Можливо

Можливо в роц? ц?м нов?м
десь в пол? дальн?м, серед жита,
соб? тихенько розпов?м,
без тебе як учився жити…

Як в?чн?сть в Господа просив
навкол?шках посеред хати,
до кров? губи прикусив
й минуле вчився забувати.

Як щодоби шукав себе,
все прагнув правди, мов спас?ння,
та знов ? знов чекав тебе,
немовби Бога воскрес?ння!

Як подумки зовс?м один
блукав у простор? ? час?.
Як зупинився часу плин,
себе вже бачив в темн?й ряс?…

Як п?дземеллями душ?
життя носив, немов оф?ру.
Як неспод?вано в?рш?
любов мен? вернули й в?ру!

Лише соб?… Помилуй, Боже!
Десь у степах, посеред трав,
бо зрозум?ти мене зможе
лиш той, хто у житт? кохав…

с?чень 2018

Метки:
Предыдущий: Павольна дзень плыве зiмовы...
Следующий: 18. Запоруки праведностi