Прозорий попiл

?Поп?л, але прозорий.
В?н мене веселить.
Я в ньому бачу самого себе.?
(Григор?й Сковорода)

У жмен? сво?й
Затискаю поп?л,
С?ю його, як с?ють зерна:
Поп?л прозорий.
Пада? в?н на землю зорану
(Зоряну),
Пада? в?н на кам?ння,
Пада? в?н на кор?ння,
Пада? в?н на води дзеркало,
Пада? в?н у душ? людсько? безодню
? пророста? вогнем –
Деревом язикатим, з?ллям сонячним –
Поп?л прозорий.
Збирав його не р?к, не два
Левадами та гленами,
Торфовищами та долинами,
Де колись стояли селища
Дивак?в-гел?в:
Прочан свого святого острова.
Збирав я той поп?л прозорий,
Що в?кував тут не одне л?течко,
Не одне стол?ттячко
? не одне тисячол?ттячко,
? зрештою втямив, що поп?л – то зерна:
Т?льки прозор? й не видим?,
Як? с?яти тепер мушу:
Ск?льки рок?в мо?х вистачить:
Бо попелу того вдосталь:
Попелу В?тчизни нашо?…