Душа мовчить...

Бува? так - закрита на замок,
Мовчить душа вдягнена у смуток,
У мерехт?нн? сяючих з?рок,
Спод?ванням стомленим закута.

Та поки в серц? буде сум вершить,
Все не те: г?рка занадто кава
? чай не той, ? зимно, ? дощить,
Зажурилось сонечко ласкаве.

Думки летять в далеку далеч?нь...
Минають дн?, йдуть у в?чн?сть ноч?...
За гострим кра?м власних розум?нь,
Спок?й не дають виразн? оч?.

В?рш? пряде у дивне полотно,
Задивилось нав?ть небо в душу,
Сплива? сум в в?дчинене в?кно
? доля перетворю?ться в кращу...