Зимовий вечiр

Зимовий веч?р, ген-ген п?д л?сом старенька хата,
в т?й хат? в?дьми, привиддя всяке, чорти рогат?,
чугайстер, нявки... ?х просто треба науявляти.
Сп?ва? в?дьма що Дн?пр широкий реве та стогне,
любов — червоне на полотн?, а журба — то чорне,
тут хоч-не хоч, а душа замл??, серденько тьохне.
Чортисько сивий вже ледве ходить, ?де — то крекче,
в?н не заскочить, як от ран?ше, комусь на плеч?,
? прямо в вухо не нашепоче гр?ховних речень.
Там вовкулака хропе на лавц?, п'? безпробудно,
в?н просто мусить, колись та й мусить, про щось забути,
як забувають вовки спочатку, а пот?м люди.
Я ?х любила, ?х уявляла, до них я звикла.
Себе питала: вони не зникнуть? Хоч знала — зникнуть.
? стане пусто в стареньк?й хат?, ? стане тихо.
Буденн?сть-гумка все постира?, кипить робота;
надвор? холод, зда?ться, нав?ть душа холодна;
в новинах: в?рус, як?сь прививки, в?йна на сход?;
з д?тьми уроки: природознавство ? математи..,
фейсбук, ? книжка, ? дуже п?зно лягати спати,
Лягти поспати, лягти поспати, лягти поспати...
Зимовий веч?р, ген-ген п?д л?сом старенька хата,
в т?й хат? в?дьма малю? брови, а чорт рогатий
аж б'? копитом, ?? так хоче поц?лувати.
Тут нявки вм?ють поприбирати ? борщ зварити,
а вовкулака ставний, красивий ? гордовитий...
?х просто треба науявляти, щоб оживити.