Дем ург Одинадцята поема Продовження-2
Дем?ург
СО-В?СТЬ ДУШ
Одинадцята поема (Продовження-2)
С а д ? в н и к
В?дх?д поета з м?ста — катастрофа.
О тонкий х?д життя! ?з п’ятипало? руки
Л?вообертно?
В правообертну однопалу — в смерть,—
Хто прагне, аби зрозум?ли!
?Чи повернутись?? — запит колами в вод?.
В?дпов?дь — холод ? пригн?чення: не йд?ть:
З правообертно? руки у чорний з?в —
Розбит?сть псих?к: м?р?ад гак?в
Вкруг пальця, — мороз в?йськ ? телебачень,
? вулиць вс?х г?пноз — синхронний нежить —
Як вкручують! ?з луски м?ста — п?на сл?в
Булька?, липне ? — туди ж, у з?в.
Все ма? слово — дайте, що кому належить,
В?ддайте реч? ? думки — щоб чути Бога,
В с е втратить ? в?ддать — прийти до цього.
В небесному Вогн? нема кра?н,
У слов? Бога нема людського н?чого:
Поета вб’?те — впаде око вс?х кра?в
У тьму всесв?тню, ? обсиплються в народ?в —
Хто йому р?вня, бо одна вогню порода
Ц? душ?-океани.
Морок стане.
Н е з н а н и й п о е т
Без палкого Шляху в с е вб’? народи:
Сл?пц? в?д?рван? ? засм?ються, ? покочують
У лоск?т сл?в, де вдома не ночують.
О, ц? в?дчують, так, ц? — в?дчують,
Що вс? боги не мають Бога-Слова.
?стор?я шука? довго. Й знову:
Знайде — й не йде за ним, ? плач — в свою дорогу,
? — см?х. ? в?рно Слову, що не йдуть до Нього:
Все, що см??ться, славить, гн?тить, ганить —
У с е зм?та?ться могутн?м ураганом.
В ? т е р
Кого до Слова вихор духа поведе —
Покине д?м, дружину й батьк?вщину:
Хто духом об?йма низин в?дл?т,
Тому нема? м?сця на земл?,
Тому не треба — м?сце на земл?.
К о з а к и – с ? ч о в и к и
В кому вогонь косм?чний охолов,
Той не любив св?ти, то не любов!
Б а й к а л
За кого я не постояв в житт?,
Той не купавсь в священн?й чистот?.
П ? т е р
У кому я не кв?тував як сад —
Удар душ? не проривав блокад
Час?в.
С а д ? в н и к
? в кожн?й точц? вся можлив?сть ?.
Направте серце чистотою духа й т?ла,
Щоб в ненасильств? виокремить суть:
Дари небесн? в душу ангели знесуть —
Знання гармон?й так приходять, як схот?ло
Вникати серце ? запитувать красу.
? серце серцю посила со-в?сть,
? серцю небо со-в?стями в?дпов?сть.
Для запиту: знайти себе й з?брати,
? чай гарячий ? добавки п?д?брати,
? запалитися в любов?, як до брата.
В приземлен?м житт? в несильн?й скрут?
Як сл?в багато в?щих каже з сут?
Людина — ? не в?да? про це!
...Душа сп?вуча — птаха на той св?т.
Н е з н а н и й п о е т
Не нос?я, пром?нь-св?дом?сть тьма несе —
Не чую Бога, але як не чують д?ти,
? зв?р?, ? майбутн?, в с е;
Один лиш люд вбива ?дине око — Слово...
Як в оц? птахов? з?рка засв?т горить
над блиском вод й с?нним болотом,
чого в?н тужно п?дн?ма дзьоба в пустоти
й нелюдськи — людським голосом кричить?
Що з нього рветься?
С а д ? в н и к
Чого, закрившись у квартирах, вс? сваряться?
З планетних хмар напружень натягнулись
? розряджають ?х на себе, йде гроза;
Враз виштовхнуть, перемирившись, ?х за ст?ни —
Н?би н? з чого сваряться сус?ди.
Н е з н а н и й п о е т
Як св?тлий стовп прийде до голови
? стане в неб?, яко меч, то заживи
Ступн? — глухон?мий пуска не зразу;
В ноз? занедбан?й розбудить см?х прокази;
У струпах, гно?в?, палаючи, п?деш,
Лякаючи — як розтина? меч.
Сердечники впадуть, кого торкне тв?й смерч, —
Вчасно лиши людей.
Прекрасно тл?ннями в огн? смердять ж?нки
З псих?чним нетриманням половинок,
Як проти сонця св?чечки безвинн?, —
Розбуджена без серця голова,
Вона ? не таке ще засп?ва.
Прекрасн? рай ? пекло, в с е я к ?:
Так в с е душа велика в?дда?.
Захоче знати, що таке здоров’я —
П?зна себе ? збочення наскр?зь,
Й виходячи ?з пекла, впише кров’ю,
На смертне? безсмертям в?дпов?сть.
Мен? св?т не потр?бен н?який,
Спаси Б?г, що вогнем святим
Обпалений, бо накидав на нього слово.
Прости Б?г, що порушена краса,
Коли я вс? проходив небеса — живий.
Прости Б?г, мертвим дарував я благо.
Г о л о с з т о г о с в ? т у
У Бог-Слов? ти — з ж?нкою б?льше не живи.
(Безмовн?сть.)
(Заплакало немовля: прокинулось в?д зм?ни.)
Н е з н а н и й п о е т
Це моя дитина.
(Музика безмовност?.)
Н е з н а н и й п о е т
Летячи ангелом в глибинах прохолодних —
О, косми хмар! як по обличчю б’ють —
Здригнешся крилами
в?д наковальн?, що п?дходить,
На котр?й, темн?й, духи дух кують.
Побризкують. На видиме кладуть
Невидиме, з нього струмини ллють
На н?жки ближн?х хмар
? тягнеть — гахнув щоб небес удар-р!
? глянеш: за одною всенагально
Пливуть ? сунуться розк?шн? наковальн?;
Т?листо труть, пузирять каламуть,
На вс?х, на темних, духи дух кують.
Посадять враз у зачарован?м саду,
Як не проб’? усе тв?й дух.
С а д ? в н и к
А що внизу?
Десь з’?ден? несв?жими слова
Летять з рот?в людей, смердять;
Хто по?да — мить — ? хвор??.
Як без стежинок сад лиця, що забув догляд, —
Куди в?н душу заведе,
Як полама й мо?й душ? веселий погляд?
? що накличе, в?дтиснувшись, його вид?
Парал?зу? душа нижча вищу — вмить,
Як ув?йде, ? смокче, ? керу?
? смердить,
Й живе — приспану!
В?д незнання — ск?льки с?мей таких!
Ви дума?те: що роблять думки? Вдушують слабших,
зм??. А зм?? слабш?, склубкувавши нижче землю,
парал?зують ? сичать угору, ? падають на води,
отрута пам’ят? — у землю.
П о к р у ч ? з н а р о д у
Так що, це нам не жити? Убить сад?вника!
Убити зор?! Гаси усе ! Нам треба в тьм?,
Ми так не можем!
Н е з н а н и й п о е т
Тому така — в?льна — моя душа.
Нехай хто куди хоче вируша
Й не хоче знать картини св?ту ? людини,
Загине св?т — я не загину:
Таким мене м?й Бог не полиша,
Так чисто диха? — в?льна — моя душа.
Нехай загинуть — а не буть в брудному оц?, —
М?рку? в с е — де кому буть в 2004 роц?.
Я знань не подаю, хто в чому снить.
Початок знань — ?нформац?йн? сни:
В них душ? космосу, земл?, людей — як ?,
А не як думають про свою чи про ?нших;
Знання того, що буде завтра, не всу? —
Що через тиждень, м?сяць, — все, що ?,
Т?льки коли в яву прибуде.
В с е ма? св?тло, йде струминами з усюди,
? я скеровую себе в щанайсв?тл?ше,
? любиться душа усе в?льн?ше,
Вже складений — покращу? х?д вс?х
Картин, що будуть. В мене св?тлий сл?д.
? п’? людина трунок часу, що аж лл?ться,
Не бачить, як за тиждень роз?б’?ться.
В с е водить вс?х, а мовиться не так:
40 дн?в в духов? вже не сто?ть Сп?так,
50000 ходять ще жив?,
? д?ти ?х не п?д завалами в кров?.
Вс? на кол?на!!! ви, жуюч? ? дурн?,
Це вам про час з ус?х усюд дзвонили —
Що ви зробили? З? шк?л не вивело — ? плюваками
розчавило!
Д?тьми забрав гр?хи косм?чний акт.
Я знаю, хто нос?й чого задовго стр?ч?,
Кому вже смерть, стирання власного обличчя,
Загроза для здоров’я — хто що кличе;
? зм?нюю лиш те, що духу личить:
Око до космосу й народ?в,
Свободу й творення: всевид?ння — свобода.
Удар вогнем душ?!!! порозганяй нависл?сть л?т
Планет, прибит?сть дум людей!!!
Хто самост?йн?ш ? в?рн?ш:
В?льна душа — чи св?т косм?чних н?ш?
Художн?сть — от ?дина гармон?йн?сть
Чуття всього ус?м й лиття в огонь ?з вод, —
Як за Бог-Словом не летить народ —
Летить душа в огонь, — свобода, в?льн?сть.
Хто не в?дчу? шлях ? сво? ?я?,
Дождеться резонансно холуя,
На цей раз ?з зоряних пазух.
Н?хто н? в ч?м не винуватий, вчуйте, душ?,
Ритм?чн? к?гт? за небесн? горла душать,
Недоокиснення вбива, як чадний газ,
Дракони всесв?ту валують димом з вас,
Серця затемнюють, щоб не ?шла со-в?сть,
М?зки — без знань сво?х б?опол?в,
? зосереджень, ? проривних дн?в,
Хвор?ючи — не в?дкривають
Злотохорали верхн?х труб.
? д?ти
Вже почали син?ти ? чорн?ти,
? м?зки, як у легенево хворих,
Впадають в безум. Вирячен? оч?
?дять енерг?? — кого де т?льки бачать.
А т?, по?ден?, не можуть буть без втрати,
Вже сестру ?сть сестра, брат убива? брата.
А ви згляда?тесь, прибит? укра?нц?,
? сам? гра?те всьому ритм?чний туш!
Й н?м?! — закрит? верхн? ходи душ!! —
Ходи до живлення ? самоп?знавання!
? дух запертий б’? ваш час останн?й:
Сл?ди до верхн?х затирають нижч?
? в груб? р?вн? вс? кладуть сягання.
Оск?льки те ведеться закладання
Без серця й розуму — а т?льки окликанням
Найтяжчого — В с е зчеплю?ться, йде в яву,
? проклада? в днище буровину,
? опуска? в черево людину,
? перетравлю? без св?жого притоку —
Ви закрива?те останн? горло-око
Рятунку!
Вас розчиня? в с е , а ви —
у св?тогляд,
Не в вищий дух — дух порят?вних ляд.
Де сум?ш — там ? пекло; пекло скр?зь,
Де всяк — сво?, частини кличуть р?зне.
Тертя м?ж ду— непереносна р?зь,
Всяк тягне вб?к, все в?дчува? п?зно.
Всесв?тн? око притяга готових, —
Темниця — твердь, бог?в р?зьбить лиш слово!
? в атмосфер? тр?ска? натом?сть,
Поряд розплеснулася вищая св?дом?сть —
Душ? в?дкрився у розр?джен?ше х?д,
? диха?ться так б?ля людини,
Як б?ля дерева високого знання,
Коли по ньому вниз тече знання.
Нема жадання.
Ж ? н к а
(височенний голос, сп?ва?)
?Сто?ть гора високая,
По-п?д горою гай.
Зелений гай, густесенький,
Неначе справд? рай...?
С а д ? в н и к
У кожного ?з вас ? вс? знання,
Тому ви й тремтите, як в лоба меч вв?гнати, —
Збирайтеся й розпалюйте багаття
ЗБИРАЙТЕСЯ Й РОЗПАЛЮЙТЕ БАГАТТЯ
ДУШ!
Притягайте вищ?сть, притягайте,
Злюбов’юйтесь — в?дкриються д?ла:
Де з безуму вас виштовхне ?мла.
Н е з н а н и й п о е т
Ти кликнув. Знову
Сюди несе — не дасть вписать Бог-Слово:
Хто через мене доторкався його Боку —
Стягав на себе безум,смерть, наскоки.
Так зносить вс?х — загризти лиш Бог-Слово.
Був з в ? д т и Шкловський,
вдруге — вже Тарас.
Перший сказав: ?В?ддай папери учням.?
Другий змоливсь:
?Перечитай вс?м серцем землю р?дну!?
М а л ? д ? т и
Нам лячно, щось ви ма?те робити!
тулитись хочеться й не в?дпускати.
Н А Р О Д
П е р ш и й
Та що в?н з? словом! В нас — д?ла! так? д?ла!
Д р у г и й
Та-а-к, д?ла ...
М а л ? д ? т и
Нам лячно, щось ви ма?те робити! будьте з нами...
Б о ж е в ? л ь н и й д у р н и к
Ха-ха-ха! Хи-хи-хи! Гей, божев?льн? ви,
в?н забере д?тей!
нехай в?н не говорить,
я б?льш не можу, голова тр?щить.
П о к р у ч
Ви що, не чу?те? що, не д?йшло, що це
всерйоз?
Я зараз подзвоню додому — як там д?ти? В?н ще трохи
скаже — що з ними буде?
що з нами буде? що в?н може
наробити?
М а г ? ч н ? в о л ь о в и к и
(з м?нерального св?ту)
Що ви ворушитесь? Нехай в?н сонце — треба зупинити!
Убийте слово!
В гортань йому хоробу!
Повернути ним же випущене слово — й пробити,
щоб в?н не засп?вав,
бо тр?сне наше коло —
як ?стимем народ?
М ? н е р а л и
Штани повн?, ура! Накинулися вс?, ура!
Це нове мислення, подають нов? думки!
С а д ? в н и к
Сп?вайте, душ?, вищий св?т сп?вайте!
Верх притягайте, окликайте, п?дн?майтесь!
Перемагайте пута, намагайте!
Але за ?менем н?де не називайте,
Бо ?х шукають ? сусв?тн?, й несусв?тн?,
Що гр?ють, св?тять, ? не гр?ють, ? не св?тять.
? центри душ ходами в?дкривайте,
Сид?ть — сп?вайте, йд?ть,
т у д и лет?ть — сп?вайте!
Свободу й в?льн?сть — серцем начувайте!
? памятайте: в с е — душа ?дина,
Не встане св?т, доки не в сонц? Укра?на!!
М а т и
(дон?)
Вдягни-но, доню, щось гарненьке –
голубеньке,
? йди на сонечко, щоб серце веселеньке
задихало, ? добрий теплий в?тер
обвол?кав ? виц?ловував, прив?тний,
як повну щастя ? гуд?ння в?тку.
Н а р о д
О, дивись, вже кудись п?шло. ? куди це воно п?шло?
Й чого, спитати?
С а д ? в н и к
Як видно на ус?х будинках м?ру пом?шаност?!
Як я чую лоск?т хаосу! в?н гостюку? мою душу.
Во?стину: все лжа, не лжа ?сть ген?й — ? народ.
См?ття м?ж ними.
Н е з н а н и й п о е т
?де? пл?д поперед всього зр??,
А зм?? нижчеокликань ведуть до д??.
? ви тод? н?що не зм?ните — под??
Вс? приповзають вже автоматично.
Прокиньтеся, ви, слабовольн? й невротичн?,
Це вас у сн?, як жаб, трима мороз:
Безумний фатум п?дпира низин г?пноз:
В с е вс?х веде ним по картинах в д?ях
Й н?кого вже не пустить щось зм?нити:
Друз? у смерть — не дасть розбити
В духов? складене; в?дчують — будуть вити,
Що йде нещастя по природ? невед?ння.
Ч о л о в ? к
А я проскочив.
Г о л о с з т о г о с в ? т у
Тату, затягнуло твого сина...
Н е з н а н и й п о е т
Людей одверне, а краса пощезне,
Страховисько прил?зе здоровезне
? жабою вас потягне до рота.
? буде вам тод? така марнота —
Душ? хворобу м?ж людьми порозмотати,
? не вряту? вас н? мама, ан? тато, —
Л?си, люди врятують; ? щаслив?:
Тягнуло — а-а-а! очей зливи,
Щось витягло назад за волосину.
Г о л о с з т о г о с в ? т у
Тату!
Ч о л о в ? к
Сину!
Г о л о с з т о г о с в ? т у
Татку!
Ч о л о в ? к
Сину!!
Н е з н а н и й п о е т
Це ви спита?те в людей, що пожили.
?Не смикайте б?са за хв?ст!? — л?си гули,
Л?си гудуть! По хмарах пальцями гребуть!
Захмар’я слуха? ? чу? ?х тод?,
Перем?няючи усю дзвонков?сть по вод?...
Н А Р О Д
П е р ш и й
Так, це вже ц?каво. Ми — ненормальн?,
а л?си нормальн??
Д р у г и й
А хто зна? В?н п?дн?ме ?ще — то
хто тут буде?
Що з нас залишиться?
Що отверзеться тут, де сто?мо?
Т р е т ? й
Смаленим запахло.
С а д ? в н и к
Не в?дкривайте музиц? низ?в,
Йде в с е на клич небес. Припн?ть язик:
Чим вища со-в?сть душ — тим менш для мови.
Слова взялись — в небо нема любов?,
Й не сам лепечеш — заставля низин пропащ?сть, —
Раз душ? не говорять — то й нема що.
...Душ? — не вороги соб?, якщо ?м зроду
Сказать ?х справжн?й ?нтерес ? лад: в природ?
Мета для вс?х одна — вигнати зл?сть;
Бо що гукнеш — те й в?дпов?сть,
Дасть волю — або скрутить зразу.
Н е з н а н и й п о е т
Це кому б?льша, кому менша в?сть.
Хто мене здумав — здав екзамен хто в?н
Не сходячи з сво?х огненних м?сць.
Я ?ду сам — ? руха?ться в с е.
Не знаючи себе — як вс?х навчати?
Не волод?ючи собою — керувати?
Зам?сть, щоб час ниттям минулим шити —
Знайдете нить ясну, м?й дух несе.
Та все находить мен? шати з нових див, —
Кохайтесь в Неб?, щоб м?й стовп не полишив.
Н А Р О Д
П е р ш и й
Та в?н втече!
Д р у г и й
Служи свому народу!
Т р е т ? й
Небо пада!
Назад забийте йому слово
в горло!!
С а д ? в н и к
? ви вже зна?те: н?хто н? в ч?м не винуватий, —
Тож не притягуйте минуле — низ ? зл?сть,
Дух може зв?льненим ?ти у вищу в?сть.
Хто низьким почуттям в?дкритий — низ ним д??, —
?сть зв?льнення знанням! —
за ним вже Дух Святий вод?й ?!!
Н а р о д
Ну, раз н?хто н? в ч?м не винуватий...
(не зна? — як почати думати...)
Н е з н а н и й п о е т
Кожен в??
Лиш близькому, бо р?дна душа гр??.
Так в?льний в?льному, а дурень дурнев? рад??.
Для дурня дурень – музикальна мр?я.
Душ? вогонь небесний – низ гн?тить!
Хто р?дная душа – такий ? ти.
? в кожн?м р?внев? ?сть повед?нка-мати.
Нев?рно за невинн?сть убивати:
Нев?рн? суд, ? кара, й р?зне право,
Це незнання низька заграва.
Так в с е – без всякого як закладалося природ?,
Безумний, чи розумн? р?вн? кожним водять.
Без мене, слова з Слова, в?н не скаже, без’язикий,
Що ?стинний ? грунт його й музика.
? – беззахисного! –
у горе й смерть з а в о д и т ь…
О сон ? незнання,
й г?пноз! по н?м життя – таран!
? в кров! ? не втече, не зна?. Що орган
Вв?йшов в земний орган – ? збожевол?ли,
Богодиявольський хорал,
Котрим я насолоджуюсь, ? з в?ч
Ход?в – даю йому його ж солодк? тяги,
Шлях гармон?йний для в?дваги,
Плодозн?мання сонць ?з в?т?в протир?ч.
Якщо Ви дем?ург, то станьте б?ля мене, —
Для всього в св?т? м?сце ? сво?, бо я ?диний,
н?чого я не в?дкидаю:
Розпад – то вже у космос? шизофрен?я,
Хвор?ння частки, як в?дкине другу
й жада? побагнути – ц?ле,
Земля ? небо – космос!
...Не знають тьми – не знають ? св?танку.
То хто ж ?з нас найб?льшу ма?
Душевн?сть, в?льне? життя душ??
Я Всесв?т гармон?зував – опл?днив,
В?н перед ваших душ великих – бл?дне:
Що вилупиться з шкаралущ?..
Що вигорить??
Бо ви згори,
Знизу дубасили по голов? п?д туш,
по серцю!
Зронене у та?ну печал? –
Так зр?тиме з серцями в?рно всл?д,
Як неспод?вано ще д?ти пом?чають
На дерев?, п?сля збирання, пл?д.
...Душ? мо?, я знаю що вам закорт?ло…
Русь прорива ходи кр?зь мене см?ло —
Спо?ти брагою весь св?т, душеброд?нням.
Як в с е ?дино найчутк?шу душу бга? —
Душе людська, та хто про тебе дба?! —
? так, як мною водить Провид?ння
Кажу:
Всесв?т — золотисте волосся, дехто спить
на червоному й чорному
бархат?.
? в наших душах перебродження ? воля! —
До них любов? в?рн? вогнекон? ? чистота —
Народиться один великий птах
Л?тань всевид?ння природи, —
Я пересл?дував його, в?н кинув вогнеп?р’я-слово
В с е з нього витиснув,
Для чого мо? серце розбив у музику,
Се — музика несеться
По душах Неба ? земл?, перелива?ться,
пала?, —
Не зменшуйте напору, не уступ?ть свого ?ства
можливостям несправжн?м!!
Н А Р О Д
П е р ш и й
( з особливим зверненням — до Народу )
Нес?ть рибальську с?ть. Бо в?н нас виловить
?з глузду.
Д р у г и й
?д?ть ? обн?майте, ? говор?те, говор?ть, —
пробуджуйте думки...
Т р е т ? й
Нес?ть вино, та н? — нес?ть науки,
Музику, в?рш?! ех, от — трунок часу! —
нес?те головного: вносьте стола,
? ще
ст?льця — коронна поза! —
? ще —
ст?льц?, — куди ж ми д?немось?
Обс?дайте ф?гурно.
Ж ? н к а
Що ж це робиться? Боже милий,
невже не можна щось зм?нити?
Г о л о с з т о г о с в ? т у
В?н повернув ус?м присутност? самих себе,
Але взяло ?х новим поставом розум?ння.
Кожна душа колись перестане бути в?дсутньою
Там, де т?льки й знайде себе:
Аби пройшла музика.
Н е з н а н и й п о е т
От — В С Е.
Вражаюче танцю? — н?би молиться.
Розряжа?ться гроза ? шумить л?с.
Гн?вний удар грому, в спалахах —
в с е зм?та?ться ураганом,
центр п?дн?ма? Н е з н а н о г о п о е т а.
Витиснут?сть, порожн?сть, спок?й неба.
Н е в ? д о м и й
(сп?ва? з? свят?стю молодост?)
?Не в?р року ? рокам,
Не в?р в?ку ? в?кам,
Н? яв?, н? до-яв? –
Перевдягнен?й трав? ,–
Хто косить ?де – не стеж,
В ?нш?й масц? – одне й те ж!
В?р сво?й душ? жив?й –
Молот?нню...
(слуха?)
не п?двий,
?ди ? запитуй: ?Хто живий??
Д О Р О С Л ? Д ? Т И
П е р ш а
Ха - ха - ха - ха - ха - ха!
Д р у г а
Зда?ться, був якийсь просв?т,
Щоб бачити й любити всенький св?т.
Т р е т я
Якась н?кчемн?сть зосталась з усього,
Вмирати за що?
Н е в ? д о м и й
(продовжу? сп?вати)
?? хто живий??
1989,
вересень — листопад(18),
Ки?в
СО-В?СТЬ ДУШ
Одинадцята поема (Продовження-2)
С а д ? в н и к
В?дх?д поета з м?ста — катастрофа.
О тонкий х?д життя! ?з п’ятипало? руки
Л?вообертно?
В правообертну однопалу — в смерть,—
Хто прагне, аби зрозум?ли!
?Чи повернутись?? — запит колами в вод?.
В?дпов?дь — холод ? пригн?чення: не йд?ть:
З правообертно? руки у чорний з?в —
Розбит?сть псих?к: м?р?ад гак?в
Вкруг пальця, — мороз в?йськ ? телебачень,
? вулиць вс?х г?пноз — синхронний нежить —
Як вкручують! ?з луски м?ста — п?на сл?в
Булька?, липне ? — туди ж, у з?в.
Все ма? слово — дайте, що кому належить,
В?ддайте реч? ? думки — щоб чути Бога,
В с е втратить ? в?ддать — прийти до цього.
В небесному Вогн? нема кра?н,
У слов? Бога нема людського н?чого:
Поета вб’?те — впаде око вс?х кра?в
У тьму всесв?тню, ? обсиплються в народ?в —
Хто йому р?вня, бо одна вогню порода
Ц? душ?-океани.
Морок стане.
Н е з н а н и й п о е т
Без палкого Шляху в с е вб’? народи:
Сл?пц? в?д?рван? ? засм?ються, ? покочують
У лоск?т сл?в, де вдома не ночують.
О, ц? в?дчують, так, ц? — в?дчують,
Що вс? боги не мають Бога-Слова.
?стор?я шука? довго. Й знову:
Знайде — й не йде за ним, ? плач — в свою дорогу,
? — см?х. ? в?рно Слову, що не йдуть до Нього:
Все, що см??ться, славить, гн?тить, ганить —
У с е зм?та?ться могутн?м ураганом.
В ? т е р
Кого до Слова вихор духа поведе —
Покине д?м, дружину й батьк?вщину:
Хто духом об?йма низин в?дл?т,
Тому нема? м?сця на земл?,
Тому не треба — м?сце на земл?.
К о з а к и – с ? ч о в и к и
В кому вогонь косм?чний охолов,
Той не любив св?ти, то не любов!
Б а й к а л
За кого я не постояв в житт?,
Той не купавсь в священн?й чистот?.
П ? т е р
У кому я не кв?тував як сад —
Удар душ? не проривав блокад
Час?в.
С а д ? в н и к
? в кожн?й точц? вся можлив?сть ?.
Направте серце чистотою духа й т?ла,
Щоб в ненасильств? виокремить суть:
Дари небесн? в душу ангели знесуть —
Знання гармон?й так приходять, як схот?ло
Вникати серце ? запитувать красу.
? серце серцю посила со-в?сть,
? серцю небо со-в?стями в?дпов?сть.
Для запиту: знайти себе й з?брати,
? чай гарячий ? добавки п?д?брати,
? запалитися в любов?, як до брата.
В приземлен?м житт? в несильн?й скрут?
Як сл?в багато в?щих каже з сут?
Людина — ? не в?да? про це!
...Душа сп?вуча — птаха на той св?т.
Н е з н а н и й п о е т
Не нос?я, пром?нь-св?дом?сть тьма несе —
Не чую Бога, але як не чують д?ти,
? зв?р?, ? майбутн?, в с е;
Один лиш люд вбива ?дине око — Слово...
Як в оц? птахов? з?рка засв?т горить
над блиском вод й с?нним болотом,
чого в?н тужно п?дн?ма дзьоба в пустоти
й нелюдськи — людським голосом кричить?
Що з нього рветься?
С а д ? в н и к
Чого, закрившись у квартирах, вс? сваряться?
З планетних хмар напружень натягнулись
? розряджають ?х на себе, йде гроза;
Враз виштовхнуть, перемирившись, ?х за ст?ни —
Н?би н? з чого сваряться сус?ди.
Н е з н а н и й п о е т
Як св?тлий стовп прийде до голови
? стане в неб?, яко меч, то заживи
Ступн? — глухон?мий пуска не зразу;
В ноз? занедбан?й розбудить см?х прокази;
У струпах, гно?в?, палаючи, п?деш,
Лякаючи — як розтина? меч.
Сердечники впадуть, кого торкне тв?й смерч, —
Вчасно лиши людей.
Прекрасно тл?ннями в огн? смердять ж?нки
З псих?чним нетриманням половинок,
Як проти сонця св?чечки безвинн?, —
Розбуджена без серця голова,
Вона ? не таке ще засп?ва.
Прекрасн? рай ? пекло, в с е я к ?:
Так в с е душа велика в?дда?.
Захоче знати, що таке здоров’я —
П?зна себе ? збочення наскр?зь,
Й виходячи ?з пекла, впише кров’ю,
На смертне? безсмертям в?дпов?сть.
Мен? св?т не потр?бен н?який,
Спаси Б?г, що вогнем святим
Обпалений, бо накидав на нього слово.
Прости Б?г, що порушена краса,
Коли я вс? проходив небеса — живий.
Прости Б?г, мертвим дарував я благо.
Г о л о с з т о г о с в ? т у
У Бог-Слов? ти — з ж?нкою б?льше не живи.
(Безмовн?сть.)
(Заплакало немовля: прокинулось в?д зм?ни.)
Н е з н а н и й п о е т
Це моя дитина.
(Музика безмовност?.)
Н е з н а н и й п о е т
Летячи ангелом в глибинах прохолодних —
О, косми хмар! як по обличчю б’ють —
Здригнешся крилами
в?д наковальн?, що п?дходить,
На котр?й, темн?й, духи дух кують.
Побризкують. На видиме кладуть
Невидиме, з нього струмини ллють
На н?жки ближн?х хмар
? тягнеть — гахнув щоб небес удар-р!
? глянеш: за одною всенагально
Пливуть ? сунуться розк?шн? наковальн?;
Т?листо труть, пузирять каламуть,
На вс?х, на темних, духи дух кують.
Посадять враз у зачарован?м саду,
Як не проб’? усе тв?й дух.
С а д ? в н и к
А що внизу?
Десь з’?ден? несв?жими слова
Летять з рот?в людей, смердять;
Хто по?да — мить — ? хвор??.
Як без стежинок сад лиця, що забув догляд, —
Куди в?н душу заведе,
Як полама й мо?й душ? веселий погляд?
? що накличе, в?дтиснувшись, його вид?
Парал?зу? душа нижча вищу — вмить,
Як ув?йде, ? смокче, ? керу?
? смердить,
Й живе — приспану!
В?д незнання — ск?льки с?мей таких!
Ви дума?те: що роблять думки? Вдушують слабших,
зм??. А зм?? слабш?, склубкувавши нижче землю,
парал?зують ? сичать угору, ? падають на води,
отрута пам’ят? — у землю.
П о к р у ч ? з н а р о д у
Так що, це нам не жити? Убить сад?вника!
Убити зор?! Гаси усе ! Нам треба в тьм?,
Ми так не можем!
Н е з н а н и й п о е т
Тому така — в?льна — моя душа.
Нехай хто куди хоче вируша
Й не хоче знать картини св?ту ? людини,
Загине св?т — я не загину:
Таким мене м?й Бог не полиша,
Так чисто диха? — в?льна — моя душа.
Нехай загинуть — а не буть в брудному оц?, —
М?рку? в с е — де кому буть в 2004 роц?.
Я знань не подаю, хто в чому снить.
Початок знань — ?нформац?йн? сни:
В них душ? космосу, земл?, людей — як ?,
А не як думають про свою чи про ?нших;
Знання того, що буде завтра, не всу? —
Що через тиждень, м?сяць, — все, що ?,
Т?льки коли в яву прибуде.
В с е ма? св?тло, йде струминами з усюди,
? я скеровую себе в щанайсв?тл?ше,
? любиться душа усе в?льн?ше,
Вже складений — покращу? х?д вс?х
Картин, що будуть. В мене св?тлий сл?д.
? п’? людина трунок часу, що аж лл?ться,
Не бачить, як за тиждень роз?б’?ться.
В с е водить вс?х, а мовиться не так:
40 дн?в в духов? вже не сто?ть Сп?так,
50000 ходять ще жив?,
? д?ти ?х не п?д завалами в кров?.
Вс? на кол?на!!! ви, жуюч? ? дурн?,
Це вам про час з ус?х усюд дзвонили —
Що ви зробили? З? шк?л не вивело — ? плюваками
розчавило!
Д?тьми забрав гр?хи косм?чний акт.
Я знаю, хто нос?й чого задовго стр?ч?,
Кому вже смерть, стирання власного обличчя,
Загроза для здоров’я — хто що кличе;
? зм?нюю лиш те, що духу личить:
Око до космосу й народ?в,
Свободу й творення: всевид?ння — свобода.
Удар вогнем душ?!!! порозганяй нависл?сть л?т
Планет, прибит?сть дум людей!!!
Хто самост?йн?ш ? в?рн?ш:
В?льна душа — чи св?т косм?чних н?ш?
Художн?сть — от ?дина гармон?йн?сть
Чуття всього ус?м й лиття в огонь ?з вод, —
Як за Бог-Словом не летить народ —
Летить душа в огонь, — свобода, в?льн?сть.
Хто не в?дчу? шлях ? сво? ?я?,
Дождеться резонансно холуя,
На цей раз ?з зоряних пазух.
Н?хто н? в ч?м не винуватий, вчуйте, душ?,
Ритм?чн? к?гт? за небесн? горла душать,
Недоокиснення вбива, як чадний газ,
Дракони всесв?ту валують димом з вас,
Серця затемнюють, щоб не ?шла со-в?сть,
М?зки — без знань сво?х б?опол?в,
? зосереджень, ? проривних дн?в,
Хвор?ючи — не в?дкривають
Злотохорали верхн?х труб.
? д?ти
Вже почали син?ти ? чорн?ти,
? м?зки, як у легенево хворих,
Впадають в безум. Вирячен? оч?
?дять енерг?? — кого де т?льки бачать.
А т?, по?ден?, не можуть буть без втрати,
Вже сестру ?сть сестра, брат убива? брата.
А ви згляда?тесь, прибит? укра?нц?,
? сам? гра?те всьому ритм?чний туш!
Й н?м?! — закрит? верхн? ходи душ!! —
Ходи до живлення ? самоп?знавання!
? дух запертий б’? ваш час останн?й:
Сл?ди до верхн?х затирають нижч?
? в груб? р?вн? вс? кладуть сягання.
Оск?льки те ведеться закладання
Без серця й розуму — а т?льки окликанням
Найтяжчого — В с е зчеплю?ться, йде в яву,
? проклада? в днище буровину,
? опуска? в черево людину,
? перетравлю? без св?жого притоку —
Ви закрива?те останн? горло-око
Рятунку!
Вас розчиня? в с е , а ви —
у св?тогляд,
Не в вищий дух — дух порят?вних ляд.
Де сум?ш — там ? пекло; пекло скр?зь,
Де всяк — сво?, частини кличуть р?зне.
Тертя м?ж ду— непереносна р?зь,
Всяк тягне вб?к, все в?дчува? п?зно.
Всесв?тн? око притяга готових, —
Темниця — твердь, бог?в р?зьбить лиш слово!
? в атмосфер? тр?ска? натом?сть,
Поряд розплеснулася вищая св?дом?сть —
Душ? в?дкрився у розр?джен?ше х?д,
? диха?ться так б?ля людини,
Як б?ля дерева високого знання,
Коли по ньому вниз тече знання.
Нема жадання.
Ж ? н к а
(височенний голос, сп?ва?)
?Сто?ть гора високая,
По-п?д горою гай.
Зелений гай, густесенький,
Неначе справд? рай...?
С а д ? в н и к
У кожного ?з вас ? вс? знання,
Тому ви й тремтите, як в лоба меч вв?гнати, —
Збирайтеся й розпалюйте багаття
ЗБИРАЙТЕСЯ Й РОЗПАЛЮЙТЕ БАГАТТЯ
ДУШ!
Притягайте вищ?сть, притягайте,
Злюбов’юйтесь — в?дкриються д?ла:
Де з безуму вас виштовхне ?мла.
Н е з н а н и й п о е т
Ти кликнув. Знову
Сюди несе — не дасть вписать Бог-Слово:
Хто через мене доторкався його Боку —
Стягав на себе безум,смерть, наскоки.
Так зносить вс?х — загризти лиш Бог-Слово.
Був з в ? д т и Шкловський,
вдруге — вже Тарас.
Перший сказав: ?В?ддай папери учням.?
Другий змоливсь:
?Перечитай вс?м серцем землю р?дну!?
М а л ? д ? т и
Нам лячно, щось ви ма?те робити!
тулитись хочеться й не в?дпускати.
Н А Р О Д
П е р ш и й
Та що в?н з? словом! В нас — д?ла! так? д?ла!
Д р у г и й
Та-а-к, д?ла ...
М а л ? д ? т и
Нам лячно, щось ви ма?те робити! будьте з нами...
Б о ж е в ? л ь н и й д у р н и к
Ха-ха-ха! Хи-хи-хи! Гей, божев?льн? ви,
в?н забере д?тей!
нехай в?н не говорить,
я б?льш не можу, голова тр?щить.
П о к р у ч
Ви що, не чу?те? що, не д?йшло, що це
всерйоз?
Я зараз подзвоню додому — як там д?ти? В?н ще трохи
скаже — що з ними буде?
що з нами буде? що в?н може
наробити?
М а г ? ч н ? в о л ь о в и к и
(з м?нерального св?ту)
Що ви ворушитесь? Нехай в?н сонце — треба зупинити!
Убийте слово!
В гортань йому хоробу!
Повернути ним же випущене слово — й пробити,
щоб в?н не засп?вав,
бо тр?сне наше коло —
як ?стимем народ?
М ? н е р а л и
Штани повн?, ура! Накинулися вс?, ура!
Це нове мислення, подають нов? думки!
С а д ? в н и к
Сп?вайте, душ?, вищий св?т сп?вайте!
Верх притягайте, окликайте, п?дн?майтесь!
Перемагайте пута, намагайте!
Але за ?менем н?де не називайте,
Бо ?х шукають ? сусв?тн?, й несусв?тн?,
Що гр?ють, св?тять, ? не гр?ють, ? не св?тять.
? центри душ ходами в?дкривайте,
Сид?ть — сп?вайте, йд?ть,
т у д и лет?ть — сп?вайте!
Свободу й в?льн?сть — серцем начувайте!
? памятайте: в с е — душа ?дина,
Не встане св?т, доки не в сонц? Укра?на!!
М а т и
(дон?)
Вдягни-но, доню, щось гарненьке –
голубеньке,
? йди на сонечко, щоб серце веселеньке
задихало, ? добрий теплий в?тер
обвол?кав ? виц?ловував, прив?тний,
як повну щастя ? гуд?ння в?тку.
Н а р о д
О, дивись, вже кудись п?шло. ? куди це воно п?шло?
Й чого, спитати?
С а д ? в н и к
Як видно на ус?х будинках м?ру пом?шаност?!
Як я чую лоск?т хаосу! в?н гостюку? мою душу.
Во?стину: все лжа, не лжа ?сть ген?й — ? народ.
См?ття м?ж ними.
Н е з н а н и й п о е т
?де? пл?д поперед всього зр??,
А зм?? нижчеокликань ведуть до д??.
? ви тод? н?що не зм?ните — под??
Вс? приповзають вже автоматично.
Прокиньтеся, ви, слабовольн? й невротичн?,
Це вас у сн?, як жаб, трима мороз:
Безумний фатум п?дпира низин г?пноз:
В с е вс?х веде ним по картинах в д?ях
Й н?кого вже не пустить щось зм?нити:
Друз? у смерть — не дасть розбити
В духов? складене; в?дчують — будуть вити,
Що йде нещастя по природ? невед?ння.
Ч о л о в ? к
А я проскочив.
Г о л о с з т о г о с в ? т у
Тату, затягнуло твого сина...
Н е з н а н и й п о е т
Людей одверне, а краса пощезне,
Страховисько прил?зе здоровезне
? жабою вас потягне до рота.
? буде вам тод? така марнота —
Душ? хворобу м?ж людьми порозмотати,
? не вряту? вас н? мама, ан? тато, —
Л?си, люди врятують; ? щаслив?:
Тягнуло — а-а-а! очей зливи,
Щось витягло назад за волосину.
Г о л о с з т о г о с в ? т у
Тату!
Ч о л о в ? к
Сину!
Г о л о с з т о г о с в ? т у
Татку!
Ч о л о в ? к
Сину!!
Н е з н а н и й п о е т
Це ви спита?те в людей, що пожили.
?Не смикайте б?са за хв?ст!? — л?си гули,
Л?си гудуть! По хмарах пальцями гребуть!
Захмар’я слуха? ? чу? ?х тод?,
Перем?няючи усю дзвонков?сть по вод?...
Н А Р О Д
П е р ш и й
Так, це вже ц?каво. Ми — ненормальн?,
а л?си нормальн??
Д р у г и й
А хто зна? В?н п?дн?ме ?ще — то
хто тут буде?
Що з нас залишиться?
Що отверзеться тут, де сто?мо?
Т р е т ? й
Смаленим запахло.
С а д ? в н и к
Не в?дкривайте музиц? низ?в,
Йде в с е на клич небес. Припн?ть язик:
Чим вища со-в?сть душ — тим менш для мови.
Слова взялись — в небо нема любов?,
Й не сам лепечеш — заставля низин пропащ?сть, —
Раз душ? не говорять — то й нема що.
...Душ? — не вороги соб?, якщо ?м зроду
Сказать ?х справжн?й ?нтерес ? лад: в природ?
Мета для вс?х одна — вигнати зл?сть;
Бо що гукнеш — те й в?дпов?сть,
Дасть волю — або скрутить зразу.
Н е з н а н и й п о е т
Це кому б?льша, кому менша в?сть.
Хто мене здумав — здав екзамен хто в?н
Не сходячи з сво?х огненних м?сць.
Я ?ду сам — ? руха?ться в с е.
Не знаючи себе — як вс?х навчати?
Не волод?ючи собою — керувати?
Зам?сть, щоб час ниттям минулим шити —
Знайдете нить ясну, м?й дух несе.
Та все находить мен? шати з нових див, —
Кохайтесь в Неб?, щоб м?й стовп не полишив.
Н А Р О Д
П е р ш и й
Та в?н втече!
Д р у г и й
Служи свому народу!
Т р е т ? й
Небо пада!
Назад забийте йому слово
в горло!!
С а д ? в н и к
? ви вже зна?те: н?хто н? в ч?м не винуватий, —
Тож не притягуйте минуле — низ ? зл?сть,
Дух може зв?льненим ?ти у вищу в?сть.
Хто низьким почуттям в?дкритий — низ ним д??, —
?сть зв?льнення знанням! —
за ним вже Дух Святий вод?й ?!!
Н а р о д
Ну, раз н?хто н? в ч?м не винуватий...
(не зна? — як почати думати...)
Н е з н а н и й п о е т
Кожен в??
Лиш близькому, бо р?дна душа гр??.
Так в?льний в?льному, а дурень дурнев? рад??.
Для дурня дурень – музикальна мр?я.
Душ? вогонь небесний – низ гн?тить!
Хто р?дная душа – такий ? ти.
? в кожн?м р?внев? ?сть повед?нка-мати.
Нев?рно за невинн?сть убивати:
Нев?рн? суд, ? кара, й р?зне право,
Це незнання низька заграва.
Так в с е – без всякого як закладалося природ?,
Безумний, чи розумн? р?вн? кожним водять.
Без мене, слова з Слова, в?н не скаже, без’язикий,
Що ?стинний ? грунт його й музика.
? – беззахисного! –
у горе й смерть з а в о д и т ь…
О сон ? незнання,
й г?пноз! по н?м життя – таран!
? в кров! ? не втече, не зна?. Що орган
Вв?йшов в земний орган – ? збожевол?ли,
Богодиявольський хорал,
Котрим я насолоджуюсь, ? з в?ч
Ход?в – даю йому його ж солодк? тяги,
Шлях гармон?йний для в?дваги,
Плодозн?мання сонць ?з в?т?в протир?ч.
Якщо Ви дем?ург, то станьте б?ля мене, —
Для всього в св?т? м?сце ? сво?, бо я ?диний,
н?чого я не в?дкидаю:
Розпад – то вже у космос? шизофрен?я,
Хвор?ння частки, як в?дкине другу
й жада? побагнути – ц?ле,
Земля ? небо – космос!
...Не знають тьми – не знають ? св?танку.
То хто ж ?з нас найб?льшу ма?
Душевн?сть, в?льне? життя душ??
Я Всесв?т гармон?зував – опл?днив,
В?н перед ваших душ великих – бл?дне:
Що вилупиться з шкаралущ?..
Що вигорить??
Бо ви згори,
Знизу дубасили по голов? п?д туш,
по серцю!
Зронене у та?ну печал? –
Так зр?тиме з серцями в?рно всл?д,
Як неспод?вано ще д?ти пом?чають
На дерев?, п?сля збирання, пл?д.
...Душ? мо?, я знаю що вам закорт?ло…
Русь прорива ходи кр?зь мене см?ло —
Спо?ти брагою весь св?т, душеброд?нням.
Як в с е ?дино найчутк?шу душу бга? —
Душе людська, та хто про тебе дба?! —
? так, як мною водить Провид?ння
Кажу:
Всесв?т — золотисте волосся, дехто спить
на червоному й чорному
бархат?.
? в наших душах перебродження ? воля! —
До них любов? в?рн? вогнекон? ? чистота —
Народиться один великий птах
Л?тань всевид?ння природи, —
Я пересл?дував його, в?н кинув вогнеп?р’я-слово
В с е з нього витиснув,
Для чого мо? серце розбив у музику,
Се — музика несеться
По душах Неба ? земл?, перелива?ться,
пала?, —
Не зменшуйте напору, не уступ?ть свого ?ства
можливостям несправжн?м!!
Н А Р О Д
П е р ш и й
( з особливим зверненням — до Народу )
Нес?ть рибальську с?ть. Бо в?н нас виловить
?з глузду.
Д р у г и й
?д?ть ? обн?майте, ? говор?те, говор?ть, —
пробуджуйте думки...
Т р е т ? й
Нес?ть вино, та н? — нес?ть науки,
Музику, в?рш?! ех, от — трунок часу! —
нес?те головного: вносьте стола,
? ще
ст?льця — коронна поза! —
? ще —
ст?льц?, — куди ж ми д?немось?
Обс?дайте ф?гурно.
Ж ? н к а
Що ж це робиться? Боже милий,
невже не можна щось зм?нити?
Г о л о с з т о г о с в ? т у
В?н повернув ус?м присутност? самих себе,
Але взяло ?х новим поставом розум?ння.
Кожна душа колись перестане бути в?дсутньою
Там, де т?льки й знайде себе:
Аби пройшла музика.
Н е з н а н и й п о е т
От — В С Е.
Вражаюче танцю? — н?би молиться.
Розряжа?ться гроза ? шумить л?с.
Гн?вний удар грому, в спалахах —
в с е зм?та?ться ураганом,
центр п?дн?ма? Н е з н а н о г о п о е т а.
Витиснут?сть, порожн?сть, спок?й неба.
Н е в ? д о м и й
(сп?ва? з? свят?стю молодост?)
?Не в?р року ? рокам,
Не в?р в?ку ? в?кам,
Н? яв?, н? до-яв? –
Перевдягнен?й трав? ,–
Хто косить ?де – не стеж,
В ?нш?й масц? – одне й те ж!
В?р сво?й душ? жив?й –
Молот?нню...
(слуха?)
не п?двий,
?ди ? запитуй: ?Хто живий??
Д О Р О С Л ? Д ? Т И
П е р ш а
Ха - ха - ха - ха - ха - ха!
Д р у г а
Зда?ться, був якийсь просв?т,
Щоб бачити й любити всенький св?т.
Т р е т я
Якась н?кчемн?сть зосталась з усього,
Вмирати за що?
Н е в ? д о м и й
(продовжу? сп?вати)
?? хто живий??
1989,
вересень — листопад(18),
Ки?в
Метки:
