Полохало

ПОЛОХАЛО

Ти - ветеран сполоханих дощ?в,
Мо?ю т?нню в простор? завмерла.
Слова пробачення я по складах учив,
Хоча до них навряд над?йде черга...
?. Бережний


Сид?в соб? - дощ? полохав.
А ти проснулась вранц? рано...
Та не злякався я н? трохи,
що схожа ти на... ветерана...

Скакали вчора вдвох ми - к?ньми.
Аж гр?м грим?в, немов кресало !
Дощ? втекли в?д нас оп?вдн?,
бо твоя т?нь - мою кусала.

Коли ж моя настала черга,
то було темно вже надвор?.
Ще не проснувсь "Херсоненерго"
й не видно було на забор?

того, що серце розривало
? що хот?в тоб? сказати.
Та сл?в я написав там - море!
То вчись хоч по складам... читати...

Бо м?ддю п?дкую п?дкови...
Й як дотягну оце до л?та,
шукатиму, й не випадково,
таку, щоб мала всеж - осв?ту.

Нехай не ма? чорн? брови
й очей у тидцять три карати...
Хай нав?ть школу початкову
спалила... разом з атестатом...

Нехай козли на ф?зкультур?
Скакали гопки через не?,
Хай горобцям давала дул?
На мап? "дружньо?" Коре?.

Нехай прадавню ?з ?стор?й
Вона про себе лиш згада?...
Та всеж лавстор? на забор?
Хоч по складам, та прочита?!

? не зупинять н? калюж?,
н? плоть медова - ан?трохи.
? будеш бгати кожне слово.
А, н??!
Сама - дощ? полохай!

; ВК