струмок.
? св?т навкруги,
Оживе в?д сну,
Пора зустр?чати,
Св?танку весну.
В?дчистить св?дом?сть,
В?д в?русу зла,
Вернуть пам’ять - м?ст,
Суть живого зела,
Кр?зь камн? в часах,
Порехрестя дор?г,
Ми св?тяз? Слав?,
Несем мр?? вс?.
Через безодню,
Ключ? пронесли.
В?дчистимо разом Ми
Лоно Земл?.
Пробудиться вона,
Першороду Мать.
Та згорить вузел смерт?,
Абсолюта печать.
Пригадаем путь Прав?
И Стезю Мети,
Та в?дчистим древо
В?д нечистоти.
? ключами в?дкри?м,
Замки на словах,
Тод? складем меч?,
Буде т?льки мета.
? уже оживили
Стез? полотно.
Ти окинь сво?м зором,
Сей узор волокно.
Мироздан?е брехн?,
Ми зруйну?мо в мить,
На костях ? кров?,
Що зрадник воздвигнув.
В?дтворим ми суть
Перших ?стин живих,
? в?дкри?м путь
З?рок для родини.
? п?зна? кожний
Суть чутт?вих думок,
Пригада? й пройде
Сво?ю Стезей.
И тод? народиться
Той малюк,
в зорях,
що,
м?ж з?рок
До мр?й поведе за собою.
? згадай про те,
Як летять журавл?
У неб?.
Шеп?т трав Земл?,
Жгучий б?ль,
Поклик мр?й,
Ти згадай,
Ти зна?ш,
Зрозум??ш
Усе.
Чую в серц? мо?м,
Полум’я вогню,
П?сня Роду Та мр?й
Людей Земл?.
Кр?зь туман та в?ки,
Бачу спалахи битви,
Чую тихий голос
Матер?в молитви.
Стародавн? часи
В?дгук Слави несли
Як почу?ш се
То згада?ш усе.
У легендах ? в сн?,
Та кр?зь кам?нь у час?,
На магн?тних скронях
Кадри пам’ят? брили
повертаються в пил.
Океани мр?й,
Паруси-в?трила,
Корабл? пливли,
? роди ?шли,
Тканина мапа стежина шлях,
Оживляла мр?ю
А думок дороги мов малюнки в вим?р,
За словом жили.
? не знали б?ди
Т? роди води
Мр??-корабл?
Хвил? сл?в несли
Кожен був творець,
Що в?д твор?ння мр?й,
Н?с свою мету,
На сво?м шляху.
? у ВсеСв?т?,
Рождалися кв?ти,
Та поля й лани,
Матер? Земл?.
Так ?шли роди,
До мети у мр?ях,
У коханн? в с?м’ях,
Д?точки росли.
Д?вчини й Хлопчини,
Мали власну чину,
Щоби жити чинно,
Та добро чинить.
? в чуттях жила
Мр?я Роду – Родина Людини
Що цв?ла й росла,
У серц? Мальчина.
Тих п?сень малюнки,
Звук?в в?зерунки,
Почуття барвист?сть,
Та пахучисть сл?в
Оживали у казках,
В образах в красках,
Що жили у книз? т?й,
В Пам’ят? людск?й.
Океан почуття,
Та жага до буття,
М?л?они св?т?в,
В лон? матер? сл?в.
Паруса-в?трила
В м?жзоряних водах,
Птахи, риби, зв?р?,
Корабл? жив?.
?з з?рок букети,
Та ?з сл?в куплети,
На стез? узори,
В полотн? жив?.
Гралися, сп?вали,
Св?ти будували,
Серця покоряли,
Молод? й стар?.
Та не знали горя,
Смерт? геть не знали,
Але й в?чно також,
Геть не жили,
Бо що таке в?чн?сть,
Як нема? смерт?,
То нема? й сенсу,
В в?чност? сам?й у живому бутт?.
Полум’я вогню,
Як жар-птиця плаче,
? мою нудьгу,
Ой не передать.
Пам’ятаю я,
Наче зараз бачу,
Зорел?т, та друз?
М?ж з?рками я.
В серц? щимить б?ль,
Пам’ятаю вибух
Де ж моя команда?
Де моя стезя?
Св?т з?рок ? друз?,
Паруса ? мр?я.
Де ус?? Й усе?
Де Я? ? Кто ж Я?
Пам’ятаю, як раптом,
Все кудись под?лось,
Св?т згас ? зор?,
Навкруги лиш п?тьма
Я один, де друз??
Зор?, люди, мр??,
Де ж весь св?т буття?
Залишивсь лиш я.
Вс? св?ти погасли,
Все кудись пропало,
? Земля ? небо,
Зор? ? п?сн?,
? крилат? човни-
Кон? в св?т? орб?ти земл?
Я один н?де,
Червон?? трохи
Одиноко в ноч?
З?рка лиш моя.
Як могло так статись,
Як же сталось таке,
Св?тло каменем стало,
Як скло неживе.
Зрозум?в я тод?,
Що м?й р?д у б?д?,
Зрадив мр?ю хтось всю
Втратив Р?д свою стезю.
Св?тло п?дм?нили,
Р?д м?й захватили,
Св?т застиг на вагах,
? став каменем в час?.
Я як старший брат,
Я п?шов шукать,
В?д беспам’ятства, рабства
Св?й р?д визволять,
Ув?йшов в св?т сну,
Щоб вп?знать брехню
Мр?ю в?дродить,
Св?т св?й в?дтворить,
Я побачив жах,
Зрозум?в св?й страх,
Материне лоно,
У зв?рячих пазурах.
Пам’ятаю йшли тод?,
Новий св?т творить,
Мр?? вс?х род?в,
Разом з?брали.
Страшний б?ль зрозум?ть,
Цю нелюдськую мить,
Захопили мр?ю,
П?дчас ?? ?менин,
Й Зоряний малюк,
Мр?я Роду всього,
Опинився в лапах,
Св?тла зв?рячого.
? весь р?д людський,
Попав у западню,
Пам’ять втратили люди,
Опинились в раю.
Без вт?лення мр?й,
Без живо? св?домост?,
Живуть наче роботи,
Живуть – не живуть.
А рай той не рай,
Де люди без пам’ят?,
Св?тло сво?х мр?й,
В?ддають в Абсолют
А крад?й та зрадник,
?х Судьбами править,
Об?ця? в?чн?сть,
У тому раю,
? живий св?т,
Чутт?вого розуму,
Де людина творить
Власну стезю
Потворили в св?т сн?в,
Де грають в бог?в,
А люди п?сок,
Кам?нь для час?в.
В?рносуть заховали
В лаб?ринтах брехн?,
Передслово Сантана,
Стало злом сатани
Так ум?ло зплели,
С?тку кабали,
Дали людям душу,
Щоб так чину душить.
Пам’ять всю забравши,
Держать людей в рабств?,
Смертю страхають,
В?чн?сть об?цяють,
Отак люди стали,
В?рить, зам?сть знати,
Душ? в?ддавати,
Свою суть живу.
А боги на нитках,
Бренчать хорал клятий,
Та душою душить,
Раб?в Абсолют.
Я шукав св?й р?д,
Та будив в?д сну,
В темряв? час?в,
Ми йшли на в?йну,
18 тисяч битв,
Рад?сть перемог
? поразок б?ль,
Жодних молитв.
Ми шукали вкрадену
мр?ю свою
В кристал?чних св?тах
що ? суть Абсолют.
Дим вогню п?д луною,
Та З?рки в н?мот?,
Десь отам за з?ркою
Ми кохали тод?.
Пригадав я св?й шлях,
? сотн? невдач,
? судьби удари,
? кохано? плач.
Сотн? тисяч ?мен,
Стук годинника, переб?г час?в,
Все в мо?й голов?,
Може це пл?д фантаз???
Пробудився ? знову,
Я один,
Якщо в?рить в пам’ять,
Св?т дурний, н?мий.
Я почав шукать,
Правда чи брехня,
Друз?, де ви ??
Де кохання мо??
? губився в думках,
Б?ль н?м?ла чуття,
Наче жар поклик друз?в
? Роду мого каяття.
Та я завжди знав,
Що до безтями кохав,
Лиш кохання рятувало
Тод? одного.
Двадцать рок?в блукань,
Наче в полув?сн?,
Та судьби удари,
Наче сатан?.
А на св?т навколо,
Дивився кр?зь сльози,
Ледь тримав св?дом?сть
В?д тако? брехн?.
Св?т, де править рок,
Де все з н?г на голову,
Де бог – то крад?й,
А крад?й – то ? бог,
? де гра? в кост?,
Над людскими судьбами
Интеллект без чуття,
Абсолют осьминог.
Я пригадую оч?,
А на сердц? сльози,
Де ж ти моя синьоока,
Як тебе знайти?
? пригадав я мр?ю,
? стезю свою,
? планету нашу,
Альмен?ю.
? дивлячись на зор?,
Бачу шлях АльТОРа,
Де ж ти так далеко,
Альмен?ка.
Я шукав, я шукав,
Майже втратив над?ю,
Але знав, я чекав,
Знав знайду тебе.
? зустр?в, д?вчину,
“Де я бачив тебе?”
Ну а ти тод?,
Посм?хнулась мен?.
Альмен?ка.
Поц?лунок,
? мить,
Дали все
Зрозум?ть.
Альмен?ка.
Так, це правда,
Усе.
Я знайшов.
Тебе.
Альмен?ка.
АльТОР.
(поц?лунок)
Ми пройшли кр?зь час,
Ми пройшли ?млу,
Ми пройшли ? кам?нь,
? золу.
Ми знайшли,
Ми разом,
? друз?
Ось,
Кр?зь безодню,
Лиш в мр??,
П?дем
До з?рок.
Остання битва,
Останн?й замок,
Ключем в жилах б’?
Живий струмок.
? св?т навкруги,
Оживе в?д сну,
Пора зустр?чати,
Св?танку весну.
В?дчистить св?дом?сть,
В?д в?русу зла,
Вернуть пам’ять - м?ст,
Суть живого зела,
Кр?зь камн? в часах,
Порехрестя дор?г,
Ми св?тяз? Слав?,
Несем мр?? вс?.
Через безодню,
Ключ? пронесли.
В?дчистимо разом Ми
Лоно Земл?.
Пробудиться вона,
Першороду Мать.
Та згорить вузел смерт?,
Абсолюта печать.
Пригадаем путь Прав?
И Стезю Мети,
Та в?дчистим древо
В?д нечистоти.
? ключами в?дкри?м,
Замки на словах,
Тод? складем меч?,
Буде т?льки мета.
? уже оживили
Стез? полотно.
Ти окинь сво?м зором,
Сей узор волокно.
Мироздан?е брехн?,
Ми зруйну?мо в мить,
На костях ? кров?,
Що зрадник воздвигнув.
В?дтворим ми суть
Перших ?стин живих,
? в?дкри?м путь
З?рок для родини.
? п?зна? кожний
Суть чутт?вих думок,
Пригада? й пройде
Сво?ю Стезей.
И тод? народиться
Той малюк,
в зорях,
що,
м?ж з?рок
До мр?й поведе за собою.
Метки:
