Ми - беззахисна громада? Сатира

Наш будинок – справжн?й вулик.
Як бджолиний р?й дзижчить.
День ? н?ч у ньому люди
Не змовкають н? на мить.
Щось скрегоче, пот?м гупа,
Завива?, наче пес.
Хтось вола? чи сп?ва?,
? стриба? до небес.
Десь на скрипочц? виводить
Без упину вундерк?нд.
А на бубон? кол?нця
Вида? хм?льний сус?д.
Телев?зори, гармошки,
Балала?чка, кларнет...
В кожн?м вулику-квартир? –
М?н?суверен?тет.
?Я роблю, що забажаю,
В гамор? – вся благодать?. –
За цим правилом живемо,
А на ?нших нам начхать?..
Розвалилися вкрай сх?дц?,
Не п?д’?зд – якийсь сарай.
Це – чуже... А винн? ЖЕКи.
Все порушилось... Нехай!
Безд?яльна також влада:
Не сл?дку? за житлом.
Ми ж – беззахисна громада,
Хоч ? мешка?м гуртом.
Розписали д?ти ст?ни:
?Вася – Маня – секс– любов?,
Трохи нижче ще – ?мудр?ше?:
?Больше д?ла, м?ньше слов...?
... У безвиход? гада?ш:
Чи насправд? це не сон?
Маячня та чорт?вщина?
Цирковий атракц?он?
За зразок берем ?вропу,
Кричимо: ?Йдемо вперед!?
? хоч ?крутимо педал??, –
А н? руш велосипед...