Страта

- Я вийду подивитися на дощик,
В?н тихий, н?жний, наче л?тн?й ранок,
Коли ланами стелиться серпанок,
?? волосся хвиль завтовшки,
Коли бринить в?дсутн?сть звуку,
Сама соб? ? арфа, ? струна,
Коли... - Та йди скор?ш, твоя труна
Вже тут, ? жорстко муля? у руку
Сокири в?рно? спрацьоване рук?в"я,
Який там дощ! Ставай до справи!
- Мен? казали, н?би маю право
За крок до повного безсл?в"я
Сказати слово, ? в такому слов?
Хай буде все, чого останнього бажаю,
Чим порятуюся в?д смертного в?дчаю,
Коли труна ? кат уже напоготов?.
- Ну, добре, йди, рятуйся в?д чогось,
Бо в?д сокири дощик не вряту?,
А там, п?д дощиком, тебе варту?
Не т?льки наш старенький ?гомосць,
А ще й висок?й к?л - на ньому голова
Тво?? мило?, скуйовджене волосся,
Птах оч? видзьобав, мен? здалося.
А ти торочиш тут про дощ. Дива!
Та йде вже, руш, ти майже мрець!
- Я йду... в?дходжу... майже в?д?йшов.
Так, правда, так, я милу бачу знов!
Не мр?яв про таке, але такий к?нець
Мен? зда?ться кращим за початок.
Кохана, ти? - Я, милий, я! Чекала
На те, чого б н?кому не бажала,
Але твоя була мен? жадана страта.
- Забудь про страту. Смерт? не ?сну?,
Я зрозум?в це у часи останн?.
На цьому св?т? ? на тому ? кохання,
Кохання над ус?м в св?тах пану?...
*****
Розгублен?, удвох - той кат ? ?гомосць,
Стояли ? дивилися в труну з соснових дощок,
На них потроху капав тихий н?жний дощик -
Так лаг?дно на них н?коли не лилось.
Стояли довго, мовчки, а тод? д?лили одежину,
?м крапав тихий дощ на голови, на спини,
Та не втиралися вони, н?яков?ючи чогось.