Усе так просто! - проза
Сталося це давно.
На одн?й дуже велик?й ? дуже гарн?й галявин? мешкали р?знобарвн? кв?ти: рожев?, б?л?, син?, жовт?. Так, саме мешкали, бо то були чар?вн? кв?ти. А чар?вн? кв?ти вм?ють не лише рости та кв?тнути, а ще ? говорити, ? нав?ть ходити. Б?л? кв?ти ходили в гост? до рожевих, син? – до жовтих, жовт? - до б?лих, рожев? - до син?х. ? тод?, п?д час цих в?дв?дин, на галявин? з'являлися щораз нов?, незр?внянн? за сво?ю красою, в?зерунки.
Отже жили соб? кв?ти дружньо й весело, не сварилися, не ображалися. Та й на що ?м було ображатися, коли кожна з них отримала в?д Творця, як розум, так ? красу, а ще сонячне св?тло та прозору росу. Живи соб? на здоров’я та життю рад?й!
Прокинуться бувало кв?ти вранц?, умиються прозорою росою, приготують пилок ? нектар для сво?х друз?в метелик?в ? бдж?л, та й ходять один до одного в гост?, з Новим днем в?тають. А прив?тавши, збираються разом та веселяться. Рожев? й жовт? на сонячних пром?нчиках, як на струнах, грають, б?л? ?з синенькими, як т? хмаринки по блакитному небу в таночку кружляють.
? було б усе добре, коли б не прознала про ту галявину стара зла чаклунка з др?мучого, дуже темного, л?су. Ц?лими днями сид?ла вона в сво?й старезн?й хатин?, розм?рковуючи, як би це кому нашкодити. А тому, що вона була проти всього доброго, як то дружби та веселощ?в, ?й дуже не подобалося те, що в?дбувалося на галявин?.
- Рад?ють! Весело ?м! – незадоволено бурмотала стара зла чаклунка. – Ненавиджу! Ненавиджу, коли комусь добре! Ненавиджу, коли комусь весело! Цьому неодм?нно треба завадити. Але як, коли вони так? дружн??
Думала зла чаклунка, думала… ? надумала.
Дочекавшись вечора, перетворилася п?дступна на велику жирну муху, та й полет?ла на галявину.
А на галявин? кв?ти саме до сну готуються – листочки-долоньки п?д щ?чки п?дкладають, в?ями-пелюстками в?чка прикривають.
Отут зла чаклунка й почала св?й п?длий план вт?лювати – кружля? бридкою мухою над сплячими кв?тами й дзижчить - б?лим про ?хн? верховенство над ?ншими кв?тами наш?пту?, жовтим – про ?хн?, рожевих проти жовтих та син?х кв?точок п?дбурю?, син? кв?ти проти рожевих та б?лих намовля?. Знала п?дла, як друз?в посварити.
Але найг?рше сталося вранц?, коли кв?ти прокинулися. Вони й, справд?, пов?рили зл?й чаклунц?. ? зам?сть того, щоб прив?тати один одного з Новим днем, почали одразу ж на групи под?лятися – б?л? окремо, син? окремо, рожев? окремо, жовт? окремо. Та й це ще не все, вони нав?ть галявину под?лили, кордони побудували, перестали один до одного в гост? ходити. Нудно стало на галявин?. Бдж?лки з метеликами й т? ?? покинули. Адже, якщо ран?ше ?м дозволялося пилок ? нектар з ус?х кв?т?в збирати, то зараз лише з окремих. Того дивись занепаде, здичав?? галявина, бур'яном поросте.
А зл?й чаклунц? т?льки цього й треба. Сяде поганою мухою поп?д листям бур’яну, що на галявину прол?з, ? сво?ми злими справами милу?ться.
- Як добре, коли комусь погано! – т?шиться вона. – Н?хто мене стареньку сво?ми добрими д?лами не драту?. Н?хто сво?ми веселощами мого спокою не порушу?.
Тож, як кажуть, нев?домо, чим би оце все ск?нчилося, якби на галявину не заб?гла дуже симпатична маленька ящ?рка. А тому, що ящ?рки не харчуються пилком ? нектаром кв?т?в, то вони зазвичай шукають для себе чогось ?ншого, як, прим?ром, комарика чи мушку. А тут справжн? вез?ння! Поп?д бур'яном сидить не якась там майже невидима мушка або комарик, а велика жирна муха! Не встигла стара чаклунка й оком повести, як в?дразу ж стала поживою для ц??? маленько? симпатично? ?стоти. Гам – ? нема?! Нема? зло? чаклунки!
Кордони на галявин? почали вмить рушитися. Повернулися на галявину бдж?лки й метелики. А сама галявина знову стала походити на великий р?знобарвний килим.
- Усе так просто! - скаже хтось.
Так, просто, якщо не враховувати ус?х тих негаразд?в, як? змушен? були знести б?дн? кв?ти через стару злу чаклунку.
? отут може виникнути питання – а чи змогли б кв?ти знову жити в мир?, якби не маленька ящ?рка. Думаю, що так. Адже для цього вони мали лише згадати одну просту, але дуже важливу, ?стину – що краса не сама по соб?, а лише з ЛЮБОВ'Ю, може врятувати св?т.
На одн?й дуже велик?й ? дуже гарн?й галявин? мешкали р?знобарвн? кв?ти: рожев?, б?л?, син?, жовт?. Так, саме мешкали, бо то були чар?вн? кв?ти. А чар?вн? кв?ти вм?ють не лише рости та кв?тнути, а ще ? говорити, ? нав?ть ходити. Б?л? кв?ти ходили в гост? до рожевих, син? – до жовтих, жовт? - до б?лих, рожев? - до син?х. ? тод?, п?д час цих в?дв?дин, на галявин? з'являлися щораз нов?, незр?внянн? за сво?ю красою, в?зерунки.
Отже жили соб? кв?ти дружньо й весело, не сварилися, не ображалися. Та й на що ?м було ображатися, коли кожна з них отримала в?д Творця, як розум, так ? красу, а ще сонячне св?тло та прозору росу. Живи соб? на здоров’я та життю рад?й!
Прокинуться бувало кв?ти вранц?, умиються прозорою росою, приготують пилок ? нектар для сво?х друз?в метелик?в ? бдж?л, та й ходять один до одного в гост?, з Новим днем в?тають. А прив?тавши, збираються разом та веселяться. Рожев? й жовт? на сонячних пром?нчиках, як на струнах, грають, б?л? ?з синенькими, як т? хмаринки по блакитному небу в таночку кружляють.
? було б усе добре, коли б не прознала про ту галявину стара зла чаклунка з др?мучого, дуже темного, л?су. Ц?лими днями сид?ла вона в сво?й старезн?й хатин?, розм?рковуючи, як би це кому нашкодити. А тому, що вона була проти всього доброго, як то дружби та веселощ?в, ?й дуже не подобалося те, що в?дбувалося на галявин?.
- Рад?ють! Весело ?м! – незадоволено бурмотала стара зла чаклунка. – Ненавиджу! Ненавиджу, коли комусь добре! Ненавиджу, коли комусь весело! Цьому неодм?нно треба завадити. Але як, коли вони так? дружн??
Думала зла чаклунка, думала… ? надумала.
Дочекавшись вечора, перетворилася п?дступна на велику жирну муху, та й полет?ла на галявину.
А на галявин? кв?ти саме до сну готуються – листочки-долоньки п?д щ?чки п?дкладають, в?ями-пелюстками в?чка прикривають.
Отут зла чаклунка й почала св?й п?длий план вт?лювати – кружля? бридкою мухою над сплячими кв?тами й дзижчить - б?лим про ?хн? верховенство над ?ншими кв?тами наш?пту?, жовтим – про ?хн?, рожевих проти жовтих та син?х кв?точок п?дбурю?, син? кв?ти проти рожевих та б?лих намовля?. Знала п?дла, як друз?в посварити.
Але найг?рше сталося вранц?, коли кв?ти прокинулися. Вони й, справд?, пов?рили зл?й чаклунц?. ? зам?сть того, щоб прив?тати один одного з Новим днем, почали одразу ж на групи под?лятися – б?л? окремо, син? окремо, рожев? окремо, жовт? окремо. Та й це ще не все, вони нав?ть галявину под?лили, кордони побудували, перестали один до одного в гост? ходити. Нудно стало на галявин?. Бдж?лки з метеликами й т? ?? покинули. Адже, якщо ран?ше ?м дозволялося пилок ? нектар з ус?х кв?т?в збирати, то зараз лише з окремих. Того дивись занепаде, здичав?? галявина, бур'яном поросте.
А зл?й чаклунц? т?льки цього й треба. Сяде поганою мухою поп?д листям бур’яну, що на галявину прол?з, ? сво?ми злими справами милу?ться.
- Як добре, коли комусь погано! – т?шиться вона. – Н?хто мене стареньку сво?ми добрими д?лами не драту?. Н?хто сво?ми веселощами мого спокою не порушу?.
Тож, як кажуть, нев?домо, чим би оце все ск?нчилося, якби на галявину не заб?гла дуже симпатична маленька ящ?рка. А тому, що ящ?рки не харчуються пилком ? нектаром кв?т?в, то вони зазвичай шукають для себе чогось ?ншого, як, прим?ром, комарика чи мушку. А тут справжн? вез?ння! Поп?д бур'яном сидить не якась там майже невидима мушка або комарик, а велика жирна муха! Не встигла стара чаклунка й оком повести, як в?дразу ж стала поживою для ц??? маленько? симпатично? ?стоти. Гам – ? нема?! Нема? зло? чаклунки!
Кордони на галявин? почали вмить рушитися. Повернулися на галявину бдж?лки й метелики. А сама галявина знову стала походити на великий р?знобарвний килим.
- Усе так просто! - скаже хтось.
Так, просто, якщо не враховувати ус?х тих негаразд?в, як? змушен? були знести б?дн? кв?ти через стару злу чаклунку.
? отут може виникнути питання – а чи змогли б кв?ти знову жити в мир?, якби не маленька ящ?рка. Думаю, що так. Адже для цього вони мали лише згадати одну просту, але дуже важливу, ?стину – що краса не сама по соб?, а лише з ЛЮБОВ'Ю, може врятувати св?т.
Метки:
