Кохана, всi верби однаковi-плачуть i плачуть

Кохана, вс? верби однаков? – плачуть ? плачуть.
? ти придивися: ? з листячком плачуть, ? без.
? довг? г?лки все схиляються долу, неначе
соромляться верби вдивлятись у щастя небес.

Кохана, вс? верби однаков?... Вс?... Вс?... Мов сестри.
Под?бн? ? р?вн?, хоч в кожно? – доля своя.
? в?тер ус?х так звабливо однаково пестить.
? кожн?й шепоче однакове: "Мила моя..."

?: "Доле моя"... ? на?вн?? верби так в?рять,
бо в?рити хочуть, а хто б не пов?рив, скаж?ть,
коли так шепочуть? Од в?тру – мурашки по шк?р?...
? хочеться вербам однаково – плакать ? жить...