Моя нова книга 8-12

8


***

Медитуй на узб?чч? дор?г,
Де бур'ян ? ? духмяна трава.
Заховайся на мить в?д ус?х
В кого брудом кипить голова.

Хай ковтають св?й чай, асп?рин
Поглинають м?шками й ридають.
Вс? ц? привиди — Правди не знають.
Т?льки ти зна?ш Правду один.

Пронесеться тв?й час, проминуть
Су?ти ненависн? тенета.
Тож про клопоти зайв? забудь,
Хай хоч тр?сне надво? планета.

Т?льки тиша у серц? тво?м
Може дати жадану в?драду.
Медитуй на узб?чч? один,
Слухай серденьком сп?в зорепаду.

У душ? — т?льки спок?й без сл?в.
У ?ств? — нерозгадана легк?сть.
Це тримай до завершення дн?в...
Медитуй, проростаючи в Рад?сть.

***





9

***

Поглянь на ц? будинки кам'ян? -
У них нема? н? тепла ? н? любов?.
В кожн?с?ньк?й квартир? на ст?н?
Висить картина, створена ?з кров?.

На кухн? — чайник без гарячо? води,
А в умивальнику — немитий посуд.
Куди под?лась людян?сть? Чому сюди
?? н?хто люб'язно не запросить?

Вс? вимерли? Та н?. Мерцями скн?ють.
Блукають в лаб?ринт? су?ти.
Черств?ють з кожним днем ? тл?ють
В ментальн?м згарищ? кром?шньо? б?ди.

Трамва? ходять кол?ями тихо,
У тих трамваях мум?? сидять,
Над ними в неб?, наче чорний вихор,
Димки про ниц? злочини летять.

Тому виходьте ?з л?с?в вовки жорсток?
? йд?ть карати ненависний люд.
Карайте бол?сно ?, не моргнувши оком,
Змивайте кров'ю той гр?ховний бруд.


***




10

***


На долонях в мене — лаг?дний вогонь,
Я його з горнила Правди зачерпнув.
Лавр торка?ться мо?х глибоких скронь.
Я — поет в?д Бога. Це давно збагнув.

Я — володар Дол?, я — ?? коваль.
Прогина?ться Реальн?сть як захочу.
Бачу: ген у неб? зоряний кришталь
Т?ло В?чност? безм?рно? лоскоче.

? см??ться древн?й Космос кр?зь в?ки,
Родить в марев? майбутнього народи:
Згинуть хами, нелюди ? простаки,
Прийде Ера Мудрост? й Свободи.

Саме цього я Тебе, Господь небес,
Щирим серденьком сво?м благаю.
“Хай наступить днина праведних чудес!” —
Над вогнем мо?х долонь я промовляю.

Сяйво полум'я тр?поче у п?тьм?,
Бачу знову: серед вогнища ясного
Йдуть потвори, що були колись людьми,
Але п?дло в?двернулися в?д Бога.

Це наштовху? на думку, що за все
В цьому св?т? випаде в?дплата...
Хай не думають, що може: ”пронесе”
Т?, що в серц? см?ли Бога розпинати.


***



11


***


В долин?, де казков? кв?ти
Цв?туть ? пахнуть, мов в раю,
Сто?ть рояль завжди в?дкритий
? гра? музику свою.

Н?хто до клав?ш не торкнеться,
Долонь нема? поруч них,
Та музика прекрасна лл?ться
? чутно загадковий см?х.

Неначе д?ти-невидимки
Снують м?ж кв?т?в запашних —
Немов розтоплен? сн?жинки,
Немов зими забутий сн?г.

См?ються лаг?дно, натхненно,
Вони не знають тут жалю.
Ну а коли ста? вже темно —
Вт?кають в схованку свою.

Дзв?нкий рояль на н?ч стиха?,
Та на св?танн?, у рос?,
В?н ненароком ожива?
? оживають д?ти вс?.

Так прот?ка? р?к за роком.
Так проминають тут в?ки.
А над долиною високо
Пливуть оранжев? хмарки...


***




12


***

Там, де вода золотого потоку
Прот?ка? й насп?ву? в душу
П?сню мр?? розумну, глибоку, —
Там колись оселитися мушу.

Я зведу там спок?йну хатину
? з коханою рад?сним серцем
Начарую прекрасну дитину
Дуже схожу на нас, мов люстерц?.

Буде в р?чц? чудове дитянко
Радо хлюпатись й горя не знати.
Буде т?шитись мат?р ? татко,
П?сню мр?? не лишать сп?вати.


***