СлабкЕ Адамове ребро

Лишити б цю журбу в минул?м роц?,
погризли би до крихт ?? щур?.
Бо ск?пкою пече у власн?м оц?,
хворобами у т?л? майорить.
Яка ж вона всесильно-невблагАнна,
у грудях серце кл?шнями стиска...
Я, мов чимала незагойна рана,
душа - знедавна висохла р?ка.
Але прол?зла в р?к новИй, паскуда,
аби ? дал? множити жал?...
Всевишн?й Боже, дай краплину Чуда
сво?й стражденн?й донечц? мал?й.
Дозволь бику копИтом розчавити
журбу, що п'? енерг?ю мою!
Коли Тво? аж так страждають д?ти,
як можеш Ти спок?йно жить в Раю?!
То не з добра,- нести таку спокути
?, мабуть, не зак?нчиться добром.
Всевишн?й Боже, я молю про чудо,
бо я слабкЕ Адамове ребро.