Душа жива...

Душа жива, вона жива, ? це не пафосн? слова.
Душа жива ? пам’ята вс? прожит? колись л?та,
Зиму в холодн?й б?лизн?, ? ноч?, як удень, ясн?.
Кв?туч? пагорби весни й солодк? довгождан? сни.
Все пам’ята – спекотн? дн?, дитинство на баск?м кон?
Промчалось швидко, в одну мить, лиш в?чн?сть неосяжна спить.
У всесв?т? душа жива собою прост?р покрива.
?з неба лл?ться зорепад – косм?чний, глянцевий парад...