Притча про сучасне село. Громадянська поезiя

А у нашому сел? –
Верби над водою...
Наче згадують вони
Молод?сть з журбою.

В?тер в?? над ставком,
Г?лочки гойда?.
Очеретами шумить,
Щось розпов?да?.

Вечорами молод?
Тут колись сп?вали.
Та зозул? т? часи
Швидко в?дкували…

Багатьох селян нема.
В?джило багато.
Все побачили в житт?:
? в?йну, ? свято.

Зброю кинули, взяли
Вила та лопати.
Не встигали мозол?
Й рани л?кувати.

Мр?я в с?м’ях оживала,
Д?точки плодились.
Дочки-пташки вийшли зам?ж,
Хлопц? одружились.

Розлет?лися по св?ту.
Стали вс? м?ськими.
Десь й онуки вже з’явились,
Звуться ?городськими?.

...У сел? – ст?ною клени
Та бур’ян – п?д стр?ху.
Бабц? днюють на город?,
Там знаходять вт?ху.

Д?дус?в свят? забрали,
Д?м ?х – п?д хрестами.
А сам цвинтар до садочк?в
Вр?зався горбками.

Ферми-пустки – вс? в ру?нах,
Як у сорок п’ят?м.
Непом?тно поселився
Сум у кожн?й хат?.

Ну а вийдеш на ставочок
Молод?сть згадати,
То в?дразу орендатор
Стане матюкати.

В?н – господар, не громада.
Про селян забули.
Лише верби пам’ятають
Тут життя минуле...