Яка вона та доля

Яка вона та доля,
Яка вона та вдача,
Понев?ряння, кривда,
Навкруги щастя плаче.
Очима задивлюся,
А серце - зан?м??
В?д горя, що навкруги
См??ться, мов пов?я.
До Бога не звертаюсь,
До Сатани не вм?ю,
В?д вдач? в?др?каюсь,
Знущатися не см?ю.
Гроза накрила небо,
Пече спекота-туга,
Знедолена турбота,
Мов розпачу отрута.
Шукаю гор?зонту,
Там сонце зажурилось,
Полинуло в безодню,
? темрява з'явилась.
Накрила н?ч оселю,
У грубц? св?т тр?поче,
Що то за крапл? кров?
На вишит?й сорочц?.
Рясн?, немов калина,
Що на паркан схилилась,
Червон?, н?би мальви,
Що в небо задивились.
Не крапл? то -
То сльози
Душ?, яка стражда?,
В?д сорому та кривди,
Бо ж правди вже не ма?.
Де б?ле - то вже чорне,
Де чорне - то вже б?ле,
Брат дивиться на брата,
Мов полювач на зв?ра.
Хто Вам затьмарив оч??
Де Ваша р?дна в?ра?
Чому чуж? топол?
Мил?ш? н?ж калина?
Не в?рю я, не в?рю!
Бо вдача схаменеться,
В?д заходу до сходу
?дина п?сня лл?ться,
То п?сня материнська,
Спочатку тиха, мила,
А дал? - мов лавина,
Бурхлива та см?лива.
Вона зроста? звуком
? сили набира?,
Немов могутня хвиля,
Гидоту всю змива?.
Ця п?сня, н?би стр?чка,
В?д дол? йде до дол?,
Зпл?та у сн?п колосся,
Що виросло на пол?.
На нашому широкому,
Просторому, родючому,
На пол? укра?нському,
?диному, сп?вучому.
Ця п?сня меж не ма?,
Бо то душа сп?ва?,
Добром, коханням лаг?дно
Вс?х д?точок ?дна?.