Умер мiй друг

Умер м?й друг,над?йний,в?рний,
З?йшов ?з двору в небуття,
Дзв?ночок пес,наш страж надв?рний,
Хтось вкоротив йому життя.
Маленьким Бублик був опецьком.
Зростав мецатеньким без б?д.
Щоб сил набратись молодецьких,
За трьох дурних з’?дав об?д.
Бурчав на пса щораз господар,
Проте у миску п?дсипав,
Як той варив старому воду,
Та вс? провини пробачав.
? вир?с краснем пес на диво
Аж задивлялись собачкИ,
Коли веселий ? щасливий
Ганяв дворами навпрошки.
? вже не Бубликом гукали
(Домашн?й вир?шив профком)
А вс? сол?дно величали
Улюбленця свого Сивком.
Та мав в?н гандж для вс?х набридлий:
Сус?д?в поноч? будив,
Як на цепу сид?ть огидно,
Щораз вноч? на м?сяць вив.
А головна була причина:
Коли хазя?н йшов кудись,
Друг сумував,вив без упину –
Народ репетував ? зливсь.
Сус?дське лемент?ло в?че:
-Убий його! Убий! Убий!
Настирно й гн?вно л?зло в в?ч?,
А пес видзявкував – Живий!
За це служив друзяка чесно
(була у ц?м любов? суть)
За роль в?дведену почесну
Давав хазя?н в н?с лизнуть.
Звалила в?рного недуга:
Не лащився,не пив,не ?в.
С?м’я лишилася без друга,
Бо хтось,бездушний,отру?в.
Дивився в душу,як людина,
Не ск?млив б?льше,не гарчав.
Стекла з очей його сльозина
? з хазяйнами попрощавсь.
Ще трич? об?йшов подв?р’я,
До н?г,як завше притуливсь,
Легенький стог?н,н?би п?р’я,
Над ним п?днявсь в небесну вись.
Тепер нема – в об?йст? пусто,
Безрад?сне життя пов?р.
Хай висходяться сльози густо
Тому, хто серцем – лютий зв?р.