Zero

А б?си люблять ребра...
то таке.
к?стяк м?й нин? з?тканий з ?люз?й...
кохання заборонене, палке
уперлось в душу на останн?м круз?.
Вона тверда й р?шуча - не пройти...
? дихать важко, бо у б?са ребра,
п?дкошуються ноги у мети,
життя - смугаста, ?нерг?йна зебра,
як пос?пака, жметься до земл?,
щезають смуги... зам?сть зебри - пон?
маленьке, кволе, з барвами бол?т,
вм?стилось би у бАтьк?вських долонях.
Жалку? б?с - п?ймать душ? не зм?г,
ребро - живець, душа - винагорода!
На м?сце д?йства сипле др?бно сн?г,
уб?лю? гр?хи людського роду.
Нечасто б?су випада zero,
у наш?м св?т? душ? нездоров?...
? в?н полИшив врешт мо? ребро,-
воно не варте б?сово? кров?.
? от жива ? ц?ла... лиш бл?да.
Вовтузить розум серце, наче грушу.
Для мого "его" то така б?да,
мать цербера безжального за душу.