Мацаю небо...

Стерплими пальцями з острахом мацаю небо.
Небо на дотик як кам?нь, халепа.
Штрикаю поглядом жовте, розпечене око.
Око скупиться на сльози, - ск?па.
В?тер по степу гуля? у п?жмурки з пилом.
Пил до легень розпеченим шилом.
Щелепи м?цно затисну, щоб б?льше не дихать.
З розуму щоб до строку не з'?хать.
Земле, благаю на бога, крутись врешт? швидше.
Хай врешт? веч?р схололо задише.
Хай з неба рясно посиплються крапельки-зор?.
Щоб у очах стали сльози прозор?.
Хай з краю неба шк?риться м?сяць,- байдУже.
Сльози в?д щастя наповнюють...
? н?коли не душать!