20. 08. 18

Я серед тисяч? комет знайду тв?й сл?д –
Бо може там, у мор? невимовних сл?в,
Як? думками посила?м ми, знайду тво?
Забутт? та й заточен? в брехн?

У крихтах сп?ву колискових, лунають почуття сир? -
? ти шука?ш погляд, що блукав ночами у в?сн?
Страшний кошмар, що н?сся в космос?, де не в?три
Заносять т?ло в кругов?й та дивн? паралел? ? мости

Ти ?ншим був усе сво? життя –
Рад?в ти сонцю, небу ? в?трам,
Неначе був завжди малям,
Що бачить все по ?ншому, не так як я

Кажи що хочеш, не в?рю б?льше у тво? слова –
Щодня ? щохвилини ?з тво?х губ пророчила брехня.
А пам’ята?ш, як божився, що то в останн?й раз?
Як шкода. Одного дня ти витратив останн?й шанс.
Н? крихти в?ри в тебе. Бо правда у тоб? мертва;.