Гадюка i Федот

Федот у цьому л?с? наче вдома,
Ус? дерева й стежиночки знайом?,
Його птахи ? зв?р? добре знають,
На допомогу завжди вони чекають.

Тут пташенятам гн?здо в?н лаштував,
Б?ля нори вовков? лапу л?кував,
Тут год?вницю змайстрував для лос?в.
Чимало добрих справ зробить вдалося.

Щось, раптом, поруч гр?зно зашип?ло.
— Овва! Зм?ючка! Зм?ючка моя мила!
Живенька! Радий! Як же я переживав,
Коли у л?с тебе на волю в?дпускав!

Та що ти, зм?йко! Тихенько! Схаменись!
Це ж я! Федот! На мене пильно подивись!
Чи ти забула, тебе я рятував,
? б?ля серденька свого в?д?гр?вав?

Як н?жно гладив я лускату шк?ру,
Долали разом ми до людей знев?ру,
Тебе мишами я часто пригощав,
? сон тв?й ревно в?д ус?х охороняв?!

Однак, зм?юка знову зашип?ла:
— Коли було те? — вона проговорила.
? всю отруту, яка була в запас?,
Ввела гадюка Федоту-б?долас?.
***
То ж варто, мабуть, вс?м запам’ятати:
Гадюк на серц? небезпечно пригр?вати.

16. 07. 2003 р?к
Картинка з ?нтернету