Блакитне, бездонно-високе, розвихрене небо

Блакитне, бездонно-високе, розвихрене небо.
У пам’ят? – сяючий липень з громаддями гроз.
З висот Голос??ва в?кна – у прост?р безмежний.
По вс?й Феофан?? л?то громами пройшлось.
Поблискують, тихо гуркочучи, тягнуться зливи.
У ся?во райдуг кружляння пташине вплелось.
? до небокраю – земля моя, щедра, щаслива.
? н?жний серпанок над л?сом.
? сумно чогось…
Вс? наш? любов? – то тепл? дощ?-громовиц?,
Що, благословенно лишаючи нове життя,
Бредуть над Землею в сл?пучих заломленнях св?тла,
Кружляють, зл?тають, зникаючи в ?нших св?тах.
? нам ?х н?коли не втримати – ангели в?льн?.
А л?то повернеться, св?тлу проторивши шлях.