А знаеш, це-щастя, -вона усмiхнулась. -Це-щастя

- А зна?ш, це – щастя, – вона усм?хнулась. - Це – щастя:
читаю в?доме, а зранку – чекаю нове.
Народження в?рш?в тво?х – як ранкове причастя.
Неначе я – автор, неначе натхнення зове.

Неначе сама диктувала тоб? тво? твори.
Неначе над кожним рядочком тремт?ла сама.
? прошу у ноч?: хай прийде той ранок вже скоро.
А ноч? все довшими заздр?сна робить зима.

Та зжалиться сонце ? ноч? в?дсуне ф?ранку.
? в?ршик новий пташенятком тримаю в руках...
А щастя можливе – у в?рш? новому щоранку,
де знову ? знову себе п?знаю у рядках...