Маргарита

Приречене небо, несказане слово.
Йде дощ ? по в?ках ст?ка? спровокла.
- Моя Маргарито! х?ба ти не змокла?
Невже сльози радощ? збилися знову?


Невже б?л? аркуш? знову закланн??-
Як св?ч? горять... т?льки духу гор?ння.
Невже тво? серце - таке полум'яне?
Мене збереже? ? для ?нших лишиться.


Приречен? плеч?, нелегкая ноша.
Це зоряне небо пливе над землею.
Моя Маргарито! Невже тво? сльози
Врятують ?знов прокуратора Йде??*







* Йдея - ?дея.