Ти залишиш тiнь тихого мiста, де iз квiтiв складаю

Ти залишиш т?нь тихого м?ста, де ?з кв?т?в складають поеми,
де ровесниць складалися с?м’?, та розпались за р?к, чи за два.
Вже у потяз? будуть проситись до нотатника рими ? теми,
? у тебе в?д щастя свободи буде тр?шки хм?льна голова.

? згада?ш життя в тих?м м?ст?, де була молода ? весела.
? усм?хнено будеш дивитись кр?зь в?кно каламутне на св?т.
А по синьому небу хмаринки килимками пухнастими встелить
на щасливую долю над?я, що за ст?льки не втратилась л?т.

Потяг стукатиме всю дорогу так звичайно, зал?зно, класично,
наче в?н залишився ?диним, хто не мучиться словом ?любов?.
Наче в?н той ?диний, для кого лиш робота – ? щастя, ? звичка.
Ти всм?хатимешся, але тихо про кохання замр??шся знов...

Метки:
Предыдущий: Письмо
Следующий: Я тобi обiцяла не плакати