Кольори

Кр?зь в?кно вдираються ранков? кольори,
наливаючи свинцем натомлен? пов?ки -
десь за гратами св?танок полум'ям горить,
але сон ч?пля? знов, мов к?гтями шул?ка,
тягнучи мене в п?тьму, де я на самот?
сновигатиму м?ж с?рих лаб?ринт?в кволо,
вкотре заблукавши у минулому житт?,
повертаючись до м?сць, де ? не був н?коли,
де щоразу все мен? знайоме вже давно -
там лише себе знаходжу в т?нях, силуетах,
щоби загубити знов, занурившись в багно
до д?рок затертого повторами сюжету...

В тому д?йств? серед сцени я стою один,
ледве згадую слова ? вкотре недолуго
намагаюсь образи небачених картин
описати, поки мозок, наче землю плугом,
на др?бн? частини рвуть нав'язлив? думки,
випускаючи в мен? ув'язнену потвору,
чутно ледь лунають голосом ламким,
без упину провокуючи мою уяву хвору:
раз у раз повол? в?д початку до к?нця
перекручу? мене вона, н?би м'ясорубка
? хоч ск?льки сам соб? боротись об?цяв,
та безвих?дь в себе всоту?, мов губка.

Повертаюся щоноч? - завчений маршрут,
та чомусь на?вно зм?н, як ? ран?ш, чекаю,
поки десь в мен? принишклий баламут
не розбурху? всередин? журбу безкраю...
вже давно нелегко зрозум?ти сенс,
ще давн?ше й важче в?днайти причини
т?, що запустили цей зациклений процес,
який б'? ножем щораз зрадливо в спину,
а тому нехай пала? ранок за в?кном -
як ? завше все ж засну в сво?й комор?
сам не св?й, немов напо?ний вином,
повсякчас шепочучи соб?: "Memento mori".